WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принципи кримінального процесу в Україні - Курсова робота

Принципи кримінального процесу в Україні - Курсова робота

Згідно з Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Поряд із цим ст. 63 Конституції вказує на те, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Піклуючись про те, щоб жодна особа не була необґрунтовано засуджена і жоден винний не був незаслужено тяжко покараний, законодавець забезпечує право на захист.

На думку М.С.Строговича, право зазначених осіб на захист є основою всіх процесуальних прав, що надаються підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному, інтегроване вираження цих прав[16;17].

Встановлюючи право на захист як один з основних принципів не тільки кримінального процесу, а й як загально-правовий принцип, кримінально-процесуальне законодавство вводить розгорнуту систему процесуальних прав обвинуваченого, використовуючи які обвинувачений має можливість заперечувати пред'явлене йому обвинувачення, наводити доводи і докази на свій захист. Такі права гарантуються кримінально-процесуальним законом. . Отже, держава покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд обов'язок так вести процес, щоб "кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний"; щоб забезпечити можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення; щоб виявити не лише такі, що обтяжують, а й такі, що пом'якшують вину, обставини. Без виконання цих обов'язків право на захист стає нереальним.

Помилковою є думка про те, що право на захист може зашкодити правосуддю та послужити засобом ухилення злочинців від відповідальності. Воно перш за все повинно забезпечити захист невинних, які помилково були притягнуті до кримінальної відповідальності. Складність і важкість розслідування деяких кримінальних справ, заплутаність обставин вчинення ряду злочинів зобов'язують вживати заходів з тим, щоб і після притягнення як обвинуваченого особа мала всі необхідні засоби для захисту, щоб невинний ніколи не був засуджений.

Проте, як вважає А. С. Кобліков, значення права на захист не вичерпується лише тим, що воно забезпечує справедливе ставлення до вказаних учасників процесу, охороняє їх інтереси [17;8-9]. Тут необхідно зазначити, що право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист та всі інші його процесуальні права служать не лише охороні законних інтересів вказаних осіб, а й успішному здійсненню завдань правосуддя, правильному проведенню досудового слідства та судового розгляду. Право на захист є необхідною передумовою встановлення істини по справі, правильного з'ясування її фактичних обставин, викриття та покарання тільки дійсного злочинця і в міру його дійсної вини, а, отже, й успішної боротьби зі злочинністю.

Право учасників процесу на захист передбачає також право захищатися від підозріння чи обвинувачення та право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Як стверджують Ю. І. Стецовський та О. М. Ларін, у цьому разі для захисту майнових прав обвинуваченого повинні бути відомі вимоги цивільного позивача. Право обвинуваченого на захист означає також право заперечувати обставини, що пов'язані з характеристикою його морального обліку тощо [18;13].

Підозрюваний і обвинувачений заінтересовані в тому, щоб вони:

а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені, якщо є невинними;

б) не були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені за більш тяжкий злочин ніж той, який дійсно вчинили;

в) без передбачених у КПК України підстав не були притягнуті до участі в кримінальній справі як підозрювані чи обвинувачені, піддані заходам процесуального примусу і засуджені;

г) не були піддані несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без урахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність;

д) не обмежувалися в правах, наданих їм законом, і щоб їм була надана можливість їх реалізувати;

е) щоб були забезпечені їх особисті та майнові права.

Це законні інтереси підозрюваного й обвинуваченого, оскільки мають всі ознаки, що дають їм право на захист. Воно особливо необхідне, оскільки до обвинуваченого до вирішення питання про його винність можуть застосовуватись заходи процесуального примусу. Забезпечити законність на всіх етапах руху кримінальної справи – на це спрямовані в кінцевому підсумку всі принципи кримінального судочинства та окремі процесуальні норми.

Розглядаючи загальне поняття захисту в кримінально-процесуальній літературі, слід зазначити, що вивченням цих питань займалися такі вчені-правознавці, як М.С. Строгович, Я. О. Мотовиловкер, Т. Н. Добровольська,

Г. П. Саркисянц та інші.

