WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принципи адміністративного судочинства та особливості їх застосування - Курсова робота

Принципи адміністративного судочинства та особливості їх застосування - Курсова робота

Принцип верховенства права не вичерпується лише названими вимогами. Європейський суд з прав людини при вирішенні конкретних справ постійно збагачує його новим і новим змістом

Принцип верховенства права поширює свою дію на всі гілки державної влади – законодавчу, виконавчу та судову. Однак останнє слово, як правило, за судовою владою. Важливими є, зокрема, такі питання: як може застосовуватися принцип верховенства права в адміністративному судочинстві? Як діяти суду у разі порушення вимоги про якість закону? По-перше, КАС (частина четверта статті 8) забороняє відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Таке положення гарантує право доступу до суду навіть у разі відсутності нормативних підстав для захисту порушених права, свободи чи інтересу. Отож, суд повинен подолати прогалину, застосувавши аналогію закону чи права, або усунути неясність чи колізію, витлумачивши положення закону у такий спосіб, щоб це забезпечувало права особи.

Яскравим прикладом застосування принципу верховенства права у цьому ключі є Рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року про визнання дій Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними. Цим Рішенням Верховний Суд скасував результати повторного голосування з виборів Президента, встановлені Центральною виборчою комісією, хоча закон про вибори Президента України передбачав можливість визнання недійсним голосування лише на виборчій дільниці. Водночас Верховний Суд поновив права суб'єктів виборчого процесу через проведення повторного голосування, хоч закон про вибори прямо не встановлював такий спосіб захисту виборчих прав.

Так само принцип верховенства права вимагає, щоб адміністративний суд не застосовував положення правового акту, у тому числі закону, якщо його застосування порушуватиме права, свободи, інтереси особи. Суд не повинен також допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права і свободи.

Принцип верховенства права відкриває шлях до творчого, а не бездумного застосування закону, але в жодному разі цей принцип не може стати виправданням для зловживань з боку суду, інакше – суддівського свавілля. Судові рішення з посиланням на верховенство права за змістом повинні утверджувати права людини й укріплювати довіру до адміністративних судів.

3. Законність

Законність випливає із принципу верховенства права і, як загальна засада судочинства (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України), покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати судові справи на підставі закону з урахуванням його Цілей й у встановленому ним порядку.

Згідно з КАС, принцип законності означає, що:

<...> органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таке визначення принципу законності збігається з положенням частини другої статті 19 Конституції України. Стаття 129 Конституції України передбачає, що судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.

Законність в контексті адміністративного судочинства вимагає, щоб суд розглядав і вирішував справи відповідно Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституція України має найвищу юридичну силу (частина третя статті 8 Конституції України), тобто її норми мають пріоритет над законами та міжнародними договорами. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають перевагу над законами України (частина шоста статті 9 КАС). У разі встановлення невідповідності положень цих актів Конституції України, суд застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. При цьому суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закон чи міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України (див. п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року). Суд може лише не застосувати закон чи міжнародний договір, який не відповідає Конституції України, навівши відповідне обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення.

І, лише у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду адміністративної справи щодо відповідності закону Конституції України, суд повинен звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи міжнародного договору (частина п'ята статті 9 КАС). Це правило стосується також дій суду у разі сумніву у конституційності підзаконних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

При застосуванні інших нормативно-правових актів суд повинен перевірити, чи прийняті вони відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тобто при застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце у ієрархії національного законодавства – юридичну силу. Тож законність одночасно є:

1) вимогою до суду здійснювати усі процесуальні дії, а також ухвалювати рішення у справі відповідно до закону (у широкому розумінні цього слова);

2) критерієм перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Для подолання прогалин у правовому регулюванні відносин застосовується інститут аналогії закону та права (див. частину сьому статті 9 КАС). Так, у разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). "Відсутність закону" означає як відсутність відповідного правового акта, так і його неповноту, тобто відсутність у ньому положень, які б урегульовували спірні відносини. Необхідність розширеного тлумачення поняття "закон" тут обумовлена тим, що КАС встановлює можливість застосування не лише закону, а й інших правових актів.

Якщо у такий спосіб не вдалося подолати прогалину – суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) і виводить з них конкретне правило для врегулювання спірних відносин.

4. Змагальність

Змагальність існує у судових процесах, де є рівноправні сторони. Вона полягає у процесі доведення перед судом особами, які беруть участь у справі, своєї позиції у справі (вимог та заперечень). Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, саме вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

(частина перша статті 11 КАС)

Особливість адміністративного судочинства у тому, що обставини в адміністративній справі суд може встановлювати на підставі не лише доказів, зібраних сторонами або за їхньою ініціативою, а й доказів, зібраних судом з власної ініціативи.

Для доведення своєї позиції перед судом особи, які беруть участь у справі, наділені рівними процесуальними можливостями. Так, згідно з частиною третьою статті 49 КАС, вони мають право:

1) знати про місце й час судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь в дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм КАС.

Усі ці права завжди поєднані з обов'язком користуватися ними добросовісно, не зловживаючи.

За загальним правилом, виходячи з принципу змагальності, сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення <...>.

(витяг з частини першої статті 71 КАС)

Специфіка доказування в адміністративному судочинстві полягає у тому, що у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто в адміністративних справах запроваджено презумпцію вини відповідача-суб'єкта владних повноважень.

Loading...

 
 

Цікаве