WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Професійна таємниця, її види - Курсова робота

про оподаткування осіб, які зверталися до нотаріуса.

Враховуючи тенденції розвитку податкового законодавства, можна сподіватися, що у недалекому майбутньому кількість таких запитів зросте. Обсяг інформації, необхідної для цілей оподаткування, законом не визначено. Це має бути конкретизовано у запиті. Державній податковій інспекції видаються довідки, документи і копії з них. Цей перелік є вичерпним.

Довідка про вчинені нотаріальні дії — це письмове повідомлення нотаріуса про час вчинення нотаріальної дії, особу, що звернулася, особу, щодо якої вчинено нотаріальну дію, зміст нотаріальної дії, реєстраційний номер дії.

Що стосується документів, то маються на увазі ті документи, які нотаріус залишає в своїх справах у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії. Деякі з них залишаються в оригіналі, деякі – в копіях. Оригінали документів за запитом видавати не можна, слід обмежитися довідкою про вчинену нотаріальну дію, а якщо в запиті йдеться про надання документів - надавати копії.

Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, із реєстру нотаріуси вправі видавати лише виписки, зокрема на вимогу правоохоронних органів та суду. Сам реєстр видавати не можна.

Вимогу про додержання таємниці потрібно враховувати при виконанні запитів компетентних органів: документація має передаватися в такий спосіб, щоб виключити ознайомлення з нею сторонніх осіб;

3) наявність кримінальної, цивільної або господарської справи, що знаходиться у провадженні заявника. Із дотриманням цієї вимоги проблеми виникають найчастіше. Кримінальна справа вважається порушеною після винесення постанови про її порушення. Кримінальна справа вважається прийнятою до провадження з моменту винесення постанови про це. Коли ж справа приймається до провадження особою, яка її порушила, окрема постанова не складається. До цього часу кримінальної справи немає як такої, і немає підстав вимагати надання інформації, що становить зміст нотаріальної таємниці.

Звичайно, нотаріус не може вимагати надання для ознайомлення постанови про порушення кримінальної справи. Достатнім доказом її наявності може бути посилання у запиті на її номер.

Буває, що працівники міліції, переважно оперуповноважені, посилаючись на закони України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" та від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність", незважаючи на ст. 8 Закону України "Про нотаріат", погрожують відповідальністю за ненадання інформації і протидію розслідуванню справи. Співвідношення законів "Про міліцію" і "Про нотаріат" відбувається, безумовно, на користь останнього, оскільки він є спеціальним законом, а тому саме він застосовується у цій ситуації. [52;50]

Окремі нотаріуси погоджуються і видають документи, інші – виконують вимоги закону. Саме через відсутність єдиного підходу до проблеми нотаріальної таємниці виникає самоправство з боку правоохоронних органів. Тому доцільно було б домовитися про єдині стандарти поведінки нотаріусів у таких ситуаціях.

Законом не передбачено, протягом якого строку нотаріус має відповісти. Зазвичай ніхто з цим не зволікає, тому питання строку начебто не актуальне. Але принципове. Якщо строк спеціально не визначено, то повинні діяти загальні правила. Однак і загальної норми немає. Норми Закону України від 2 вересня 1996 р. "Про звернення громадян" тут застосовуватися не можуть. Тому науковці вважають, що відповідати потрібно протягом розумного строку, з урахуванням об'єктивної потреби у часі, необхідному для підготовки відповіді.

Особливі вимоги стосовно додержання таємниці нотаріальних дій діють щодо заповітів. Особливості дві:

1) про заповіти видаються лише довідки. Самі заповіти, що зберігаються в нотаріальній конторі, нікому не видаються;

2) довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Тому для видачі такої інформації нотаріусу має бути подано свідоцтво про смерть заповідача.

Ці правила діють незалежно від того, хто звертається до нотаріуса. Навіть

у тих випадках, коли заповіт є доказом у кримінальній справі, видати його нотаріус не має права. Якщо слідчий наполягає, то необхідно проводити виїмку. Зрозуміло, що у такому разі вини нотаріуса у розголошенні таємниці не буде.

Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст тощо) видаються громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялась нотаріальна дія, на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні, а також спадкоємцям за законом лише після смерті заповідача при поданні свідоцтва про його смерть.

До смерті заповідача зазначених у заповіті спадкоємців не можна вважати особами, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, тому вони не мають права одержувати інформацію про заповіт, навіть якщо він їх стосується.

З метою фіксації усіх фактів надання інформації, що становить нотаріальну таємницю, усі запити потрібно реєструвати у реєстрі вхідної кореспонденції.

Особи, які одержали відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці, не мають права її розголошувати. Варто погодитися з думкою С. Я. Фурси, що у тих випадках, коли в судовому засіданні розголошується нотаріальна таємниця, є підстави клопотати про проведення закритого судового розгляду [23;77].

Недодержання таємниці вчинення нотаріальної дії саме по собі не може бути підставою для визнання її недійсною.

Так, у лютому 1988 р. Б. пред'явив позов до С. про визнання заповіту недійсним і поділ спадкового майна. Позивач зазначав, що його мати, після смерті якої спадкоємцями за законом є він і відповідачка, 27 липня 1987 р. склала заповіт на належний їй будинок на користь відповідачки, перебуваючи в тяжкому стані, в якому не могла керувати своїми діями. У судовому засіданні

Б. змінив підстави позову і просив визнати заповіт недійсним у зв'язку з порушенням таємниці останнього.

Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 27 лютого 1992 р. у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Б. просить задовольнити його позов і скасувати це рішення, оскільки воно постановлене без урахування допущеного порушення таємниці і порядку посвідчення заповіту.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 липня 1987 р. мати позивача склала заповіт на належний їй на праві власності жилий будинок на ім'я дочки С. Цей заповіт відповідно до вимог статей 541, 542 ЦК власноручно підписано заповідачкою і посвідчено заступником головного лікаря по медичній частині лікарні, в якій вона перебувала на лікуванні під час складання заповіту.

Заповіт був складений згідно з волевиявленням спадкодавиці, що підтверджується показаннями ряду свідків. Доводи позивача про те, що заповіт має бути визнано недійсним, оскільки порушено таємницю заповіту (його складено в палаті лікарні у присутності інших хворих і цього ж дня вручено відповідачці), не ґрунтуються на законі. Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 8 постанови від 31 січня 1992 р. № 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", нотаріальна дія не може бути скасована лише з мотивів недодержання таєм-

ниці її вчинення, оскільки законодавством про нотаріат такі наслідки не передбачені. Виходячи з цього, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України залишила постановлене у справі рішення без зміни [37;89].

Інші види професійної таємниці.

Якщо проаналізувати чинне законодавство України, то можна зробити висновок, що існує досить широке коло осіб, на яких поширюється розглядуваний нами принцип нерозголошення професійної таємниці. Але чіткої систематизації або належного викладення інформації з цього приводу навіть у сучасних наукових працях знайти досить важко.

Проведемо деякий аналіз.

Перш за все необхідно звернути увагу на державну таємницю.

Поняття державної таємниці та конфіденційної інформації визначається у Законі України від 02.10.192 „Про інформацію", а також у Законі України від 21.01.1994 „Про державну таємницю". Державною таємницею є таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею у спеціальному порядку, встановленому Законом України „Про державну таємницю".

Згідно зі ст. 8 Закону України „Про державну таємницю", не відноситься до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які стали або можуть статися і загрожують безпеці громадян; по стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб, інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Loading...

 
 

Цікаве