WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Самостійний кримінально-процесуальний інститут імунітету свідків, як справедливо відзначається в літературі, включає нині: 1) правові норми, що надають свідку право відмовитися від дачі показань у випадках, що стосується родинних відносин, і 2) правові норми, що надають свідку аналогічне право в інтересах захисту державної, службової чи професійної таємниці [39;14].

Перша група правових норм закріплюється в ч. 1 ст. 63 Конституції України. Вона говорить: „Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом". [39;26] Стосовно ж інших осіб свідок зобов'язаний дати повні і правдиві показання.

Щодо другої групи правових норм, то залежно від того, який це вид таємниці: державна, адвокатська, нотаріальна, комерційна, банківська, лікарська, та ін., необхідно звертатися до окремих нормативно-правових актів, що регулюють той чи інший вид діяльності. І відповідно, аналізуючи ці нормативні акти можна зробити висновок, що не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:

  • захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

  • представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такого ж роду обставинами;

  • фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;

  • нотаріуси, лікарі, психологи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

  • священнослужитель про обставини, які стали йому відомі від віруючих на сповіді, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

  • особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.

  • особа, яка у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

  • особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;

  • особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

Відмовитись давати показання як свідки мають право:

  • члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

  • особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

  • особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.

А тому, дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом зазначених осіб зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання. [35;104]

У юридичній літературі висловлені пропозиції доповнити даний перелік осіб, які вправі відмовитись від дачі показань, також оперативними працівниками органів МВС і СБУ відносно конфіденційної інформації, яка їм довірена при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати таємницю. Така пропозиція слушна і заслуговує на увагу.

Резюмуючи викладене, необхідно звернути увагу на те, що імунітет свідків у вузькому його значенні, що претендує на роль самостійного кримінально-процесуального інституту, не одержав поки що належного юридичного закріплення в КПК. Багато проблем, що виникають у теорії і на практиці в зв'язку з імунітетом свідків та професійною таємницею, могли б бути вирішені шляхом введення в КПК спеціальних статей, що розкривали б належним чином зміст цих понять, і чітко визначали б основні положення та порядок їх реалізації. Але навіть у проектах КПК цим питанням, на жаль, не приділено достатньої уваги.

Розглянемо детальніше окремі види професійної таємниці.

Адвокатська таємниця

Закон України від 19 грудня 1992 р. „Про адвокатуру" (Витяг)

Стаття 9. Адвокатська таємниця

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предетом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Стаття 10. Гарантії адвокатської діяльності

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Один з основних принципів адвокатської діяльності - обов'язок адвоката зберігати професійну таємницю. Адвокат не може надавати ефекитвну професійну допомогу клієнту доти, поки між ними не буде досягнуто повного взаєморозуміння. У той же час клієнт повинен відчувати абсолютну впевненість і можливість діяти виходячи з того, що питання, обговорювані з адвокатом, і надана адвокатові інформація будуть збережені як конфіденційні, без будь-яких спеціальних вимог чи умов з боку клієнта.

За часів Київської Русі процесуальна змагальність мала відкритий характер, тобто таємниці захисту не існувало. Якщо якісь факти приховувались, то такі дії вважались умисними, а сама таємниця розглядалась як нерозкритість чи неможливість виявити обставини справи, отже, в той час вона ще не формується як правова необхідність. [54;20] Лише у Литовському статуті третьої редакції (1588 р.), який детально встановлював порядок судового захисту, ми можемо знайти чітке визначається поняття „адвокатської таємниці".[48;6]

З появою „Прав, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), можна сказати, поняття адвокатської таємниці цілком сформувалось і стало загальновживаним через розкриття його змісту. Іншими словами, в згадуваному джерелі йдеться, по суті, про адвокатську таємницю: „Поверенньй... ежели, что-либо... выдаст противной его стороне или, к ней пристанет, и в пользу её, а во вред дела, то такового поверенного должно удалить от производства".

За Судовими статутами від 20 листопада 1864 р. присяжний повірений (так тоді називались представники у суді) „не повинен був розголошувати таємниці свого довірителя не тільки під час ведення його справи, а й у випадку усунення від неї і навіть після закінчення її".

Подальший розвиток досліджуваного інституту відбувається для українського права в складних історичних умовах, які визначаються особливостями формування права в Радянській Україні, Західній Україні, Закарпатті та Північній Буковині. Після воз'єднання українських земель з Радянською Україною діяльність адвокатури регулювалась єдиним законодавством СРСР. В Радянській Україні з 2 жовтня 1922 р. діяло Положення про адвокатуру, затверджене постановою ВУЦВК. В ньому поняття „адвокатська таємниця" взагалі не визначається. В 1962 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено Положення про адвокатуру в УРСР. Відповідно до цього положення „Адвокат не має права прийняти доручення на ведення справи... коли він у даній справі раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з клопотанням про ведення справи, та адвокат не повинен розголошувати відомості, які йому стали відомі від довірителя в зв'язку з наданням юридичної допомоги у даній справі", „адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини справи, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника в даній справі". Окрім цього, зміст адвокатської таємниці визначався і ст. 61 Кримінально-процесуального кодексу УРСР.

В Законі „Про адвокатуру в СРСР" (1979 р.) статтею 7 закладено вже досить чітку систему адвокатської таємниці: „Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він V даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як суддя, прокурор, слідчий, особа, що провадила дізнання, експерт, спеціаліст, перекладач, свідок або понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь службова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках. Адвокат не має права розголошувати відомості, передані йому довірителем у зв'язку з наданням юридичної допомоги". Зміст останніх положень досить схожий, але поглядається розвиток і позитивні зрушення щодо законодавчого врегулювання питання.

Loading...

 
 

Цікаве