WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблеми реалізації норм права - Курсова робота

Проблеми реалізації норм права - Курсова робота

Однак це зовсім не означає, що правозастосовчі органи і посадові особи, діючи в інтересах пануючих кіл, не повинні керуватися інтересами всього суспільства, дотримуватися принципу соціальної справедливості. У правовій державі це повинно бути неодмінною умовою їхньої діяльності.

Принцип доцільності в правозастосовчій діяльності означає врахування конкретних умов застосування того чи іншого нормативно-правового акту, прийняття до уваги специфіку сформованої ситуації в момент винесення рішення, вибір найбільш оптимального варіанту реалізації правових вимог у тих чи інших конкретних обставинах.

Принцип обґрунтованості правозастосовчої діяльності означає повне виявлення, ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що стосуються справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, не підлягаючих сумніву фактів. Даний принцип лежить в основі інших принципів. Порушення принципу обґрунтованості при прийнятті правозастосовчого акту є вагомою підставою для його скасування.

Принцип доцільності, з одного боку, і принципи законності і справедливості - з іншого, нерідко входять у протиріччя. Суть їх полягає в тому, що в процесі формування норм права, що є правилами загального характеру, неможливо врахувати всю розмаїтість конкретних випадків і обставин, що виникають у тих чи інших життєвих умовах в процесі їхнього застосування.

Розкриваючи зміст "різкої суперечливості" принципу справедливості і принципу доцільності, Г. Ф. Шершеневич писав, що один принцип "протестує проти норми з точки зору реальних індивідуальних інтересів" під впливом почуття, породжуваного конкретною дією норми, і в ім'я активної політики, що вимагає "узгодження з умовами даного моменту". Інший принцип відстоює норму з погляду абстрактних суспільних інтересів в ім'я розуму, здатного осягти численні індивідуальні інтереси "поза безпосереднім зіткненням з ними в конкретних умовах".

При відомій розбіжності принципів законності і доцільності виникає визначений "зазор", що дозволяє правозастосовчому органу самому вирішувати питання, з урахуванням конкретних обставин про вибір оптимального шляху застосування даної норми права, про сполучення принципу законності і принципу доцільності. У правозастосовчого органу, зокрема в суду, виникає можливість і необхідність визначати в кожному конкретному випадку, при розгляді кожної конкретної справи, як найбільш оптимально сполучити загальні вимоги норми права зі специфічними обставинами процесу її застосування.

Здійснюючи правозастосовчу діяльність, суд, а разом з ним і будь-який інший державний орган чи посадова особа не повинні виходити за рамки закону.

Необхідність застосування права у визначених сферах суспільних відносин диктується природою і характером цих відносин. Зокрема :

1. Коли правовідносини не можуть з'явитися без владного веління державного органу чи посадової особи (призов громадян на дійсну військову службу, призначення пенсії і т.д.)

2. Коли виникає суперечка про право і сторони самі не можуть прийти до погодженого рішення (поділ судом майна) чи існує перешкода для реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків

3. Коли потрібно офіційно установити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими. Тільки в судовому порядку, наприклад, можна визнати громадянина померлим чи безвісно відсутнім

4. Коли суспільні відносини в силу особливої соціальної чи особистої значимості повинні пройти контроль з боку відповідних органів держави з метою перевірки їх правильності і законності (реєстрація виборчої комісії кандидата в депутати, реєстрація автотранспорту в органах ДАІ і т.д.)

5. Коли вчинене правопорушення й особа притягається до юридичної відповідальності.

Виходячи з вищевикладеного, застосування права можна визначити як здійснювану в спеціально встановлених законом формах державно-владну, організуючу діяльність компетентних органів по реалізації норм права в конкретному випадку і винесенні індивідуально-правових актів (актів застосування права).

"Посприяти, примусити до реалізації правових норм, покласти відповідальність у випадку порушення правових норм і т.п. - така задача суб'єктів правозастосування"1.

Але юридичне рішення конфлікту ще не означає його ліквідацію в соціальному плані. Наприклад, застосування права при призові на військову службу призовників-відказників може породити більш серйозний конфлікт між конкретною особою і державою. Тому перед суб'єктами правозастосування завжди повинна стояти мета не тільки відновити порушене суб'єктивне право, примусити особу до виконання соціально необхідної поведінки, але і ліквідувати причини й умови, що привели до конфлікту.

