WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Проблеми визнання недійсними установчих господарських товариств - Курсова робота

Проблеми визнання недійсними установчих господарських товариств - Курсова робота

Єдиним юридичним наслідком відсутності обов'язкових положень в установчих документах, на який прямо вказано у законодавстві, є відмова у державній реєстрації товариства (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства"). Дана норма кореспондується з ч. 1 ст. 27, ст. 30 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", якими визначаються підстави для відмови у державній реєстрації юридичної особи та змін до установчих документів юридичної особи, в тому числі відсутність відомостей, передбачених законом.

Виходячи з цього можна дійти висновку, що державна реєстрація господарського товариства, установчі документи якого не містять обов'язкових визначених законом положень, є неправомірною.

На це вказано і в узагальненні судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затвердженому постановою Президії Верховного Суду України від 3 березня 2004 р.

Як видно з наведеного, проблеми відновлення прав, порушених внаслідок або при створенні господарських товариств, потребують законодавчого врегулювання, оскільки сьогодні відсутня більш-менш цілісна система взаємоузгоджених норм, які визначали б наслідки порушення законодавства при створенні господарського товариства та оптимальні способи відновлення законності у цих відносинах.

На даний час підставою визнання недійсності установчих документів та припинення юридичної особи є сукупність таких умов:

— при створенні господарського товариства допущені такі порушення, які неможливо усунути;

— створення товариства порушує права та законні інтереси позивача.

Слід підкреслити, що формулювання "порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути" є надто загальним. Як визначено у ч. 4 ст. 87 ЦК, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Тобто порушення, допущені після реєстрації юридичної особи, не повинні бути підставою для її припинення за рішенням суду.

На наш погляд, умовою примусового припинення юридичної особи за рішенням господарського суду має бути не стільки неможливість усунення допущених при створенні юридичної особи порушень, скільки неможливість подальшого існування юридичної особи після їх усунення. Доцільно визначити, які саме порушення при створенні юридичної особи є такими, що унеможливлюють подальше правомірне існування останньої, а тому є підставою для її припинення за рішенням суду.

Взагалі, такий захід, як примусове припинення юридичної особи, повинен застосовуватись лише у тих випадках, коли відновлення законності будь-якими способами, що дозволяють подальше існування юридичної особи, є неможливим. І це необхідно відобразити у законодавстві. На нашу думку, варто передбачити, що у випадку неправомірності участі одного із засновників у господарському товаристві адекватним способом відновлення законності та порушених прав є виключення за рішенням суду цього засновника та повернення йому майна, внесеного до статутного фонду. Якщо після цього існування господарського товариства може тривати, наприклад, статутний фонд товариства не став меншим, ніж передбачений законодавством, припиняти це товариство недоцільно.

Наслідки визнання недійсними установчих документів господарських товариств залежать від того, яким чином утворено товариство. Якщо товариство створене шляхом заснування нової юридичної особи, то визнання недійсними його установчих документів матиме наслідком ліквідацію такого товариства. У разі визнання недійсними установчих документів товариства, створеного шляхом реорганізації, іноді господарськими судами виноситься рішення про зобов'язання товариства перетворитись у попередню організаційно-правову форму. Така практика є неприйнятною у випадках, коли на час винесення судового рішення попередня організаційно-правова форма товариства, установчі документи якого визнані недійсними, не передбачена чинним законодавством.

Наприклад, господарський суд визнав недійсними установчі документи і рішення виконавчого комітету про реєстрацію ЗАТ, створеного внаслідок реорганізації міжгосподарського санаторію, та зобов'язав ЗАТ провести реорганізацію у міжгосподарський санаторій. Підставою рішення про недійсність установчих документів ЗАТ стало визнання судом неправомірними рішення вищого органу міжгосподарського санаторію про виключення позивача з числа його засновників і невключення його до складу засновників ЗАТ.

Хоча, за загальним правилом, недійсність правочину чи акта (або їх окремих положень) передбачає його нечинність з моменту укладення (видання), вважаємо, що визнані недійсними установчі документи можуть припинити свою чинність лише на майбутнє. Практика визнання недійсними всіх правочинів товариства, установчі документи якого визнані недійсними, здатна спричинити хаос у господарських відносинах (і без того багатостраждальних у нашому суспільстві).

2. Визнання недійсними окремих положень установчих документів

Підставою є сукупність таких умов:

— на момент розгляду справи оскаржувані положення установчих документів не відповідають вимогам законодавства,

— оскаржувані положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.

При вирішенні спорів про визнання недійсними окремих положень установчих документів господарські суди виходили з того, що позивач, вимагаючи визнати спірне положення установчого документа недійсним, повинен вказати, нормам якого саме закону воно суперечить.

З таких міркувань господарський суд у справі за позовом ТОВ "Є." до ВАТ "Ц." відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним положення статуту про кворум спостережної ради з 11 членів у кількості 4 осіб. Позивач посилався на те, що ця ситуація склалась внаслідок визнання недійсними частини внесених до статуту змін рішенням районного суду. Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд у мотивувальній частині рішення вказував, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а не рішенню районного суду. Сама по собі норма статуту, якою передбачено чисельність спостережної ради і про визнання якої недійсною просив позивач, не суперечить закону. Тому у господарського суду були відсутні підстави для задоволення позову.

Ще однією підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсними положень установчих документів є відсутність порушення прав позивача у зв'язку включенням спірних положень до установчих документів.

У законодавстві відсутні вказівки на наслідки недійсності окремих положень установчих документів, що спричиняє неоднакову практику вирішення спорів, пов'язаних з наслідками такої недійсності. Наприклад, виникає запитання, чи тягне недійсність положення статуту про надання наглядовій раді права відкликати керівника товариства та призначати тимчасово виконуючого обов'язки керівника недійсність правочинів, вчинених від імені товариства призначеним наглядовою радою в. о. керівника?

Ще один приклад. Статутом було передбачено розширений, порівняно з наведеним законом, перелік питань, рішення з яких приймаються кваліфікованою більшістю голосів від числа присутніх на загальних зборах, і це положення, за позовом учасника (акціонера), визнано недійсним. Чи означає це, що у разі, коли зазначені питання були на порядку денному попередніх загальних зборів і за запропоновані рішення було подано просту більшість голосів, такі рішення можна вважати прийнятими.

Насамкінець підкреслимо, що значимість питання щодо підстав і наслідків недійсності установчих документів господарських товариств (або їх частини) потребує його обов'язкового його врегулювання в актах цивільного та господарського законодавства, а також у законопроектах стосовно корпоративних відносин.

Література

  1. Татьков В.І. Правова природа, склад і зміст установчих документів господарських товариств: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Донецьк: Ін-т економіко-правових досліджень НАН України, 2003. — С. 7.

  2. Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. — К.: Істина, 2005. — С. 188.

  3. Петренко В.С. Установчі документи суб'єктів господарювання: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — Донецьк: Ін-т економіко-правових досліджень НАН України, 2006. — С. 5.

Loading...

 
 

Цікаве