WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Процес кваліфікації злочинів - Курсова робота

Процес кваліфікації злочинів - Курсова робота

Доктринальна (неофіційна, наукова) кваліфікація здійснюється особами, озброєними науковими юридичними знаннями, на основі законів, правових і інших теорій, керівних роз'яснень. Як правило, до них відносяться наукові і педагогічні працівники. На відміну від офіційних осіб їхні висновки відображають наукову позицію і не мають юридичного значення, хоча і можуть враховуватися практиками як рекомендації.

Звичайна (буденна) кваліфікація - це юридична оцінка діяння, що може даватися будь-яким громадянином на основі власного, часто не заснованого на законі, уявлення про юридичну природу вчиненого. До таких оцінок необхідно відноситись критично.

У сучасній юридичній літературі представлено два погляди на етапи (стадії) кримінально-правової кваліфікації.

Перший (традиційний і більш розповсюджений) заснований на поглядах А.А. Герцензона, Л.Д. Гаухмана, В.Н. Кудрявцева, Я.М. Брайніна, Ф.Г. Бурчака, Б.А. Курінова, А.В. Наумова і А.С. Новиченко, Савченко, Веренюк, Наврацький й інших учених, що сформувалися в 50-80-х роках.

Другий (відносно новий) погляд опублікований у дуже вдалому підручнику по Особливій частині кримінального права за редакцією М.І. Мельника, В.А. Клименка. Відповідно до останньої точки зору кваліфікацію пропонується розуміти як "визначення конкретної статті КК (у необхідних випадках - статей КК, їх частини, пункту), яку з позицій діючого кримінального законодавства варто застосувати при рішенні питань злочинності і караності даного діяння".

При цьому, критикуючи традиційні етапи кваліфікації, зазначені автори говорять про необхідність послідовного вирішення при кваліфікації ряду самостійних завдань, ускладнюючи їх тим, що виділяють у кваліфікації дві стадії, а всередині кожної - етапи.

Науково-практична цінність традиційного погляду загальновизнана і розвинена в подальших сучасних дослідженнях (Г.І. Бушуєв, Л.Д. Гаухман, Б.А. Кожемякин, А.А. Тер-Акопов, Ю.Ю. Сокових і ін).

При уважному розгляді заявленої позиції виявляється, що її новаторство полягає в ускладненому для сприйняття понятійному апараті, а критика є, власне кажучи, логічна суперечка про терміни.

Отже, кваліфікація є істотною частиною (стадією) застосування закону про кримінальну відповідальність і за загальним визнанням здійснюється за допомогою декількох взаємопов'язаних етапів.

Інша справа, що одні і ті ж етапи різні автори включають у стадії правозастосування, а потім і в поняття кваліфікації. Приміром, встановлення і дослідження фактичних обставин називають як стадією застосування правової норми, так і етапом кваліфікації злочину. Насправді йдеться про різний ступінь виділення, встановлення й узагальнення незліченної кількості ознак, що відносяться до фактичних обставин, не всі з який мають однакове юридичне, а тим більше кримінально-правове, значення. І накопичення цих ознак здійснюється, власне кажучи, на всіх стадіях, етапах. Тим більше, що будь-яка класифікація, "етапізація" досить відносна й умовна як всяка форма в порівнянні із змістом.

З врахуванням викладеного можна виділити наступні етапи кваліфікації злочину.

I. Етапи, що відносяться до фактичної складової оцінної діяльності (встановлення фактів).

1. Встановлення дійсних обставин справи, що полягає в аналізі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння і суб'єкта злочину.

Не всі фактичні обставини мають однаково важливе кримінально-правове значення. Одні з них є обов'язковими для встановлення і набувають значення основних ознак. Інші мають кваліфікуюче (пом'якшуюче чи обтяжуюче) значення, треті іменуються факультативна, виконуючи різну роль в залежності від характеру оцінюваного діяння. Крім того, є цілий ряд фактичних обставин, які на перший погляд не мають кримінально-правового значення і не задіяні у кваліфікації, але виконують криміналістичні (пошукові), кримінально-процесуальні (доказові) і кримінологічні (попереджувальні) функції.

2. Засноване на першому етапі виділення юридично значущих ознак зі всіх обставин справи для подальшої кваліфікації.

II. Етапи, що відносяться до юридичної складової оцінної діяльності (з'ясування і застосування закону).

3. Висування кваліфікаційних версій (як окремих гіпотез), що відповідають фактичним обставинам, тобто виявлення групи споріднених складів злочинів.

4. Вибір конкретної кримінально-правової норми на основі розмежування суміжних складів злочинів і з врахуванням розбіжності кримінально-правових понять "стаття" і "норма" КК.

5. Юридичне закріплення рішення про кваліфікацію вчиненого в процесуальних документах, що дозволяє і сьогодні говорити про кваліфікацію як про "процес, і про результат".

