WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах - Курсова робота

Органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, у тому числі й тим, які перебувають під опікою (піклуванням) або на вихованні в сім'ях громадян, після закінчення (припинення) перебування в державному дитячому закладі, у разі відсутності в них житла житлове приміщення надається позачергово згідно зі статтями 46, 71 Житлового кодексу України.

Зазначені категорії дітей повинні бути влаштовані органами опіки та піклування за останнім місцем проживання у гуртожитки або забезпечені іншим упорядкованим житлом до надання їм постійного житлового приміщення згідно з чинним законодавством.

Квартири (будинки), у яких мешкають тільки неповнолітні, можуть бути передані їм у власність на клопотання органу опіки та піклування.

При цьому від імені неповнолітнього орган опіки та піклування за місцезнаходженням житла і майна зобов'язаний протягом 6 місяців з дня вибуття дитини із зазначеного житлового приміщення звернутися до відповідного органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього.

Орган опіки та піклування після прийняття органом приватизації рішення про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього повинен призначити опікуна над житлом і майном неповнолітнього в разі відсутності останнього.

Приватизоване житлове приміщення за наявності згоди органів опіки та піклування за його місцезнаходженням може бути передане в оренду на підставі відповідних договорів.

Кошти, одержані орендодавцями, використовуються під контролем органів опіки та піклування на потреби вихованців, оплату комунальних послуг та утримання житлового приміщення у належному стані.

У разі влаштування дитини до державного дитячого закладу дозвіл на оренду житлового приміщення надається органом опіки та піклування за місцезнаходженням житла житлово-експлуатаційній конторі. У цьому разі одержані від оренди кошти використовуються на утримання житла в належному стані, оплату комунальних послуг, а решта - перераховується на особистий рахунок дитини, відкритий органами опіки та піклування в установі банку.

Контроль за цільовим використанням коштів покладається на органи опіки та піклування.

Опіка (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності іноземними громадянами, які проживають в Україні, встановлюється згідно з чинним законодавством України.

Опіка (піклування), встановлена над іноземними громадянами поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсною в Україні [7].

Розділ ІІІ. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах

3.1 Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах

На сьогоднішній день слід констатувати, що сама система функціонування таких закладів, як школи-інтернати, сприяє численним порушенням прав людини в них. Як результат - випускники шкіл-інтернатів важко адаптуються до дорослого життя в соціумі. Найбільш значущі проблеми вихованців у самостійному житті - це матеріальні труднощі і житлова проблема.

Однією з головних причин їх виникнення є порушення права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на власність. Не всі, але деяка частина вихованців інтернатів має власне майно (спадок від померлих батьків, закріплене житло, пенсійні книжки, тощо), яке на період виховання дитини в інтернаті знаходиться під наглядом опікунів і держави. Так, Закон України „Про охорону дитинства", ст. 25 гарантує вихованцям збереження житлового приміщення, де вони проживали, протягом всього часу перебування в інтернаті, а в описі майна, що додається до документів дитини вказуються відомості про особу, яка відповідає за його збереження. Зрозуміло, що наявність у дитини майна, а особливо житла, суттєво допомагає її адаптації до самостійного життя і значно підвищує її життєві шанси, сприяє дотриманню інших прав дитини-сироти, наприклад, права на освіту.

Але внаслідок несвоєчасного оформлення документів, помилок в документах, дій опікунів не на користь інтересів дітей, недбалого ставлення відповідальних осіб за збереженням майна дітей, відсутності процедури відповідальності, недосконалості нормативно-правових механізмів державного контролю за дотримання прав власності дітей-сиріт, значна кількість вихованців інтернатів втрачає правові підстави власності на майно або ж саме майно.

Ситуація ускладнюється низькою правовою грамотністю випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт і їх неспроможністю здійснювати самостійні дії по захисту власних майнових прав.

Ця проблема вже привернула до себе увагу держави. У Києві за наказом голови міста проводиться перевірка стану житла, закріпленого за вихованцями міських інтернатів для дітей-сиріт. Є спроби законодавчого врегулювання майнових прав дітей-сиріт, але вони не набули практичного застосування.

