WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принцип змагальності в цивільному процесі - Курсова робота

Принцип змагальності в цивільному процесі - Курсова робота

При цьому теоретики права, обґрунтовуючи своє бачення змісту принципу змагальності в радянському цивільному процесі та критикуючи цивільний процес капіталістичних країн виходили з того, що в буржуазному суспільстві існує тільки формальна рівність, як і формально вільна праця та її вільний продаж капіталу, а тому не може бути справжньої змагальності в цивільному процесі.

На обгрунтування цього положення, як правило, робилися посилання нароботу В.І. Леніна "Економічний зміст народництва", в якій він писав, що той "прогрес" і та "культура", котрі принесла з собою пореформена Росія, безперечно, пов'язані з "інститутом приватної власності" — він був проведений вперше з усією повнотою створенням нового "змагального" цивільного процесу, що забезпечив таку ж "рівність" на суді, яка втілювалася в житті "вільною працею" та її продажем капіталові19.

Аналізуючи розвиток цивільного процесу в історичному плані та підкреслюючи прогресивність його побудови на засадах змагальності, деякі відомі радянські юристи в той же час безапеляційно відкидали все те позитивне в цивільному судочинстві, що століттями напрацьовувалось юристами, вважаючи, що основні принципи процесу (в тому числі змагальний) повинні забезпечувати побудову процесу відповідно до класових завдань суду і правосуддя20.

Перші кодифіковані акти Росії в галузі цивільного судочинства після 1917 р., а згодом і акти всіх республік колишнього СРСР, дають підстави стверджувати, що слідчі засади, які були властиві цивільному процесу епохи феодалізму, почали поступово превалювати над змагальними: на суд практично покладався обов'язок збирати докази та оцінювати їх, Така переорієнтація позицій законодавця стала для окремих теоретиків права приводом стверджувати про наявність у процесі такого принципу, як процесуальна активність суду21.

У зв'язку з цим в юридичній літературі виникла дискусія щодо наявності чи відсутності у радянському цивільному процесі принципу змагальності.

Література того часу дає можливість ознайомитисьіз методами проведення дискусій, коли певним поглядамна проблему давалось і певне політичне забарвлення: "Зловмисники, які орудували в радянській юстиції та теорії радянського права, заперечували змагальний характер радянського процесу. Вони стверджували, щозмагальність є характерною для буржуазного суду і процесу, що це є віддзеркаленням у суді ринкових відносин.

Заперечення змагального характеру радянського процесу є нічим іншим, як спробою штовхати радянський суд на шлях слідчого процесу, тобто на відмову від соціалістичного демократизму, на шлях насадження в радянському суді бюрократизму і свавілля".22

Після перших років повного заперечення нормативного значення права, переваги політичної точки зору над юридичною у період НЕПу вже по поставати завдання для нових теоретичних розробок. Для цього періоду характерні відмова від буржуазного принципу формальної істини, теорія спрощення — мінімуму форми — максимуму класового змісту.

Теорія спрощення процесуальної форми, відмова від правил, передбачених Кодексом підхід до процесуальних правил як суто технічних мала за своє джерело думку про тимчасовість дії права, яка панувала в науці в 1920—1930 рр. Однак, вже після 1930 р. вчені все рідше повертаються до того, що від процесуальної форми слід відмовитись. Одним з проявів цієї теорії стала відмова від принципу змагальності, обмеження принципу дислозитивності, які, на жаль, запанували в законодавстві і науці на багато років. Стверджувалась ідея, що суд мас право і, навіть, зобов'язаний самостійно відшуковувати докази, не обмежуючись ніякими межами при розгляді цивільних справ.

В 1924 р. прийнято Цивільний процесуальний кодекс УРСР. В ньому суд наділений правом активно втручатись в доказову діяльність, хоча формально було закріплено головне правило змагальності — кожна сторона доводить ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 118).

Але у ст. 5 було закріплено, що суд зобов'язаний всебічно намагатися з'ясувати дійсні права та обов'язки, взаємовідносини сторін, не обмежуючись поданими доказами, сприяти з'ясуванню істотних для вирішення справи обставин і підтвердити їх доказами, активно сприяти сторонам, охороняти їхні права та законні інтереси, щоб юридичну необізнаність, малограмотність тощо не можна було використати на їхню шкоду23. Таке дивне поєднання змагального та слідчого начал на практиці робило процес чисто слідчим.

