WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Чинний Закон України „Про адвокатуру" (1992 р.) дає більш повне визначення поняття, в той же час даний інститут доповнюється гарантією адвокатської діяльності (ст.10 Закону): „Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката... відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки...". [38;112]

На сучасному етапі розвитку поняття адвокатської таємниці можна охарактеризувати у юридичному та у етичному аспекті. З точки зору права це питання урегульовано (чи повинно бути урегульовано) нормами законодавства про адвокатуру, кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законом. Зрозуміло, що етичні норми носять більш загальний характер, а тому вимагають додаткового регулювання корпоративними правилами, зокрема правилами професійної етики.

У найбільш загальному виді правило конфіденційності можна сформулювати таким чином: адвокат повинний тримати в таємниці всю інформацію, що стосується обставин і фактів, повідомлених йому чи клієнтом, що стали відомі адвокату в зв'язку з виконанням доручення, а також сам факт звертання до нього того чи іншого клієнта і не повинний розголошувати таку інформацію, поки він не буде на те виразно й однозначно уповноважений клієнтом, а також якщо це буде потрібно на підставі закону чи дозволене (передбачене) правилами професійної етики. [27;124]

Адвокат повинний зберігати конфіденційність стосовно будь-якого клієнта, незалежно від того, чи є клієнт постійним чи звертається за наданням разової допомоги. Адвокат зобов'язаний в однаково зберігати в таємниці як відомості, отримані ним від клієнта, так і інформацію про клієнта, надану йому в процесі надання послуг клієнту. Етичне правило конфіденційності повинно застосовуватися безвідносно до того факту, що інші особи можуть володіти такою ж інформацією.

Досить зрозумілим і простим є положення щодо поширення всіх правил, які регулюють інститут адвокатської таємниці, на помічників адвоката і технічний персонал юридичних консультацій і адвокатських фірм (бюро). У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, наприклад, це положення виділене в окреме правило і сформульовано таким чином: „Адвокат зобов'язаний вимагати дотримання конфіденційності від помічників і від будь-яких інших осіб, що приймають участь у наданні послуг клієнту. Адвокат зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для дотримання правил його помічниками, ассоціаторами, секретарями, іншим персоналом юридичної консультації, адвокатського бюро (фірми), кабінету".

Отже, оскільки вимоги про дотримання конфіденційності накладають на адвоката істотні обмеження, насамперед варто визначитися з тим, з якого моменту виникає адвокатська таємниця. Довгий час це питання було предметом літературних суперечок. [27;41].

Нині можна однозначно визначити - з моменту, коли клієнт переступив поріг юридичної консультації, адвокатської фірми, бюро, усе подальше складає предмет адвокатської таємниці. Сам факт звертання до адвоката - вже професійна таємниця. Суть прохання клієнта, зміст первинної консультації – так само. Більш того, якщо навіть спочатку до адвоката звернувся не сам майбутній клієнт, а хто-небудь з його родичів, з яким згодом ніякої угоди про ведення справи не укладалось, загальне правило залишається незмінним - вся інформація, отримана від цього родича, навіть сам факт його звертання - суть адвокатської таємниці.

Варто розібрати докладніше потенційно реальною колізією, з чим може зіштовхнутися адвокат. Розглянемо такий приклад: до адвоката звернувся громадянин А. із проханням представляти його інтереси по спору про розділ спадщини із сестрою після смерті їхнього батька. Адвокат прийняв доручення і відповідно був укладений договір. Через деякий час до адвоката А. звернулася мати сторін, що сперечаються, і повідомила, що померлий хоча і був батьком дитини, однак у свій час, коли він був репресований, було оформлене усиновлення хлопчика братом померлого. Від сина це приховали, але „назад документи не переоформили". Її цікавило питання, чи має син право на спадщину. Отже, адвокат А. став власником інформації, отриманої від третьї особи, що прямо впливає на оцінку законності прагнень його клієнта. По-перше, у силу закону він не вправі розкривати таємницю усиновлення. По-друге, інформація отримана від третьї особи (тобто формально, самостійного „клієнта") і, відповідно, першому клієнту повідомлена бути не може. Ясно, що адвокат повинний був відмовити матері першого клієнта в консультації, тому що в нього явно виникав конфлікт інтересів. Але інформацію він усе-таки отримав. Як йому вчинити стосовно клієнта, з яким оформлена угода на ведення справи? Продовжувати виконання прийнятих на себе обов'язків він не вправі, тому що незаконність вимог клієнта з урахуванням обставин, що стали йому відомими, очевидна. Пояснити клієнту причини зміни власної позиції адвокат А. не вправі. Єдино можливий вихід - розірвати угоду з клієнтом без пояснення причин (приводити „надумані" причини не можна, тому що тоді буде порушено принцип чесності). Адвокат А. не вправі навіть натякати клієнту про справжні причини своєї відмови від подальшого ведення справи, оскільки це все одно буде прирівняно до розголошення адвокатської таємниці (що діє у відношенні звертання матері клієнта до цього адвоката), і розголошенню (створенню умов, що сприяють розголошенню) таємниці усиновлення.