Як вважає Т.Н. Добровольська, захист слід розуміти як "сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення або пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного)" [19;394]. В юридичному словнику за редакцією П.І. Кудрявцева дається аналогічне визначення захисту: "Захист - в кримінальному процесі сукупність процесуальних дій, спрямованих на заперечення обвинувачення (повністю або частково), на доказування невинуватості обвинуваченого або меншої його винуватості" [20;340].

Однак в юридичній літературі немає єдиної думки щодо загального визначення поняття захисту, можна спостерігати підміну понять та категорій.

Наприклад, П.М. Давидов стверджує: "Захист — це все те, що протиставляється обвинуваченню та його наслідкам, це заперечення чи послаблення обвинувачення, це діяльність обвинуваченого, спрямована на поновлення порушених у зв'язку з обвинуваченням прав, охорону його законних інтересів"[21;36]. А. Л. Ципкін вважає: "Захист у кримінальному процесі є врегульована законом діяльність обвинуваченого, спрямована на заперечення обвинувачення, пом'якшення відповідальності та охорону законних інтересів обвинуваченого, а також діяльність захисника, який, обстоюючи права та законні інтереси обвинуваченого, прагне до встановлення об'єктивної істини та здійснення завдань, які стоять перед правосуддям" [22;26]. У поняття захисту, на його думку, входить діяльність обвинуваченого, його захисника та законного представника. Щодо питання включення до суб'єктів захисту органу, що веде процес, процесуалісти висувають різні думки. Наприклад, А. Л. Ципкін, визнаючи об'єктивність слідчого, прокурора та суду, заперечує проти кваліфікації їх дій на користь обвинуваченого: "Право на захист — це право, яке належить обвинуваченому та здійснюється обвинуваченим або його захисником. Неможливо відірвати право на захист від суб'єкта, діяльність якого визначає саме поняття захисту. Безперечно, що роль слідчого, прокурора, судді в реалізації цього права дуже велика". У цьому разі необхідно без вагань погодитися з думкою автора, оскільки право на захист належить саме обвинуваченому, проте його реалізація безпосередньо залежить від дій вказаних учасників процесу. Підкреслюючи це, А.Л. Ципкін зазначає: "Право обвинуваченого досить часто виражається в тому, що він лише заявляє прохання. Але для реалізації цієї заяви потрібна визначена діяльність органів суду, прокуратури чи органів слідства. Обвинувачений, наприклад, заявляє перед слідчим прохання про допит свідків чи проведення експертизи. Від слідчого залежить, зважаючи на обставини справи, визнати чи не визнати заявлене клопотання обґрунтованим і провести необхідні дії. Якщо в обвинуваченого на руках є документ, який він вважає за потрібне долучити до справи, то і тут право на захист полягає в проханні долучити документ. Якщо у вказаних для прикладу випадках зазначені нами органи відхиляють клопотання обвинуваченого, то право обвинуваченого на захист може полягати в оскарженні ним цієї відмови"[22;26].

Підсумовуючи, слід зазначити, що захист як процесуально-правовий інститут являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють кримінальне-процесуальну діяльність і відносини, пов'язані з запереченням або пом'якшенням обвинувачення. Інститут захисту регулює кримінально-процесуальну діяльність всіх суб'єктів захисту і є частиною кримінально-процесуального права. Процесуальне значення захисту полягає в тому, що він передусім є засобом, методом реалізації прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Відомо, що принципи кримінального процесу становлять єдину систему й взаємодіють один з одним. Всі вони так чи інакше пов'язані з правом обвинуваченого на захист. Саме тому вивчення принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому й підсудному такого права належить до найважливіших завдань кримінально-процесуальної науки, що в подальшому сприяє удосконаленню його реалізації в нормах кримінально-процесуального права.

Loading...

 
 

Цікаве