WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Професійна таємниця, її види - Курсова робота

Професійна таємниця, її види - Курсова робота

План

І Вступ

ІІ Основна частина

1. Загальна характеристика понять: таємниця та імунітет свідків у кримінальному процесі .

2. Окремі види професійної таємниці у кримінальному процесі:

а) адвокатська таємниця;

б) таємниця нотаріуса;

в) інші види таємниці;

3. Поняття професійної таємниці та імунітет свідків у кримінальному процесі зарубіжних країн.

ІІІ Висновок

ІVСписок використаних джерел

Вступ

Одним із завдань сучасної української юридичної науки, нормотворчої діяльності і правозастосовчої практики, що пов'язано з утвердженням нових демократичних начал і створенням справжньої правової держави в Україні, є реальне забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина відповідно до принципу рівності всіх перед законом і судом. Відповідно до даного принципу, для деяких категорій громадян передбачається свобода і захист, що враховує умови і характер виконуваних особливих міждержавних, державних і суспільних функцій. Зазначеним громадянам надається рівна з іншими особами свобода і захист, а також додаткові гарантії від незаконних зазіхань приватних осіб і навіть органів держави з метою створення умов, необхідних для виконання покладених на них обов'язків. Серед таких додаткових гарантій важливе місце належить дипломатичним, депутатським та іншим імунитетам у сфері кримінального судочинства.

Щоб з'ясувати основні положення щодо професійної таємниці у кримінальному процесі, необхідно дати загальну характеристику вказаних імунітетів, а саме нас цікавлять імунітети свідків. Тобто дані поняття варто розглянути паралельно, щоб можна було визначити їх межі.

Проблема кримінально-процесуальних імунітетів традиційно розглядалася і висвітлювалася численними представниками науки міжнародного права, державної, конституційної й іншої галузей права. Представники ж кримінально-процесуальної науки торкалися даної проблеми фрагментарно, присвячуючи їй окремі статті чи розділи своїх робіт. Проте наявні наробітки вчених, незважаючи на дискусійність зроблених ними висновків, заслуговують на повагу і високу оцінку. Недостатня наукова розробка порушеної проблеми позначилася на незадовільному рівні кримінально-процесуального регулювання правовідносин, позв'язаних з імунітетами та професійною таєсницею.

Недосконалість та „білі плями" в правовому регулюванні даних проболем, відсутність необхідних наукових рекомендацій породжують у правозастосовчій практиці нерозв'язані питання.

Використання деяких видів імунітетів, збереження таємниці певними категоріями осіб під час допиту, стало розглядатися у суспільстві як відступ від конституційного принципу рівності громадян перед законом і судом. Не тільки в юридичній літературі, але навіть у засобах масової інформації стали наполегливо звучати пропозиції щодо обмеження імунітетів (депутатів, суддів) і таємниці у кримінальному судочинстві, що також вимагає наукового підходу до вирішення проблеми.

Викладені положення безсумнівно свідчать про актуальність наукової розробки таких проблем.

Деякі автори розглядали інститут таємниці як історико-правову проблему, виявляючи і досліджуючи основні проблеми, її правовий режим, пріоритети, віднаходять нові аспекти, що відповідають сучасному рівню формування системи права України. [50;9]

Поняття „таємниця" можна визначити як те, що не підлягає розголошенню.

Таємницю можна розглядати через призму формування правового побуту, звичаю, звичаєвого права і власне права. Таємниця, як правова категорія, починає формуватись саме тоді, коли вона стає документованою. Оскільки професійна діяльність, як професійне знання, захищалась на рівні утаємниченості, то розвиток таємниці вів до формування її як економічної категорії, що і закріплювалось її правовим статусом.

Таємниця розглядається як інформація, в її кількісному і якісному підходах, звідси і відповідні класифікаційні схеми. Наприклад, кількісний аналіз задає таємницю як інтереси конкретної людини, інтереси певних груп (об'єднань) та інтереси держави, а тому, відповідно, існує особиста, корпоративна та державна таємниці.

За якісним ознаками виділяють такі види таємниці: службова (військова, економічна, політична, попереднього слідства, нарадчої кімнати тощо), професійна (адвокатська, банківська, лікарська, комерційна, таємниця сповіді тощо).

Базовою ознакою всіх видів таємниці слід визнати, з одного боку, економічну ознаку, тобто збитки, які можуть бути спричинені внаслідок розголошення таємниці та, з другого боку, захист таємниці, який теж має економічне підґрунтя. Наприклад, важливим чинником захисту таємниці є те, що витрати на захист таємниці не повинні перевищувати можливих втрат (збитків), які можуть бути завдані при розголошенні таємниці. До основних ознак слід віднести і режим секретності, тобто те, що визначає власне таємницю.

