WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принцип змагальності в цивільному процесі - Курсова робота

Принцип змагальності в цивільному процесі - Курсова робота

Наступний етап у розвитку засад змагальності пов'язаний із судовою реформою 1864 р, Затверджений 20 вересня 1864 р. Статут цивільного судочинства став першим кодифікованим актом в галузі цивільного процесу. Законодавець, проголосивши ідею змагальності, в ст. 367 визначив, що суд ні в якому разі не збирає сам докази чи довідки, а обґрунтовує своє ріщення виключно на доказах, наданих сторонами.11 Цей принцип знаходить розвиток й в інших статтях Статуту. Зокрема, у ст. 706 встановлено, що суд не має прав ні постановляти рішення про такі предмети, про які не було заявлено вимог, ні присуджувати більше того, ніж було заявлено, ні порушувати питання про давність, якщо сторони на неї не посилались.

В епоху зародження в надрах феодалізму капіталістичних відносин слідчі засади а цивільному процесі поступаються елементам змагальності. Такий шлях оновлення законодавства пройшли європейські країни, в тому числі й Росія, складовою частиною якої була Україна. Залишки слідчих засад зберігались у законодавстві цих держав до повного встановлення капіталістичних відносин на основі приватної власності. І лише з перемогою буржуазних революцій у Франції, об'єднанням Німеччини, відміною кріпацтва в Росії змагальний процес займас домінуюче положення.

Важливий етап реформування цивільного процесу в Росії — побудова його на засадах змагальності — відбувся в часи відомої Судової реформи 1864 р. Статутом цивільного судочинства (далі — СЦС) передбачалось, що "суд у жодному випадку не збирає доказів або довідок, а обґрунтовує рішення виключно на доказах, наданих сторонами" (ст. 367 СЦС). Підкреслюючи важливість побудови цивільного процесу на засадах змагальності, відомі російські вчені-процесуалісти наводили в основному такі доводи:

— фактична сторона справи може буги краще встановлена тими, кому вона ближче знайома, хто знає, якими доказами її можна підтвердити і де ці докази відшукати;

— сторони, як ніхто інший (у тому числі й суд), зацікавлені у з'ясуванні обставин справи, оскільки кожна з них прагне задовольнити свої вимоги й у зв'язку з цим намагається відшукати для суду всі факти, які свідчать на її користь;

— принцип змагальності відповідає сутності цивільного процесу, а покладення на суд обов'язку збирати докази призвело б до перевірки судом власних висновків;

— характер тих прав, про які йдеться в цивільному процесі, не допускає застосування слідчого принципу, оскільки це призвело б до втручання держави у приватне і сімейне життя, що е неприпустимим;

— слідчий процес змушує суд стати помічником однієї зі сторін і, таким чином, втратити відповідні його положенню холоднокровність, безсторонність та об'єктивність;

— змагальний процес веде до розподілу праці, що завжди приносить кращі результати, ніж виконання всієї складної роботи однією особою; це дає сторонам можливість відшукати той доказовий матеріал, який свідчить на його користь, та скористатись допомогою фахівців-юристів;

— принцип змагальності змушує сторони виявляти особисту ініціативу та енергію, дає можливість зняти з суду непосильний тягар роботи, оскільки побудова цивільного процесу на слідчому принципі збільшує роботу суду в десятки і сотні разів12.

Проголосивши в ст. 367 СЦС принцип змагальності, законодавець у той же час певною мірою зберіг дію слідчого принципу; суди мали право з власної ініціативи провадити огляд (ст. 507), призначати експертизу (ст. 5І5), вимагати пояснення від сторін у випадку неясності або невизначеності вимог та заперечень (ст. 335), нагадувати сторонах про відсутність доказів з істотних для справи обставин та призначати строки для з'ясування таких обставин (ст. 368).

Аналізуючи основні положення СЦС, теоретики-процесуалісти цілком справедливо відзначали, що роль суду в ньому не зводилась до пасивної ролі глядача процесуального змагання сторін. Суд був зорієнтований на активну участь у встановленні фактичних обставин, проте не як самостійний дослідник, а як помічник і радник сторін. Він не мав права сам збирати докази й довідки (ст. 367), проти повинен був дбати про належне з'ясування обставин справи. І з цією метою ставити сторонам питання та вказувати на неповноту наданих доказів. Таке сприяння сторонам є не тільки правом суду, а й обов'язком. Суд не може відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що вимоги позивача залишились для нього неясними і незрозумілими, або задовольняти позов тому, що відповідач не надав доказі на підтвердження якої-небудь обставини, яку вважав такою, що не має істотного значення, тоді як на думку суду вона була дуже важливою.13

За висловом Д.В. Туткевича, судді як представники держави не можуть і не повинні бути в процесі у ролі автоматів, оскільки в такому випадку вони були б не органами держави, й знаряддям сильнішої або більш обізнаної сторони у процесі, що поставило би під сумнів існування самої ідеї державного правосуддя та потребу в ньому14.

Суд не повинен мати й деспотичного, інквізиційного характеру, але в той же час він не може бути слабким і бездіяльним, оскільки слабкий суд став би покровителем різних зловживань у цивільному обороті15.

Проект нової редакції російського СЦС, розроблений у 90-х роках XIX ст., передбачав розширити повноваження суду, надавши йому право викликати сторони для допиту, вимагати надання документів, про існування яких суду стало відомо з пояснень сторін, призначати перевірку спірних письмових доказів тощо. І хоча цей проект не став законом, він характеризував тенденцію введення до цивільного процесу слідчих елементів.

Загалом вчені того часу однаково розуміли змагальність. К.Малишев розглядав її як принцип, згідно з яким різні дії суду в процесі залежать від вимог сторін, від їх ініціативи, і спірні відносини обговорюються на тих тільки фактах, які повідомлені суду16. Т.Яблочков вважав, що правильно побудоване змагальне начало відображає матеріальну сторону процесу, тоді як формальна його сторона, як і питання правозастосування, повинна повністю знаходитись під контролем суду17. З точки зору Є. Васьковського, змагальний процес є самодіяльністю сторін при пасивному становищі суду, до функцій якого входить лише оцінка наданого сторонами фактичного матеріалу, а відповідальність за повноту та достовірність доказів несуть сторони18. Разом з тим, юристи того часу розуміли, що реальна охорона прав не забезпечується тільки належною організацією суду. Потрібна така організація всього судочинства, яка р кривала б для сторін всі можливості своєю участю в процесі розкрити правду спірних правовідносин.

Судова реформа 1864 р. стала поштовхом до розвитку науки цивільного процесу. Значення праць вчених-процесуалістів XIX та початку XX ст. полягає в тому, що вони заклали основи науки цивільного процесуального права, деякі їх ідеї стали первинним матеріалом для опрацювання окремих теоретичних засад науки в майбутньому.

Зі зміною в Росії політичної формації відбулися кардинальні зміни в законодавстві, яке діяло раніше, утому числі були переглянуті позиції щодо змісту принципу змагальності в цивільному процесуальному законодавстві. В основу побудови правової системи, і цивільного процесуального права зокрема, був покладений класовий підхід.

Loading...

 
 

Цікаве