Поступово проблеми дотримання майнових прав дітей постають об'єктами дослідження і захисту громадських організацій („Моніторинг прав неповносправних на власність" Шосткінська БО „Агенція сприяння соціальним послугам", „Моніторинг дотримання прав людини в дитячих будинках сімейного типу України" ХМОМО „Жіноча громада"). Тобто є сприятливі умови для проведення необхідних змін в нормативно-правовій базі, впровадженню ефективних механізмів реалізації дітьми-сиротами своїх майнових прав і створенню мережі громадського контролю і захисту прав дітей-сиріт на власність. Запропонований проект передбачає вирішення зазначеної проблеми із урахуванням сприятливих умов, які склалися у суспільстві, шляхом дослідницько-просвітницьких заходів – проведення моніторингу дотримання права на власність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в державних інтернатних закладах.

Дотримання майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – одне з найскладніших питань соціального захисту цієї категорії дітей. Тому особливо важливою в цьому плані є чіткість та однозначність трактування чинної нормативно-правової бази, яка регулює дану сферу.

У ході аналізу права правозахисною організацією „Гельсінська спілка з прав людини" на початку 2007 р. було визначено такі недоліки діючого українського законодавства.

1. Згідно із Сімейним кодексом та Законом „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" за дитиною зберігається право користування житлом, у якому вона проживала до влаштування в школу-інтернат. Тобто, право на житло на правах сумісної або приватної власності. При цьому, відповідно до Закону „Про охорону дитинства" саме житлове приміщення зберігається за дитиною протягом усього часу її перебування в закладі, незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. У той же час, у Житловому кодексі вказано, що жиле приміщення зберігається за дитиною, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Тобто, є протиріччя – не визначено чи потрібна наявність проживання когось зі членів сім'ї дитини в житловому приміщенні, з якого дитину забрали в інтернат, для збереження цього житла за дитиною.

2. За Цивільним кодексом неповнолітньою вважається дитина від 14 до 18 років, а за „Правилами опіки та піклування" від 15 до 18 років.

3. Чинні „Правила опіки та піклування" на сьогодні не відповідають реальній ситуації й досить часто суперечать іншим законам та підзаконним актам.

4. У чинному Житловому кодексі не передбачено першочерговості надання житла дітям-сиротам, а також не передбачено дієвого механізму надання соціального житла випускникам інтернатних закладів. Механізми контролю та захисту житлових прав дітей, передбачені чинним Житловим кодексом, є застарілими і не відповідають сучасній структурі організації держави і права в Україні. Відповідно, вони є неефективними та не працюють на практиці.

Однією з основних проблем на даний час є відсутність у багатьох вихованців інтернатних закладів документів, які підтверджують статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Причиною цього є недостатня координованість дій органів виконавчої влади, які відповідають за передачу документів дитини до інтернату, та об'єктивні труднощі по комунікації юриста інтернату з кожним із них. Іншою проблемою є повнота та своєчасність оформлення документів. Чинним законодавством України не передбачено відповідальності за неналежне оформлення документів, що, у свою чергу, може спричинити неможливість дитини вступити у відносини володіння майном, котре фактично їй належить. Найчастіше подібні ситуації виникають у результаті невірного написання паспортних даних – помилки в прізвищі, чи в імені батьків.

У документах дитини, які передаються до інтернату, визначаються лише особи, які відповідають за збереження майна, що залишилось після смерті батьків. Відповідальні щодо збереження іншого майна не зазначаються. В Україні є кілька рівнів органів опіки і піклування, що зумовлює труднощі при визначенні посадових осіб, відповідальних за збереження майна вихованців інтернатних закладів. Окрім того, законодавством не передбачено механізму притягнення до відповідальності службовця за неналежне виконання обов'язків стосовно призначення управителя майном дитини, яка перебуває в інтернатному закладі.

Loading...

 
 

Цікаве