Як в кількісному, так і якісному підходах лежить фундаментальний принцип збитковості, тобто шкоди, що може бути завдана особі, групі осіб чи державі в цілому.

Принцип збитковості формує і принципи відшкодування та співмірності. Важливим чинником інституту таємниці слід визначити принцип розумної достатності, тобто достатності витрат на захист таємниці. Сам принцип зводиться до того, що витрати на захист таємниці не повинні перевищувати можливих втрат (збитків) при її розголошенні. Ці та інші принципи формують таємницю як правову категорію.

Таємниця формується як державно-регулюючий механізм, який забезпечує реалізацію прав і свобод людини та громадянина.

Зазначені принципи дають можливість провести аналіз видів таємниці. Серед них можна виділити такі: комерційна та банківська таємниці, лікарська та таємниця усиновлення, таємниця попереднього слідства та дізнання, нарадчої кімнати, вчинення нотаріальних дій тощо. Виходячи з цього варто дати характеристику інституту імунітету свідків, що тісно з ним пов'язаний.

Ще у перших радянських законодавчих актах (Положенні про полкові суди 1919 р., Положенні про військових слідчих 1919 р.) передбачалося право свідка не відповідати на питання, що викривають його в здійсненні якого б то не було злочину. Пленум Верховного Суду РСФСР у своїй постанові від 1 червня 1925 р. роз'яснив, що свідок має право відмовитися від відповідей на питання, "здатні кинути тінь на його особистість" [44;120]. Побічно дане положення знайшло відображення і у ст. 166 КПК РСФСР 1923 р.: „Свідок може бути допитаний винятково про факти, що підлягають встановленню по даній справі, і про характеристику особистості обвинувачуваного". В інші главі у ст. 61 того ж КПК було записано: „Не можуть бути викликані і допитані як свідки:

1) захисник обвинувачуваного у справі, по якій він виконує відповідні обов'язки;

2) особи, що через свої фізичні і психічні вали нездатні правильно сприймати явища, що мають значення для справи, і давати по них правильні показання".

Потім в ході правової реформи 1958-1961 р. правило заборони допитів як свідків статті 61 КПК отримало свій розвиток у ст. 72 КПК РСФСР, а привілей мовчання свідка, встановлений ст. 166 КПК 1923 р., був скасований. У той же час у інших соціалістичних країнах такий привілей одержав визнання. Свідок міг відмовитися від дачі показань на запитання, що викривали б його, а також його близьких родичів, брата, сестру і чоловіка в здійсненні злочину (це визначали статті КПК народних республік Білорусі, Чехії, Германії, та ін.). І понині такий привілей зберігає кримінально-процесуальне значення в цих та багатьох інших іноземних державах.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство України не містить терміну „імунітет свідка", однак він давно введений у науковий обіг, широко використовується в юридичній літературі і серед практиків.

Незважаючи на значний інтерес, що виявляють юристи до цієї проблеми, дотепер не досягнута єдність поглядів на поняття, зміст, його соціальне призначення і обумовленість.

Одними авторами дається широке тлумачення поняття імунітету, під яким розуміється сукупність правил про безумовне чи обмежене звільнення деяких груп громадян від обов'язку давати показання. Серед таких них виділяють:

а) яких заборонено допитувати як свідків

б) які вправі відмовитися від дачі показань чи від відповідей на запитання, що задаються особою, яка проводить допит [32;51].

Інші автори виходять із більш вузького значення даного терміна, розуміючи під ним право свідка у виняткових випадках на звільнення від обов'язку давати показання [1].

Прихильники широкого трактування імунітету свідків змішують різні правові категорії, відносячи до привілеїв осіб, що займають положення свідків, обставини, що взагалі виключають можливість участі особи кримінальному судочинстві як свідка. Суперечливість такої позиції полягає в тому, що її прихильники ведуть мову про звільнення від обов'язку, якого не існує, що взагалі не може бути покладений на особу. Розрізняються ці різні правові категорії своїми соціальними підставами і призначенням у карному процесі. Якщо в основі імунітету свідків лежать моральні цінності, то в основі обставин, що виключають можливість бути свідком - об'єктивна неможливість давати показання в силу фізичних чи психічних недоліків або в силу прямих заборон Закону.

Loading...

 
 

Цікаве