WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П.Скоропадського. Падіння гетьманату. Перехід д - Реферат

Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П.Скоропадського. Падіння гетьманату. Перехід д - Реферат

незадоволення членів Національного Союзу, і чолові члени його - С. Єфремов, В. Садовський, О. Саліковський - висловлювались проти повстання, поки до кабінету входять представники Союзу.
У той час, як ішли переговори, міжнародна ситуація змінилася. 29-го вересня 1918 року скапітулювала Болгарія, а за нею Туреччина. 17-го жовтня Австро-Угорська імперія розпалася й перетворилася на "Союз Держав". У Німеччині швидко насувалася демократизація. Усі ці факти зробили становище України небезпечним: вона майже не мала регулярної армії, а з розпадом Австро-Угорщини та Німеччини загрожувала війна з Радянською Росією. Переможниця Антанта підтримувала російські антибільшовицькі організації і ставилася негативно до "сепаратизму" народів, які були в складі Російської імперії. Україна мусіла шукати інших шляхів та зв'язків перед загрозою наступу більшовицьких сил, які почали захоплювати північносхідню частину Чернігівщини. Л. Троцький відверто казав на VI з'їзді Совєтів, що завдання Червоної армії - скориставшись моментом, коли німецькі війська залишать Україну, а війська Антанти ще не встигнуть її опанувати, заволодіти українськими землями. В описуванні подій 1918 року большевицькі історики взагалі замовчують існування гетьманської держави і пишуть тільки про боротьбу з німцями на "південному фронті" та про організації повстанських загонів з українців. Головною силою большевиків була Таращанська дивізія.. В Україні зростало число прихильників нової орієнтації - на держави Антанти, а це приводило до думки про федерацію, яку весь час підтримувала Центральна Рада і яка відбилася в усіх її універсалах. Прагнення здобути Україні місце в новій світовій ситуації підказали 9-тьом міністрам кабінету Лизогуба рішення звернутися 17 жовтня до уряду з запискою про допомогу Росії в боротьбі з більшовиками. Цю орієнтацію підтримав "Протофіс". Гетьманський уряд, шукаючи шляхів до порозуміння з Антантою, вислав дипломатичних представників до нейтральнихкраїн: Швайцарії, Скандінавії, Румунії. Становище України ускладнювала декларація Вільсона, яка вказувала, що завдання союзників - відновлення єдиної Росії. Українській державі місця там не було. У Румунії перебували посли всіх держав Антанти, і до Яс виряджено з Києва Коростовця для прелімінарних переговорів. Головний інформатор Франції в українських справах, консул Еміль Енно, заявив Коростовцеві: "Україна не мала школи своєї історії, ні національної окремішности. Вона створена німцями. Уряд Скоропадського, як германофільський, має бути зліквідований". Французький та англійський посли заявили Коростовцеві, що "Україна є частиною Росії... Україна ніколи не була державою і не може претендувати на визнання її державами Антанти".
Одночасно до Яс приїхали представники російських організацій з меморандумом, в якому вимагали не визнавати України як держави і вислати війська для її окупації. Такі ж ворожі до незалежності України настрої панували й у Вашингтоні. Чітко виступала концепція: створення великої Польщі та великої Росії коштом України. Серед різних шарів суспільства України ішла боротьба двох орієнтацій: національно-самостійницької, головним представником якої був Національний Союз, і федеративної. В Союзі хліборобів-власників стався поділ: дрібні хлібороби об'єдналися під проводом М. Коваленка і подали гетьманові 20 жовтня меморандум, в якому вимагали незалежності України, а заможніші члени Союзу стояли за федерацію з Росією. Справа ускладнювалася русофільськими партіями, які хотіли зробити Україну базою для відновлення Росії. У той час, на тлі боротьби різних орієнтацій і незадоволення гетьманським урядом, який не мав під собою ні ідеологічного, ні мілітарного ґрунту, підготовлялось повстання. "Фактично підготовка повстання провадилася вже від кінця вересня", писав його учасник. В. Винниченко, головний керівник повстання, писав, що "серед українських "щирих" патріотів панувало велике обурення проти ініціаторів і керівників цієї акції. Бували випадки, коли на мене кидалися трохи не з кулаками й кричали: "Не чіпайте гетьмана! Не розвалюйте Української Держави! Він кращий українець і самостійник, ніж усі партії!" Та ще й тепер (1920 року) є політики, які думають, що повстання загубило українську державність".'" Стан України був безвихідний: без регулярної армії, під загрозою війни з більшовиками, охоплена повстаннями в різних місцях, під терором ультиматуму Антанти, до того ж з кабінетом міністрів, який складався переважно з германофілів. Гетьман наважився на рішучий крок: 14-го листопада кабінет розпущено і в той же день Гетьман оголосив грамоту про федерацію з майбутньою, небільшовицькою, Росією. Одночасно він доручив С. Гербелеві скласти новий кабінет, в якому не повинно було бути міністрів, заанґажованих в дружніх відносинах з німецьким урядом. Цей кабінет мав бути тимчасовим, до з'ясування відносин з Антантою.
3. Падіння гетьманату. Перехід до влади Директорії
Для керівництва повстанським рухом обрано Директорію з 5-ох осіб В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського та А. Макаренка. Осередок Директорії був у Білій Церкві. Вночі на 1З листопада до Білої Церкви прибув С. Петлюра, 14 листопада - Ф. Швець, О. Андрієвський та В. Винниченко. Директорія звернулася до населення з відозвою, в якій повідомляла про перебрання влади й оголошувала, що гетьманська влада має бути "дощенту" знищена, а Гетьман є "поза законом". Основу повстанцям дали Січові Стрільці. 16-го листопада Директорія домовилася з німецькою Військовою Радою в Білій Церкві про нетралітет, і 17 листопада почала повстання, зайняла Білу Церкву та Фастів. Повстанці рушили на Київ. Гетьманські війська були дуже невеликі й розкидані по всій Україні. Єдиною реальною силою була Сердюцька дивізія, що стояла в Києві. Крім неї були добровільні дружини, переважно під командою російських старшин, 18-го листопада призначено на пост командувача всіх збройних сил російського генерала, графа Келлера. Була оголошена мобілізація російських старшин, яка дала дуже мало.
Гетьманський уряд не мав жадної підтримки із зовні. Антанта не визнавала Української Держави й допускала тільки організацію федерації народів, що входили до складу Російської імперії; серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду було безпорадне. Україна опинилася в кліщах між Антантою, більшовиками та антикомуністичною армією Денікіна, яку підтримувала Антанта. Виходом з цього положення могла бути зміна орієнтації, 14-го листопада 1918 року кабінет Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений. Того ж дня, 14 листопада, Гетьман підписав грамоту про федерацію України з
Loading...

 
 

Цікаве