За допомогою правозастосовчої діяльності усуваються протиріччя не тільки у всіх сферах громадського життя, але й у самій правовій системі. Наприклад, при зіткненні компетентного органа з тією чи іншою проблемою в області застосування права, увага посадових осіб звертається на недосконалість законодавства в даному питанні, на досвід правозастосовчої діяльності звертають увагу законодавці при розробці нових і доробці діючих правових норм. Матеріали правозастосування говорять про визначені недоліки в роботі самих компетентних органів і показують шляхи їх усунення.

Застосування права - єдиний і разом з тим складний процес, що має свій початок і кінець. Він складається з декількох логічно пов'язаних стадій, в рамках кожної з який вирішуються конкретні організаційні і дослідницькі задачі по реалізації права.

У юридичній літературі немає єдності думок про кількість стадій правозастосування.

Найбільш типовими визнаються наступні:

1. Встановлення і дослідження фактичних обставин справи

2. Встановлення юридичної основи справи (вибір і аналіз норми права з погляду її дійсності, законності, дії в часі, у просторі і по колу осіб, аналіз змісту норми права)

3. Ухвалення рішення (видання індивідуального акту)

4. Доведення змісту прийнятого рішення до зацікавлених державних і суспільних органів і посадових осіб

Іноді виділяються і розглядаються лише три стадії правозастосовчої діяльності. А саме: встановлення й аналіз фактичного матеріалу, що стосується розглянутої справи; визначення і дослідження нормативно-правової основи даної справи; ухвалення рішення і доведення до зацікавлених осіб змісту прийнятого рішення.

Зрозуміло, справа полягає не в кількості виділених ступів чи стадій правозастосовчого процесу, а в їх суті і змісті. Вся правозастосовча діяльність як цільний, єдиний процес розбивається на ряд стадій не заради деякої самоцілі, а заради більш глибокого і різнобічного пізнання й вдосконалення правозастосовчого процесу.

Встановлення фактичних обставин справи - це життєві факти, явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Серед фактичних обставин повинні бути виділені факти самого випадку, події, до якої застосовуються юридичні норми. У юридичній науці і практиці вони нерідко називаються Головним фактом (чи фактом, що підлягає доведенню). Це, наприклад, факт убивства, скоєного громадянином. Головний факт відноситься, як правило до юридичних фактів, притому до фактів правоутоврюючих чи правоприпиняючих.

Застосування закону повинне ґрунтуватися на повній, достовірний, належним чином юридично закріпленій й оціненій інформації, що розкриває обставини справи і реконструює подію, до якого застосовується закон. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою доказів. Докази - дані (відомості) про фактичні обставини. Доказами є саме відомості про факти, інформація про них, а не логічні аргументи, доводи в суперечці. Причому поняття доказу охоплює і самі факти і джерела відомостей про доказові факти - документи, акти, показання свідків.

Джерела відомостей про факти вимагають відомих процесуальних форм закріплення, посвідчення. Наприклад протокол про предмети, виявлені при обшуку, повинний бути підписаний понятими. Законом визначена також припустимість доказів. Наприклад неприпустимі такі докази, як відомості, отримані в результаті незаконного прослуховування телефонної розмови. З документів, джерел відомостей про факти, а так само з документів правозастосовчих органів (про прийняття справи до провадження, про призначення експертизи й ін.) і утворюється юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чином оформлених.

Особливості доведення пов'язані з такими категоріями, як презумпція і тягар доведення. Велике значення при доведенні по кримінальних та адміністративних справах має презумпція невинності тобто припущення про невинність будь-якої особи, причому і тоді, коли проти неї свідчить навіть безлічі фактів: особа повинна визнаватися невинною доти, поки її провина не буде доведена в порядку передбаченому законом і встановлена вироком суду.

Від презумпції невинності залежить розподіл Тягаря доведення, тобто обов'язків надання й обґрунтування доказів. У кримінальних і адміністративних справах цей тягар покладений на обвинувача. Обвинувачуваний же не зобов'язаний доводити свою невинність. Не буде доведена обвинувачем його вина і обвинувачуваний визнається невинним, відповідальність у відношенні його не настає.

Loading...

 
 

Цікаве