Ще одна можлива, хоча і менш гостра колізія, з якою часто стикаються адвокати, стосується використання відомостей, отриманих безпосередньо від клієнта. Так, клієнт повідомляє своєму адвокату ті чи інші відомості, але просить їх не використовувати в суді з тих чи інших причин. Адвокат же переконаний, що саме ці обставини можуть відіграти основну роль у формуванні позиції суду. Більш того, без використання цих відомостей справа не має судової перспективи. Як бути в такій ситуації? Якщо дійсно повідомлені, але заборонені до використання відомості клієнта такі важливі для правильного вирішення спору, адвокат, дійшовши висновку, що інших способів виявлення цих обставин немає, повинен відмовитися від ведення справи, зрозуміло, зберігаючи на весь подальший час у таємниці отриману ним інформацію. Якщо він може виявити потрібні обставини таким чином, проти якого клієнт не заперечує, нехай це і виявиться більш трудом кою, менш гарантованою роботою, адвокат повинен продовжити ведення справи.

Коли і в яких випадках адвокат вправі розкрити професійну таємницю? У деяких випадках такий дозвіл може припускатися. Наприклад, визначене розкриття інформації може знадобитися в заяві позивача (чи відповідача) чи іншому документі, пред'явлення якого необхідно в ході судового процесу в справі клієнта (пов'язаного з вирішенням проблеми клієнта чи за участю клієнта). Також адвокат може розкривати інформацію партнерам, співробітникам юридичної консультації (фірми, бюро, кабінету) і, у міру необхідності, технічному персоналу, таким співробітникам, як: секретарі, референти та ін. (але необхідно роз'яснити їм, що правила і принципи конфіденційності поширюються на них так само як і на адвоката).

Розкриття інформації представляється також можливим з конкретно вираженого дозволу клієнта. У цьому випадку адвокат вправі розкрити її, але зовсім не зобов'язаний. Навіть якщо клієнт попросить викликати в суд свого адвоката для дачі показань про зміст їхньої бесіди, про факт звертання до адвоката, то останній вправі звернути увагу суду на свій професійний імунітет і відмовитися від дачі показань, якщо думає, що це може зашкодити інтересам самого клієнта, його власним чи інтересам інтересам організації, в якій він працює.

Розголошення конфіденційної інформації адвокатом можливо також і в тому випадку, коли це необхідно в інтересах клієнта чи його правонаступників, але одержання відповідного дозволу від клієнта є об'єктивно неможливим у необхідний термін.

Науковці наполягають на тому, що адвокатська таємниця в обов'язковому порядку повинна бути розкрита тільки в двох випадках. 1) коли дії адвоката стали предметом розгляду відповідного адміністративного органу (дисциплінарної комісії, комітету з етики, і т.п. ); 2) коли предметом адвокатської таємниці виявилася інформация про злочин, що готується. (коли розголошення таємниці – єдина можливість запобігти злочинові)

Останній випадок, досить не простий. При наявності такої ситуації адвокат зобов'язаний оцінити міру суспільної небезпеки тієї інформації, власником якої він став, і діяти відповідно до цього. Тобто необхідно оцінити імовірність самого факту здійснення злочину. Таким чином, якщо адвокат переконався, що його бесіда з клієнтом відвернула його від злочинного наміру, він не повинен і не вправі повідомляти про це правоохоронним органам. Слід звернути увагу, що навіть у цій ситуації адвокати теж діють в інтересах клієнта, тому що перешкодивши йому вчинити злочин, вони, тим самим або звільняють його від кримінальної відповідальності, або зменшують її (покарання за підготовку, замах завжди легше, ніж за злочин, доведений до кінця).

Loading...

 
 

Цікаве