WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Реалізація і застосування права - Курсова робота

Реалізація і застосування права - Курсова робота

Правова психологія – це почуття, емоції, переживання, що мають люди з приводу тих чи інших проявів права: видання правових норм, їх реалізації, законності тощо.

Можна сказати, що правова психологія є, свого роду, почуттям права і законності. Вона складається стихійно і носить неформальний, несистематизований характер. В той же час у правосвідомості правова психологія як би займає перше місце, порівняно з правовою ідеологією. Це пов'язано з тим, що, як правило, правові почуття й емоції виникають раніше, ніж правові ідеї. Правова психологія визначає повсякденну ціннісну орієнтацію суб'єктів у правовій сфері.

Аналіз ставлення людей до нормативно-правового акту дозволяє виділити в правосвідомості наступні елементи:

  1. Інформаційний – наявність у свідомості того чи іншого суб'єкту певного об'єму інформації про нормативний акт. Ця інформація може бути як повною і всебічною, так і поверхневою, отриманою з чиїхось слів.

  2. Оцінний – отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, якось оцінює, порівнює з власними цінностями.

  3. Вольовий – дізнавшись про нормативний акт і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом.

Класифікація правосвідомості:

  1. За соціальним рівнем.

  1. Повсякденна – властива основній масі членів суспільства, формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання.

  2. Професійна – складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів).

  3. Наукова – характерна для дослідників, науковців, що займаються питаннями дослідження правового регулювання суспільних відносин (правознавство).

  1. За суб'єктами (носіями) – з точки зору масовості.

  1. Індивідуальна – правосвідомість конкретного індивіда.

  2. Групова – колективні уяви і почуття формальних і неформальних груп, верств суспільства, професійних співтовариств, злочинних угруповань.

  3. Масова – характерна для нестабільних, тимчасових об'єднань людей.

  4. Суспільна – правові погляди націй і народностей.

Правова культура.

Під правовою культурою розуміється обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку правової діяльності, нормативно-правових актів, правосвідомості і, в цілому, у рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.

Структура правової культури досить умовна. Проте в неї входять наступні елементи:

  1. Рівень розвитку всієї системи джерел права – текстів документів, у яких виражається і закріплюється право в даному суспільстві.

  2. Рівень розвитку правосвідомості населення. Даний елемент складається з наступних компонентів:

  1. Глибина освоєння населенням правових феноменів.

  2. Глибина інформованості населення в правовому відношенні.

  3. Глибина емоційного ставлення населення до закону, суду тощо.

  1. Рівень розвитку правової діяльності. Складається з наступних видів діяльності:

  1. Теоретична – діяльність учених-юристів.

  2. Освітянська – діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів тощо.

  3. Практична – правотворчість, правореалізація і застосування права.

Правове виховання.

Правова культура формується до допомогою правового виховання.

Правове виховання – це цілеспрямована діяльність по трансляції (передачі) від одного покоління до іншого правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв'язання конфліктів у суспільстві.

Правове виховання тісно пов'язано з правовим навчанням: виховання не може відбуватися без навчання, а навчання так чи інакше робить і виховний ефект.

Антиподи правової культури.

Антиподами правової культури є правовий нігілізм та правовий ідеалізм.

Правовий нігілізм – це негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.

Класифікації правового нігілізму.

  1. За проявами:

  1. Навмисне порушення законів та підзаконних нормативно-правових актів.

  2. Масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень.

  3. Видання суперечливих правових актів.

  4. Підміна законності доцільністю.

  5. Конфронтація представницьких і виконавчих структур.

  6. Порушення прав людини.

  7. Теоретична форма правового нігілізму.

  1. За формою:

  1. Пасивна форма нігілізму – байдужне ставлення до права, явна недооцінка його ролі і значення.

  2. Активна форма нігілізму – усвідомлено вороже ставлення до права.

Правовий ідеалізм – перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми.

Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон. Правовим ідеалістом був Петро I. Його законами наказувалося ткати полотна визначеної ширини, під страхом каторги заборонялося виробляти шкіру дьогтем, жати наказано не серпами, а косами і т.п.

3. Законність, правопорядок і дисципліна

Законність – це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону.

Принципи законності – це основні ідеї, засади, що виражають зміст законності.

Існує 4 принципи законності:

  1. Верховенство законності – верховенство закону в системі нормативно-правових актів.

  2. Єдність законності (загальність) – єдина спрямованість правотворчості і правозастосування в територіальному і суб'єктивному плані.

  3. Доцільність законності – необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, відповідаючих цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності (поведінки).

  4. Реальність законності – це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень в усіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення.

Законність виконує ряд функцій:

  1. Регулятивна – законність вказує, якою саме повинна бути поведінка в процесі правотворчості та правореалізації.

  2. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина – законодавець зобов'язаний спрямовувати свою діяльність тільки на розширення прав і свобод.

  3. Забезпечення принципу верховенства права і правового закону – видання правомірних індивідуально-правових актів.

  4. Правова соціалізація людини – виховання у громадян законослухняної поведінки.

  5. Гуманізація суспільних відносин – непримиренність громадян до свавілля і беззаконня з боку органів державної влади.

Велике значення для законності має презумпція невинуватості – закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що вступив в законну силу.

В результаті виконання вимог законності складається правопорядок.

Правопорядок – це певний стан урегульованості суспільних відносин, що виник внаслідок суворого і неухильного виконання і дотримання норм права.

Якщо законність, як режим правомірності, означає вимогу дотримання, виконання правових норм і сам процес їх реалізації, то правопорядок – це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин.

Правопорядок є частиною суспільного порядку, але складається він у результаті регулятивної дії не всіх соціальних норм, а лише норм права.

Дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Дисципліна може бути державною, громадською, партійною, договірною, технологічною, військовою тощо. Особливий інтерес в рамках теорії держави і права являє собою дисципліна державна.

Loading...

 
 

Цікаве