WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Провадження попереднього слідства в справах неосудних осіб - Курсова робота

Провадження попереднього слідства в справах неосудних осіб - Курсова робота

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду .

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов'язаний вирішити питання , пов'язані з підготовкою її розгляду ( п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" ) :

1. Про день і місце слухання справи ;

2. Про виклик у судове засідання прокурора й захисника ;

3. Про список осіб , які підлягають виклику до суду ;

4. Про витребування додаткових доказів ;

5. Про можливість участі в судовому засіданні особи , щодо якої розглядається справа ;

6. Про необхідність виклику в судове засідання експерта ;

7. Усі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду дій.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника .

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання . В судове засідання викликається законний представник неосудного . Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи , брати участь у дослідженні доказів , подавати докази , заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності , допитати його як свідка .

У необхідних випадках , коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або потрібно поставити експерту додаткові запитання , в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи на попередньому слідстві.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про правильність висновків попередньої експертизи є некоректною , відповіді на це питання експерти не дають . Питання обґрунтованості , правильності , вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи , у провадженні яких знаходиться кримінальна справа .[22;10]

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій частині судового засідання , а під час судового слідства в повному обсязі дослідити всі докази .

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази , що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння , а також перевіряються інші обставини , які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 419 КПК) . Висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами .

Якщо особа , щодо якої розглядається справа , викликана в судове засідання , суд вислуховує її пояснення , а потім – висновок експерта (ч. 5 ст. 419 КПК ). При цьому слід мати на увазі, що , відповідно до статті 65 КПК , пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерела доказів у справі і на них не можна посилатися в постанові чи ухвалі суду для обґрунтування рішення у справі .

Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор , а потім захисник ( ч. 5 ст. 419 КПК ).

Отже , судові дебати в цих справах , на відміну від інших кримінальних справ не відкриваються .

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату , де вирішує такі питання :

1. Чи мало місце суспільно небезпечне діяння , із приводу якого порушена справа ;

Чи вчинене це діяння особою , щодо якої розглядається справа ;

2. Чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності , чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу , яка виключає застосування покарання ;

3. Чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід , то який саме (ст. 420 КПК) .

Закон передбачає , що такий захід застосовується лише до осіб ,які є суспільно небезпечними ( ч. 2 ст. 416 КПК ) , і вид його обирається судом залежно від душевного захворювання особи , характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння ( ч. 2 ст. 13 КК ).

Про застосування примусового заходу медичного характеру суд виносить ухвалу, а суддя постанову ( ч. 1 ст. 421 КПК ) . В описовій її частині повинні бути викладені встановлені судом обставини вчиненого , наведені докази дана юридична оцінка діям особи і наведені мотиви прийнятого рішення .

В резолютивній частині вказується про звільнення особи від кримінальної відповідальності ( якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності) або від покарання ( якщо особа захворіла душевною хворобою після вчинення злочину , але до винесення вироку ) і про застосування конкретного примусового заходу медичного характеру . В ухвалі ( постанові ) також повинно бути вказано , що питання про відшкодування матеріальної шкоди , заподіяною цією особою , підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства . Вирішення цивільного позову в цих справах не допускається .

Призначаючи примусове лікування , суду одночасно необхідно внести ухвалу ( постанову) про скасування з часу доставки неосудного до лікувального закладу запобіжного заходу , якщо останній був до нього застосований . Питання про речові докази вирішується в такому ж порядку , як і в інших кримінальних справах ( ст. 81 КПК ) .

Суд також може винести ухвалу , а суддя-постанову про направлення справи на додаткове розслідування або про закриття справи , якщо визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за наявності обставин , передбачених ст. 6 КПК , а також у разі недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа ( ч. 2 і 3 ст. 421 КПК) . При закритті справи щодо неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікувального нагляду . Справу, закриту в зв'язку з недоведеністю вчинення суспільно небезпечного діяння неосудним , суд після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

При провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру слід мати на увазі і такі ситуації :

1. Вчинене неосудним діяння , яке відповідно до кримінального закону може бути визнане суспільно небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення , не може бути визнане суспільно небезпечним , якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності , бо ці заходи щодо неосудних застосовуватися не можуть , а помилково застосовані юридичного значення не мають . Така справа підлягає закриттю .

2. Якщо при розгляді кримінальної справи , що надійшла до суду в звичайному порядку буде встановлено , що підсудний під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу , яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними , суд повинен винести про це мотивовану ухвалу , а суддя – постанову і продовжити розгляд справи за правилами , встановленим в 34 главі КПК України для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..КПК) .

3. В одному судовому засіданні може бути розглянута судом кримінальна справа щодо підсудного , який притягується до кримінальної відповідальності і відносно неосудного про застосування примусових заходів медичного характеру , які разом вчинили суспільно небезпечне діяння . Після закінчення в такій справі судового слідства , заслухавши думку прокурора і захисника з питань , які суд повинен вирішити у справах про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст. 420 КПК ) , суд переходить до судових дебатів , надає останнє слово підсудному ( ст. 318 , 319 КПК ) і йде до нарадчої кімнати для постановляння вироку щодо підсудного та ухвали щодо неосудного . В цьому ж порядку можуть розглядатися справи , в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину ( п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р.) .

Суд згідно зі статтею 13 КК України може застосувати як примусові заходи медичного характеру поміщення в психіатричну лікарню :

    1. Із звичайним наглядом – щодо душевно хворого , який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому порядку ;

    2. З посиленим наглядом – щодо душевно хворого , який учинив суспільно небезпечне діяння , не пов'язане з посяганням на життя громадян і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих , але потребує тримання у лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду ;

    3. Із суворим наглядом – щодо душевно хворого , який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння є особливо небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі та лікування в умовах суворого нагляду . Суд не вправі зазначати в ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні , в якій провадитиметься примусове лікування , і його строк .

Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст. 13 КК України , можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України . Питання, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст. 411 КПК України.

Loading...

 
 

Цікаве