Кваліфікація злочину - динамічний процес, не просто супроводжуючий роботу правозастосувальних органів, що займаються розглядом кримінальної справи, а що становить суть цієї діяльності. Він збігається з початком кримінальної справи і закінчується його вирішенням у суді. Відбувається як би збіг процесу кваліфікації (розумової діяльності) з процесуальною діяльністю по встановленню фактичних обставин справи і їх юридичній оцінці, що дозволяє виділити кримінально-процесуальний аспект кваліфікації, виходячи з того, що "форма істотна, сутність формована... ", що "матеріальне право має свої необхідні властиві йому процесуальні форми...".

Як відомо, матеріальне право має свої необхідні властиві йому процесуальні форми: "Один і той же дух повинний одушевляти судовий процес і закони, тому що процес є тільки форма життя закону, отже, прояв його внутрішнього життя".

Кваліфікація здійснюється на всіх стадіях розслідування і судового розгляду кримінальної справи: порушення справи, збирання доказів, притягнення як обвинувачуваного особи, складання обвинувального висновку, попереднє слухання, виголошення вироку і його перегляд (незалежно від того, обвинувальний він чи виправдувальний).

На кожному з цих етапів дається юридична оцінка вчиненому: визначається склад злочину, що містить ознаки діяння, і норма КК, що передбачає відповідальність за дане діяння.

Так, згідно вимог кримінально-процесуального закону, у постанові про порушення справи вказуються пункт, частина, стаття КК України, на підставі яких порушується кримінальна справа.

Диференціація кримінально-процесуальної процедури, зокрема форми досудового слідства, питання перебування під слідством, підсудності і навіть обрання запобіжного заходу також визначаються, виходячи з кримінально-правових ознак вчиненого.

У постанові про притягнення як обвинувачуваного також обов'язково описується злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, і вказуються пункт, частина, стаття КК України, що передбачають відповідальність за даний злочин.

На завершальній стадії розслідування складається обвинувальний висновок по кримінальній справі, де викладаються всі обставини справи, а також формулювання обвинувачення з зазначенням пункту, частини, статті (чи статей) кримінального закону, що передбачає даний злочин.

Термін "кваліфікація" вживається не у всіх цих випадках, у ряді процесуальних норм мова йде про застосування кримінального закону, формулювання обвинувачення, але мається на увазі кваліфікація злочину. В інших нормах говориться саме про кваліфікацію злочину.

Так, слідчий вправі представити кримінальну справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень у випадку незгоди з рішеннями чи вказівками прокурора про притягнення особи як обвинувачуваного, кваліфікації злочину, про обсяг обвинувачення, про направлення справи в суд чи її припиненні.

Начальник слідчого відділу вправі давати письмові вказівки слідчому, зокрема в частині, що стосується кваліфікації злочину. При цьому слідчий має право представити і свої заперечення.

Прокурор при надходженні до нього справи від органа дізнання чи слідчого перевіряє правильність кваліфікації дій обвинувачуваного і має право при затвердженні обвинувального висновку (або акта) змінити обсяг обвинувачення або кваліфікацію дій обвинувачуваного по кримінальному закону про менш тяжкий злочин.

На кожному етапі розгляду кримінальної справи кваліфікація може мінятися, можливий перехід від однієї до іншої кримінально-правової норми. Це природний процес, тому що при розслідуванні справи відбувається накопичення знань, уточнення обставин, більш глибоке засвоєння фактичних ("де-факто") і юридичних ("де-юре") складових кваліфікації, що й обумовлює уточнення кваліфікації.

Кваліфікація не тільки процес, що динамічно розвивається, але і процедура зіставлення вчиненого діяння з ознаками різних складів злочинів, що здійснюється на кожному кримінально-процесуальному етапі розслідування кримінальної справи. Процес ототожнення відбувається в декількох напрямках в залежності від того, що при цьому досліджується. Предметом дослідження може бути кримінальний закон, що передбачає склад злочину, окремі інститути кримінального права, що враховуються при кваліфікації, а також елементи складів злочинів.

Правильна кваліфікація злочину припускає точне застосування кримінального закону, що містить ознаки кваліфікуємого діяння. З цією метою в процесі юридичної оцінки вчиненого на різних стадіях кримінального процесу і кваліфікації потрібно враховувати різноманітні і взаємопов'язані кримінально-правові і доказові (кримінально-процесуальні і криміналістичні) аспекти цієї оціночно-пізнавальної діяльності, зокрема процесуальні можливості і межі доказування.

Остання обставина є однією з підстав (факторів) криміналізації конкретного діяння. При криміналізації діяння необхідно враховувати наукові, технічні, матеріальні, кадрові й інші можливості його виявлення, фіксування і доказування. Інакше правильно кваліфікувати його буде неможливо.

Loading...

 
 

Цікаве