Принцип змагальності в цивільному процесі формально був проголошений у ч, 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу УРСР, відповідно до якої кожна її сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,Проте фактично він був повністю нейтралізований іншими принципами — активною роллю суду в з'ясуванні обставин справи й об'єктивної істини, закріпленими в інших статтях, в силу яких:

  • суд зобов'язаний, не обмежуючись поданими матеріалами та поясненнями, вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ч. 1 ст. 15);

  • якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує сторонам та іншим особам, які берутьучасть у справі, подати додаткові докази або збирає їх за своєю ініціативою (ч. 2 ст. 30);

  • оцінку доказів суд зобов'язаний проводити на ос-нові всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи (ч, 1 ст. 62), тобто |не тільки повідомлених сторонами, а й тих, котрі суд зобов'язаний зібрати сам.

Внаслідок цього тягар збирання доказів було перекладено на суд, який мав здійснювати невластиві йому функції слідчого в цивільних справах і одночасно адвоката обох сторін, а сторони могли нічого не робити та нести при цьому ніякої відповідальності за свою бездіяльність, е також за іншу недобросовісну поведінку.

Зрозуміло, що з наданням вирішальної ролі в доказовій діяльності суду, принцип змагальності фактично нівелювався, що знайшло відображення і в теоретичних розробках вчених-процесуалістів. На думку С. Абрамова, принцип змагальності означав поєднання ініціативи та самодіяльності сторін з ініціативою та активністю суду у виявленні всіх обставин справи і в підтвердженні її доказами, що сприяють встановленню матеріальної істини24.

А.Клейнман визначав принцип змагальності як право сторін посилатися на фактичні обставини справи і розпоряджатися доказами в поєднанні з правом прокурора доводити обставини справи і з правом суду досліджувати факти, які мають значення для справи, та збирати докази25.

Таку ж думку поділяв К. Юдельсон, котрий вважав змагальність правом сторін розпоряджатися доказами, свободу сторін посилатися на ті чи інші фактичні обставини перед судом, які лежать в основі вимог та заперечень, свободу суду, його право не обмежуватися юридичними фактами, що висунули сторони, а ставити на своє вирішення й інші, суттєві для справи, право суду вимагати від сторін додаткових доказів та самому збирати їх26.

Таким чином, вся змагальність полягала в повідомленні сторонами суду фактів. То ж не дивно, що виникла думка про відсутність принципу змагальності взагалі. Зокрема, В.Семенов дійшов висновку, що специфічно галузевими принципами цивільного процесу є рівність сторін при змагальній формі судочинства, диспозитивність, активність суду при розгляді цивільних справ, доступність судового захисту цивільних прав. Принцип змагальності та рівності сторін у процесі він об'єднує в один27.

Деякі вчені того періоду зважали змагальну форму процесу як самостійне процесуальне поняття, хоча форма і зміст нерозривно поєднані. Змагальна форма процесу є частиною самостійного принципу змагальності. Останній не тільки тісно пов'язаний із змагальною формою, а й включає її в себе, яка фактично є способом вираження змісту цього принципу.

Отже, ділити названий процесуальний інститут на два окремих поняття немає ніякої потреби.

Разом з тим, з'являється положення, згідно з яким змагальність прирівнюється до рівноправності сторін, а на суд покладається обов'язок по забезпеченню необхідної доказової бази для встановлення об'єктивної істини у справі28. Дійсно, суб'єктами змагання є особи або їх представники, які беруть участь в справі. Вони мають рівні можливості для користування процесуальними засобами, необхідними для вираження та обгрунтування власних правових, позицій з метою захисту суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів. Наділення сторін рівними процесуальними правами та обов'язками і дозволяє їм змагатися перед судом. Але остаточна відповідальність за достатність доказової бази покладена на суд. Головним аргументом такого становища було те, що активність й ініціатива суду по збиранню доказів направлені на з'ясування активних обставин справи, а в кінцевому результаті — на безпомилкове її вирішення у повній відповідності із законом. Покладення турбот по здійсненню прав виключно на зацікавлену особу могло б сприяти перемозі в судовому процесі не того, хто правий, а того, хто більш досвідчений, більш спритний29. Тут ми бачимо поєднання принципів змагальності і об'єктивної істини.

Loading...

 
 

Цікаве