WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство - Курсова робота

Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство - Курсова робота

  • баланс боржника на останню звітну дату;

  • рахунок прибутків і збитків боржника;

  • відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;

  • відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

  • відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.

Одночасно зі звітом керуючий санацією вносить на вирішення зборів кредиторів одну із пропозицій:про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

2. Ліквідаційна процедура

У випадках, передбачених Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Ліквідаційна процедура – це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено законодавством.

До наслідків, які наступають після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закон відносить:

  • завершення підприємницької діяльності банкрута закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

  • строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

  • припинення нарахування неустойки ( штрафу, пені ), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

  • відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

  • укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбачуваному Законом;

  • скасування арешту, накладеного на майно боржника,визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

  • вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

  • виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом ( ст.23 Закону).

Заходи по ліквідації банкрута здійснює ліквідатор, призначений судом в порядку, передбаченому Законом для призначення керуючого санацією. За клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом кредиторів господарським судом, може бути призначено членів ліквідаційної комісії. Закон не передбачає певних вимог до членів ліквідаційної комісії та до строків, що відводяться на її формування, зазначаючи лише, що в разі ліквідації державного підприємства або підприємства,у статутному фонді якого державна частка становить більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд має обов'язково включити до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Щодо інших членів ліквідаційної комісії, то до участі в ній залучаються представники кредиторів, державних фінансових органів , а в окремих випадках – представники державного органу з питань нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, органів місцевого самоврядування тощо.

З дня свого призначення ліквідатор має право:

  • приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів по забезпеченню його збереження;

  • управляти та розпоряджатися майном банкрута;

  • здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

  • виконувати повноваження керівника банкрута;

  • формувати ліквідаційну масу;

  • пред'являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута;

  • отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією;

  • заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута;

  • відмовитися від виконання договорів банкрута;

  • вживати заходів , спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

  • передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язковому зберіганню;

  • реалізувати майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів;

  • здійснювати інші заходи, спрямовані на досягнення цілей ліквідаційної процедури.

Основними завданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявлення та консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленій Законом черговості вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою закон називає всі види майнових активів ( майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури ( ст.26 Закону).

Майно боржника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача.

Способи та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Як правило, це публічні торги. Для продажу майна підприємств – банкрутів, заснованих на державній власності, є обов'язковим проведення конкурсів або аукціонів в порядку , передбаченому Законом України від 4 березня 1992 року " Про приватизацію державного майна" ( в редакції Закону України від 19 лютого 1997 року). А стосовно нерухомості та майна, що використовується у виробничій діяльності державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій на примусовий продаж, встановлений Законом України

" Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року № 2864 – ІІР.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі – продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 закону.

Згідно із зазначеною статтею, в першу чергу, не чекаючи завершення ліквідаційної процедури і після реалізації хоча б частини ліквідаційної маси, задовольняються дві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, в тому числі :

  • витрати на оплату державного мита;

  • витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

  • витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

  • витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

  • витрати арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

  • витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рахунок їх коштів;

  • витрати на оплату праці арбітражних керуючих.

В другу чергу задовольняються вимоги , що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками по заробітній платі, зобов'язань із заподіянням шкоди життю та здоров'ю громадян, а також вимоги громадян – вкладників довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів(обов'язкових платежів ).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі ті , що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації.

В п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- дані інвентаризації ліквідаційної маси;

- відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси.

Після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів суд виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Боржник, майна якого вистачило на задоволення вимог усіх кредиторів, вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, якщо вартість його майнових активів достатня для здійснення статутної діяльності.

Loading...

 
 

Цікаве