WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Притримання речей як спосіб забезпечення виконання зобов‘язання у судовій практиці - Курсова робота

Притримання речей як спосіб забезпечення виконання зобов‘язання у судовій практиці - Курсова робота

Сучасна правова доктрина розрізняє види забезпечення за ступенем впливу на боржника та засобами досягнення мети. Деякі з цих видів, наприклад неустойка, мають характер санкцій. Інші полягають, зокрема, у резервуванні майна, за рахунок якого можна забезпечити майнові інтереси кредитора. Однією з проблем у наведеному аспекті є складна правова природа деяких із забезпечувальних заходів. Так, згідно з чинним законодавством неустойка водночас є і видом забезпечення виконання зобов'язань (ст. 546 ЦКУ), і заходом цивільно-правової відповідальності (ст. 611 ЦКУ). Загальновизнаним у цивілістиці є положення, згідно з яким заходи цивільно-правової відповідальності слід відокремлювати від способів захисту цивільних прав, хоча всі вони належать до правових наслідків порушення зобов'язань (ст. 611 ЦКУ).

Т.В. Боднар зазначає, що за функціональною спрямованістю притримання належить до способів, "...спрямованих на стимулювання боржника до належного виконання обов'язків, а при їх порушенні — на захист прав кредитора". Якщо виходити з такої класифікації, то право притримання, на відміну від неустойки, слід віднести до заходів захисту цивільних прав.

С.В. Сарбаш розглядає застосування притримання як відмову від виконання зобов'язання. Інші російські цивілісти — М.І. Брагинський і В.В. Вітрянський — розглядають притримання як додатковий засіб захисту порушених прав кредитора. На нашу думку, застосування притримання кредитором не є формою самозахисту (ст. 19 ЦКУ), хоча така позиція вважається дискусійною.

Насамкінець слід зазначити, що єдність правового результату, який досягається в результаті дії різних норм, ще не свідчить про єдину правову природу правових інститутів, до яких ці норми належать. Отже, позиція ВГСУ, за якою можливе застосування двох видів забезпечення зобов'язання, тобто неустойки і притримання, узгоджується не лише з чинним законодавством, а й з сучасною правовою доктриною.

Слід також зупинитись на судових рішеннях, якими суди відмовляли кредитору в праві притримання речей боржника, посилаючись на відсутність такої забезпечувальної умови у договорі. У сучасній правовій доктрині загальноприйнятою є позиція, згідно з якою у кредитора право притримання, на відміну від інших забезпечувальних заходів, виникає на підставі закону (статті 594—597 ЦКУ) незалежно від того, чи передбачено воно відповідним договором. При цьому реалізація кредитором права притримання розглядається або як односторонній правочин, або як одностороннє зобов'язання, або як "односторонній акт".

Сумнів у правильності зазначеної позиції виникає щонайменше з трьох причин:

1. Відповідно до ст. 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Вказана норма ЦКУ не містить жодних винятків з цього положення.

2. Притримання як забезпечувальний захід спеціально передбачений у ЦКУ лише для окремих видів договорів, як-от: перевезення (ч. 4 ст. 916), комісії (ч. 1 ст. 1019) тощо і не передбачений для решти договорів.

3. У кредитора, який здійснює право притримання, виникають і певні зобов'язання стосовно боржника (ст. 595).

За таких умов цілком логічними є такі запитання. Якщо притримання може застосовуватись кредитором, навіть коли це не обумовлене договором, тобто лише на підставі статей 594—597 ЦКУ, то чому у наступних розділах ЦКУ право притримання спеціально передбачається лише для окремих договорів і не передбачається для решти? Чи можливо у такій ситуації застосування притримання до інших договорів, правове регулювання яких не передбачає подібних норм? У цьому контексті цілком виправданою виглядає позиція ВГСУ, викладена у касаційній постанові від 11 квітня 2006 р. у справі N 04/4580. Суд на підставі ст. 547 ЦКУ дійшов висновку про необхідність вчиняти у письмовій формі угоду, що передбачає притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

Попри це, як уже зазначалося вище, більшість цивілістів не погоджується із зазначеною позицією, хоча аргументація з цього приводу або зовсім відсутня або, на наш погляд, не є достатньо переконливою. Так, на думку російського дослідника проблем забезпечення зобов'язань Б. М. Гонгало, реалізація права притримання не створює нових прав і обов'язків, не припиняє тих, що існують, тобто взагалі не є правочином (рос. — сделкой). До ЦКУ, на відміну від Цивільного кодексу РФ, включено спеціальну ст. 595 "Обов'язки кредитора, який притримує річ у себе", котра підтверджує виникнення нових зобов'язань у кредитора, що застосовує право притримання.

На наш погляд, усі ці проблеми спричинені невдалою конструкцією відповідних норм ЦКУ. Так, у його ст. 574 з приводу застави чітко зазначено, що застава може мати місце на підставі договору, закону або рішення суду. За таких умов цілком логічним є положення, наприклад, ч. 6 ст. 694 ЦКУ, за якою право застави виникає у продавця з моменту передачі товару, проданого в кредит. Зрозуміло, що за таких концептуальних підходів виникнення права застави за договором чітко відокремлюється від випадків, коли воно виникає лише на підставі закону. Відсутність подібної логічної послідовності стосовно правового регулювання притримання породжує різні правові позиції та неузгодженість судової практики.

Досить часто суб'єкти правозастосування не можуть скласти чітке уявлення, співставляючи такі поняття, як "притримання кредитором речей боржника" і "утримання від виконання зустрічних зобов'язань" (ст. 538 ЦКУ), наприклад, за договором поставки. Зазначене можна розглядати як наслідок недостатньої розробки даного питання у теорії. Відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦКУ в разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Найбільш детально і системно співвідношення між вказаними поняттями висвітлено С.В. Сарбашем, але у контексті Цивільного кодексу РФ. Серед головних аргументів на користь відокремлення цих понять згаданий автор наводить ту обставину, що притримувати можна лише чужу річ, тобто таку, що не належить кредиторові. Якщо звернутись до ч. 1 ст. 594 ЦКУ, то у ній йдеться про притримання кредитором речі, що "підлягає передачі боржникові...". На наш погляд, вказана правова конструкція співпадає за своїми ознаками і суттю з таким правовим наслідком порушення зобов'язання, як одностороннє зупинення виконання зустрічного зобов'язання відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦКУ. При цьому основний договір зберігає свою чинність, інакше з його розірванням мали б припинитись і забезпечувальні відносини, у тому числі й саме притримання.

Виникає питання про співвідношення одностороннього зупинення виконання зустрічного зобов'язання і односторонньої відмови від зобов'язання у разі порушення договору другою стороною (с. 615 ЦКУ). Більшість авторів схильна відносити односторонню відмову до "заходів оперативного впливу", що, відповідно, відокремлює таку відмову від видів забезпечення виконання зобов'язань.

У касаційній постанові ВГСУ від 14 червня 2005 р. у справі N 14/6-65 йшлося про ситуацію, коли відповідач повідомив позивача про зупинення відпуску матеріальних цінностей державного резерву в зв'язку з невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань щодо відшкодування витрат на утримання цих матеріальних цінностей. Суд дійшов висновку, що кожна із сторін спору мала право затримати виконання зобов'язання, яке вона взяла за умовами договору, до моменту, коли виконання свого зобов'язання запропонує інша сторона. При цьому ВГСУ послався як на ст. 171 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладення спірного договору (виконання взаємних зобов'язань), так і на ст. 594 ЦКУ (право притримання).

Loading...

 
 

Цікаве