WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист - Курсова робота

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист - Курсова робота

На відміну від власне права обвинуваченого на захист правовий механізм його забезпечення полягає в покладенні на слідчого і суд процесуальних обов'язків, виконання яких дає обвинуваченому реальну можливість захищатись встановленими законом засобами, сприяє здійсненню захисту, а правовий механізм його реалізації полягає в здійсненні самим обвинуваченим у встановленому законом порядку і передбаченими законом засобами наданих йому прав.

Якщо обвинувачений використовує своє право на допомогу захисника, правовий механізм реалізації його права на захист включає також захисну діяльність захисника. Як правильно зазначає в даному відношенні О.Р. Михайленко, "реалізація прав обвинуваченого йде спільно з процесуальною діяльністю захисника6.

Стосовно стадії судового розгляду справ чітку позицію з цього приводу (змінами та доповненнями КПК від 21 червня 2001 р.) зайняв законодавець: "Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник" (ч. 4 ст. 16' КПК). Вважаю, що це повною мірою відноситься і до стадії дізнання та досудового слідства, апеляційного та касаційного провадження.

Тому реалізація суб'єктивного права обвинуваченого на захист у дійсності двоелементна і полягає у: 1) самозахисті встановленими законом засобами; 2) захисній діяльності захисника (законного представника) [3, c. 73-74].

2.2 Аналіз механізму забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист

Найбільш наглядно зміст та правовий механізм реалізації права обвинуваченого на захист проявляються при аналізі правових відносин, які при цьому виникають, та їх здійсненні.

При використанні обвинуваченим права на захист виникає безліч складних, багатогранних, тісно переплетених між собою кримінально-процесуальних відносин, оскільки обвинувачений і його захисник (законний представник), як кожен окремо, так і водночас у тій чи іншій правовій ситуації вступають у правові відносини не тільки між собою, а й з іншими учасниками процесу, в першу чергу з посадовими особами держави та органами, які процес провадять. Але відносини між власне обвинуваченим і його захисником носять здебільшого чітко виражений двосторонній, двосуб'єктний характер. І це в правовому механізмі реалізації права обвинуваченого на захист принципово.

Для прикладу візьмемо елементарне одиничне правовідношення (але реалізація якого завжди має вирішальне значення для змісту і характеру захисту у справі в цілому), правовідношення з приводу побачення обвинуваченого з захисником і розглянемо його крізь призму структури норм, які його регулюють.

Право обвинуваченого на побачення з захисником, як його суб'єктивне право, передбачене ч. 2 ст. 43 КПК. Цьому праву кореспондує обов'язок захисника задовольнити дане право, оскільки захисник "зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу" (ч. 1 ст. 48 КПК)7.

Відносини між обвинуваченим та захисником з приводу побачення мають всі необхідні елементи кримінально-процесуального відношення: 1) суб'єктний склад (обвинувачений і захисник); 2) об'єкт (їх поведінка у вигляді процесуальної дії — побачення); 3) процесуальне право (право обвинуваченого на побачення з захисником); 4) процесуальний обов'язок (обов'язок захисника задовольнити право обвинуваченого)[1, c. 50-51].

Норма, якою врегульоване дане правовідношення, теж відповідає всім вимогам кримінально-процесуальної норми. Вона має гіпотезу — "якщо є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченої" (ч. 1 ст. 43 КПК); диспозицію — то вона має право... мати захисника і побачення з ним до першого допиту" (ч. 2 ст. 43 КПК), а "захисник зобов'язаний використати" даний засіб захисту як зазначений у законі (ч. 1 ст. 48 КПК); санкцію — інакше обвинувачений може "відмовитись від запрошеного чи призначеного захисника" (ч. 1 ст. 46 КПК).

Але право на побачення з обвинуваченим на таких самих умовах, але зі своєї сторони, має також захисник (п. 2, ч. 2 ст. 48 КПК). Отже, між захисником і обвинуваченим теж існує подібне від розглянутого вище правовідношення і, на перший погляд, врегульоване воно схожою процесуальною нормою, тільки це відношення, так би мовити, протилежно векторне.

Однак це тільки на перший погляд. По суті, за правовою значущістю вони істотно різні. В правовідношенні, яке базується на праві захисника, на відміну від першого, відсутній елемент обов'язку обвинуваченого на побачення, а в нормі, що його регулює, немає санкції. Більше того, кримінально-процесуальна санкція тут за загальним правилом прямо заборонена "після допуску до участі у справі захисник-адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у передбачених цим кодексом випадках (ч. 7 ст. 48 КПК — в ред. Закону від 21 червня 2001 р). Тобто, дане правовідношення і норма, що його регулює, є ніби неповними, урізаними.

Подібне регулювання відносин між обвинувачем і захисником характерне не тільки з приводу побачення, а, наприклад, при подачі захисником апеляції засуджений чи виправданий мають право відкликати апеляцію свого захисника (ч. 4 ст. 355 КПК), а захисник може відкликати свою апеляцію тільки за їх згодою (ч. З ст. 355 КПК).

Тобто, способом реалізації обвинуваченим своїх прав здебільшого є їх використання, а способом здійснення прав захисником — виконання.

Наведене щодо права обвинуваченого на захист, аналіз правових норм та правовідносин, які виникають і реалізуються при його здійсненні, дозволяють констатувати слідуюче.

1. Змістом права обвинуваченого на захист є сукупність (система) передбачених нормами кримінально-процесуального права суб'єктивних прав, якими обвинувачений може розпоряджатися на свій розсуд (мати захисника чи відмовитись від нього8, давати показання, чи відмовитись від дачі показань, заявляти клопотання чи ні і т.п.).

2. Слід розрізняти правовий механізм забезпечення права обвинуваченого на захист, який полягає головним чином у діяльності слідчого і суду по дотриманню та виконанню норм права, що дають реальну можливість обвинуваченому на здійснення його суб'єктивних прав на захист (обов'язок, умови та порядок роз'яснення обвинуваченому його прав, вручення постанови про притягнення як обвинуваченого, надання побачення з захисником тощо), та правовий механізм реалізації цього права, який полягає у здійсненні обвинуваченим своїх суб'єктивних прав особисто та з допомогою захисника (дача показань, побачення з захисником, заявлення клопотань, ознайомлення з матеріалами справи і т. д.).

3. При реалізації обвинуваченим права на захист з допомогою захисника правові відносини між ними носять двосторонній, двосуб'єктний і, як правило, однонаправлений характер у сторону задоволення саме прав обвинуваченого. Е силу цього у правові відносини між ними не вправі втручатись ніхто, в тому числі ні слідчий, ні суд.

4. Суб'єктивне право обвинуваченого на захист визначається соціальною цінністю, благом людини і громадянина, благом, вищим від публічних інтересів у вигляді завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), а тим більше професійних інтересів захисника-адвоката (ст. 7 Правил адвокатської етики). Правові ж інструменти його забезпечення та реалізації цілком підпорядковані утвердженню цього права при провадженні в кожній кримінальній справі[5, c. 193-194].

Недооцінка значущості права обвинуваченого на захист, ототожнювання цього права з правовим механізмом його забезпечення та реалізації іноді приводять до помилкових теоретичних висновків та сумнівних пропозицій de lege ferenda, деякі з них, на жаль, втілені в життя, зокрема Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 21 червня 2001 р.

Loading...

 
 

Цікаве