WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П.Скоропадського. Падіння гетьманату. Перехід д - Реферат

Передумови для розвитку державності в Україні на початку ХХ ст. Центральна Рада. Українська держава за П.Скоропадського. Падіння гетьманату. Перехід д - Реферат

війни, не претендує на ніякі чужі території. Оскільки у складі Росії України не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою".
Україна, зазначалося вЧетвертому універсалі, хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатись у внутрішнє життяУкраїни. До скликання парламенту - Установчих зборів - влада тимчасово буде здійснюватися Центральною Радою та її виконавчим органом - Радою Народних Міністрів. Раді Народних Міністрів тут же було доручено самостійно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладнення справедливого миру.
В універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто постраждав від війни.
Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весь дохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалися монополія держави на зовнішню торгівлю, контроль держави над усіма банками, "які допомагали визискувати трудові класи". З цього часу кредити банків повинні були надаватися "головним чином на підтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні".
Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали у 1918 р.: Румунія, Франція, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та ін.; у 1919 р. - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голандія, Італія тощо.
Проте у січні російські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М.Муравйова розпочали наступ на Центральну Раду. До них приєдналися донецькі робітничі загони, частини Червоного козацтва, харківська червона гвардія.
Об'єднані російсько-українські радянські війська 8 лютого 1918 р. після завзятих боїв і багатогодинного артилерійського обстрілу міста зайняли Київ.
У Брест-Литовську, де проходили мирні переговори між державами Центрального блоку та Росією, 27 січня 1918 р. делегація Центральної Ради від імені Української Народної Республіки, яку визнали країни Центрального блоку, підписала з Німеччиною та її союзниками (Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною) мирну угоду.
Щоб утримати владу, Центральна Рада звернулась до німецького уряду з проханням про військову допомогу, оскільки достатніх власних збройних сил не було. Німецькі та австро-угорські війська 18 лютого почали окупацію України.
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет, а 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція Української Народної Республіки - Основний закон держави.
У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що Українська Народна Республіка - держава "суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державного суверенітету є увесь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території.
Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права й свободи. Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах - незалежно від статі, національності, раси, віросповідання , освіти, майнового стану. На території УНР скасовувались як вид покарання смертна кара, тілесні покарання та ті, що ображали людську гідність та честь.
Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади - на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам, виконавча -Раді Народних Міністрів, судова -Генеральному суду.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи - у громадах (сільських і міських), волостях, землях.
Парламент країни - Всенародні Збори - мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: депутат від 100тис. жителів строком на три роки.
Закони приймаються тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир тощо.
Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ним уряд відповідав за свою діяльність - як кожен міністр зокрема, так і уряд загалом.
Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний суд, який обирався Всенародними Зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад, -рівними перед судом і перед законом.
Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.
2. Українська держава за П.Скоропадського.
"Україна - це нелегка справа. Здобути Українську державу ще не значить її збудувати. Самих лише нацiонал-патрiотичних почуттiв для цього недостатньо. Нацiональна iдея не запанує без конструктивного державництва".
П. Скоропадський, 1918.
Зайнявши всю Україну, 29 квітня німецькі війська розігнали Центральну Раду і поставили при владі колишнього царського генерала Павла Скоропадського.
Павло Петрович Скоропадський (1873 - 1945 рр.) - націонал-консерватор, один із лідерів української буржуазно-поміщицької контрреволюції в 1917-18, генерал-лейтенант (1916).
П.Скоропадський - виходець з українського дворянського роду, крупний поміщик Чернігівської і Полтавської губерній. Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у кінній гвардії, був у свиті царя.
Під час 1-ї світової війни 1914-18 командував 1-ю гвардійською кавалерійською дивізією і армійським корпусом (у серпні - грудні 1917 - 1-м Українським корпусом). У жовтні 1917 на з'їзді "вільного козацтва" у Чигирині призначений головою військових формувань Центральної ради. Під час німецької окупації
Loading...

 
 

Цікаве