WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принципи розробки та оцінки державної політики України - Курсова робота

Принципи розробки та оцінки державної політики України - Курсова робота

1) Найперша і основна проблема — це проблема врегулювання правового статусу інституту державної служби. До цього часу чітко не визначено коло осіб, що підпадають під дію Закону "Про державну службу" (допоміжний персонал); деякі положення цього Закону фактично поширюються на осіб, що згідно нього ж не є державними службовцями (науковці, журналісти); державні службовці деяких державних органів лише частково підпадають під дію Закону (податківці, державні службовці правоохоронних органів); існує недосконала система категорій, вона фактично дублює систему рангів державних службовців, відсутні критерії віднесення державних службовців до тієї чи іншої категорії.

В системі державного управління немає чіткого розмежування політичних та адміністративних функцій. Це спричиняє низку проблем: плинність кадрів та залежність від політичних змін; упередженість та політична заангажованість державних службовців; непослідовність та непередбачуваність у прийнятті адміністративних рішень; завантаженість політиків дрібними адміністративними питаннями.

До проблем правового регулювання відноситься і відсутність чіткого законодавчого регулювання адміністративних процедур та професійної етики державних службовців — адміністративні процедури регулюються на рівні окремих органів державної влади, що створює значні труднощі для фізичних та юридичних осіб; не існує єдиної і обов'язкової для всіх державних службовців "адміністративної конституції". Крім того, існує великий ризик дій державних службовців "на власний розсуд", що стимулює корупцію. Невизначений порядок накладання стягнень на державних службовців та їх досудового оскарження (апеляційні комісії). Дотримання державними службовцями фактично не є обов'язковим, а не дотримання не тягне за собою санкцій.

2. Друга не менш важлива проблема — низька інституційна спроможність державної служби. Якість підготовки кадрів та підвищення їх кваліфікації залишається низькою. Особливої уваги заслуговує зміст навчання державних службовців як менеджерів процесу вироблення політики та менеджерів з управління програмами та проектами. Поки що відчувається брак вмінь до аналізу політики, організації комунікацій, управління змінами — вмінь, без яких сучасна державна служба не може ефективно працювати. Відсутня система безперервного навчання, які могли б суттєво допомогти у вирішенні цієї проблеми.

Інша проблема — відсутність чітких внутрішніх стандартів та процедур роботи. Часто спостерігається невідповідність структур органів влади тим функціям, що вини виконують.

3. Третя глобальна проблема — проблема низької ефективності системи управління інститутом державної служби.

Щодо системи оплати праці державних службовців: низька частка посадового окладу в зарплаті спричиняє непрозорість в оплаті праці та залежність від суб'єктивного фактора; значні міжвідомчі та територіальні розбіжності в рівні оплати праці стимулюють плинність кадрів в окремих органах та регіонах та дисбаланс високопрофесійних кадрів; чинна система нарахувань за вислугу років перешкоджає залученню молоді і стимулює до роботи на державній службі людей перед пенсійного віку; система оплати праці не прив'язана до результатів роботи.

Методи визначення ефективності державної політики, оцінка її результатів, взаємовідносини гілок влади

Формування ефективної державної політики — це проблема, яка не минає жодну державу, і яку час від часу змушені вирішувати усі країни світу. Україна також не стала винятком у цьому питанні — з моменту проголошення державної незалежності цей процес перебуває у епіцентрі політичної уваги і політиків, і всього українського суспільства.

Оцінювання ефективності та результатів політики/політичної програми є емпіричне дослідження, у якому широко використовуються методи соціальних наук, проведене з метою підвищення загальної якості політики в будь-якої галузі, результати якого дозволяють коректувати реалізовану політичну програму, пророкувати і впливати на її результати.

Більшість досліджень в області державної політики були довгий час структуровані за допомогою секвенціонального підходу, що пропонував розглядати політику чи політичну програму як послідовність дій, що одночасно листуються з описом реальності і створенням ідеального типу політико-управлінської дії. У рамках т.н. „стадіального підходу" традиційно виділяють п'ять чи шість послідовних кроків, що дозволяють простежити розвиток політики через призму певної кількості етапів:

  1. Формування порядку денного. Дає акторам, включеним в політичний процес, можливість дати визначення проблеми для рішення.

  2. Розробка конкретних рішень чи альтернатив з досягнення бажаних цілей і/чи адаптація до проблеми.

  3. Рішення у вузькому змісті слова, формально найбільш видима фаза процесу, що у реальності дуже важко ізолювати у всіх її деталях, у вимірі строгих інституціональних рамок.

  4. Перетворення у життя. Означає практичну реалізацію (чи її відсутність) прийнятих на попередніх стадіях рішень.

  5. Оцінювання. Являє собою дослідження прямих і побічних впливів реалізованої програми.

  6. Завершення або переформулювання політики/програми.

Розвиток технократичної традиції в державному управлінні привів до поступового витіснення політичного циклу циклом управлінським, у рамках якого акцент робиться на управління за результатами, агенсификацию та процедури само оцінювання, а сам цикл складається усього х трьох етапів-стадій: 1) постановка цілей; 2) імплементація політики/програм; 3) оцінювання.

Важливим методом оцінювання ефективності державної політики виступає опитування громадської думки, в якому відповіді респондентів є даними про самих респондентів, а не про шляхи вирішення проблеми (правдивість чи правильність громадської думки щодо проблеми не має значення для самого опитування).

Загалом опитування щодо напрямку політики виявляється у двох аспектах — загальній підтримці та задоволенні замовників.

Правильне розуміння результатів здійснення політики часто пов'язане з усвідомленням і оцінюванням процесу (наприклад, учасники політики досягай значних індивідуальних успіхів (різні групи, різна кваліфікація тощо), а політика загалом має досить скромні результати). Досить часто відповідь на питання чи проблему пов'язана з процесом, а не результатом. Тому систематичне дослідження й оцінювання процесів є важливою складовою оцінювання.

Загалом можна виділити три аспекти оцінювання процесів політики:

1) ключові питання безпосередньо пов'язані з процесами політики тоді, коли учасники політики намагаються дізнатися про її реалії;

2) ключові питання пов'язані з результатами політики, де основним є виявлення впливів на ці результати;

3) взаємозв'язок результатів оцінювання з конкретними елементами процесів, що відбуваються в межах політики (особливі риси політики, пов'язані зі значним чи незначним її успіхом).

Оцінювання результатів (кінцевий матеріал напряму політики), наслідків (заздалегідь передбачених фахівцями) і ефектів (прямих, побічних, небажаних тощо) буде неповним без акцентування на такій дефініції, як впливи. Здебільшого їх ототожнюють з результатами, але досить часто застосовують для визначення довготривалих результатів чи у більш широкій сфері. Головне, на чому наголошується при оцінюванні, — політика чи програма змінює становище або ситуацію на краще, а отже, справляє відповідний вплив. Відповідна оцінка результатів і є вирішальним чинником у визначенні того, чи досягла політика мети. Крім того, значення впливів полягає у безпосередньому наслідку програми чи політики, з урахуванням того, що б сталося за її відсутності. На практиці це означає переконання в еквівалентності оцінювальних показників.

Загалом виділяють дві групи результатів оцінювання політики:

1) технічний — кількісні результати, пов'язані з виробництвом товарів чи послуг. Оцінюється результативність — економічна ефективність успішного виконання програми;

Loading...

 
 

Цікаве