WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Приватизація землі в Україні - Курсова робота

Приватизація землі в Україні - Курсова робота

По-третє, внаслідок обмеженості площі земельних угідь, пропозиція землі характеризується в суспільному масштабі досконалою нееластичністю, хоча для конкретного користувача землею справа йде інакше: пропозиція землі володіє певною еластичністю, оскільки користувач має можливість збільшити земельну площу, яка у нього є, за рахунок конкурентів. Обмеженість пропозиції земельних ресурсів тільки посилюється закріпленістю землі в приватній власності. В умовах ринку землевласники вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагу здачі землі в аренду, вони одержують право отримання стабільного прибутку, саме тому в кожний певний момент продається лише незначна частина земельного фонду, в цьому полягає принципова особливість ринку землі в розвинутих країнах.

Земельний ринок формує умови, що стимулюють ефективне використання землі і змушує окремих суб'єктів відмовитися від частини землі або від всієї ділянки, якщо вона не функціонує ефективно. Проте ринок землі, особливо в його ліберальному варіанті, не є гарантом стабільності. Заповнення недоліків ринку - найважливіше завдання держави. Держава зобов'язана в першу чергу створити умови захисту прав власності на землю, дотримання суб'єктами своїх договірних зобов'язань, цілеспрямованого та розумного використання земельного фонду країни, при цьому політика держави має базуватися на поєднанні інтересів усіх господарюючих суб'єктів аграрного сектора. Будь-яка державна система управління економікою своїм найважливішим складовим повинна мати земельний кадастр - це офіційно складене, систематизоване зведення інформації стосовно земельного фонду країни. Очевидно, що без банку даних про землю неможливе створення цивілізованого ринку землі і вирішення проблем аграрного сектору

4.2. Забезпечення державою права громадян України на землю

В історичному плані, реформа по суті, схожа до української була проведена Столипіним. Суть його реформи так само полягала в переході від колективного (громадського) господарювання на селі до створення класу багатих фермерів на основі приватної власності на землю. В Україні селяни, які отримали від держави паї, абсолютно не в змозі ефективно їх обробляти і змушені здавати їх в аренду. Більш наполегливі селяни, які стали фермерами, узявши в аренду у своїх односельців їх паї, так само мають проблеми з технічним і фінансовим забезпеченням своєї діяльності. Так, за заявами деяких українських експертів, в результаті негоди і відсутності достатньої кількості прибиральної техніки, Україна тільки цього року втратила близько 3-5 млн. тонн зерна.

Методи українського уряду в останні роки в аграрній політиці мають багато спільного з методами, які пропонувалися Столипіним. Столипін вважав, що тільки одними пільговими кредитами не можна допомогти сільгоспвиробникам, оскільки, погано орієнтуючись в товарних ринках, вони легко можуть стати жертвою рейдерів і фінансових структур. Тому, зберігаючи кредити, на перше місце висував речовинні важелі і прагнув реалізувати допомогу в натуральному вигляді, селянин одержував допомогу у вигляді насіння, худоби, інвентаря. У поєднанні "держава-селянин усувався перекупник-торговець. А селянські господарства одержували в особі держави покупця для свого насіння, худоби. І чомусь у капіталістичній царській Росії ніхто не вважав такі методи не ринковими.

Для України важливо не стільки визнання доцільності земельного ринку, скільки вибір відповідних шляхів і методів його формування. Багато кого в Україні лякає залучення в обіг земель сільськогосподарського призначення. Називаються декілька небезпек. Наскільки вони реальні, і чи можна їх уникнути?

Небезпека перша – заможні покупці, олігархи і фінансові групи закуплять великі ділянки сільгоспугідь, що приведе до утворення "латифундій" латиноамериканського типу з найманими працівниками. Але історично латифундії в Латинській Америці виникали не через ринок, а були даровані колоніальною владою. В Європі до земельних реформ великі феодальні володіння виникали як королівський подарунок дворянству. Міські купці від випадку до випадку скуповували землю знатних персон, що заборговували, але практично ніколи великі маєтки не утворювалися при скупці дрібних ділянок. Але в Україні небезпека створення латифундій на базі покупки земель колишніх колгоспів великими промисловими групами існує. Перешкодою до цього на першому етапі служити те, що процес такої скупки істотно ускладнюється відсутністю самого юридичного механізму і тим, що далеко не всі власники земельних паїв отримали на ці паї сертифікати, які підтверджують право власності. Надалі, можливо, також обмежити розмір ділянки, яка отримується одним власником, як в Данії, Новій Зеландії та інших країнах. При прийнятті такого обмеження, важливо пам'ятати, що мале сільгосппідприємство у всьому світі не є конкурентноздатнім і нормальне товарне виробництво з використанням сучасної техніки можливо тільки в великих господарствах, прикладом цього може бути укрупнення фермерських господарств в США і ЄС.

Небезпека друга - банки заволодіють великими ділянками під час переходу закладеної землі у власність заставодержателя і стануть великими власниками. Щоб обмежити купівлю банками земель, доцільно зобов'язати їх продавати протягом певного фіксованого часу землю боржника, отриману вунаслідок прострочення платежу або заставних торгів, такий механізм реалізований у США.

Небезпека третя. Великі фінансові спекулянти скуповуватимуть землю і швидко перепродуватимуть за великі гроші, що відіб'ється на вартості аграрної продукцію і спричинить інфляцію. Для уникнення спекуляцій на ринку землі, в багатьох країнах з ринковою економікою, де працює механізм отримання прибутку від швидкого ринкового обігу землі, застосовується принцип більш високого оподаткування на короткострокове володіння і, навпаки, введені низькі податки на доходи при довгостроковому володінні. Наприклад, 1930 р. в США на доходи від продажу землі, що перебували у володінні до одного року, був введений податок в 100%, до двох років - 80, до п'яти років - 60, до десяти років - 40, понад десять років - 30%.

Небезпека четверта - селяни необачно стануть продавати права на землю за низькими цінами. Досвід інших країн і Росії знімає це побоювання. Наприклад, в Чехії нові власники в окремих випадках продають землі сільськогосподарського призначення, більшість здає в аренду. Арендна платня і стає показником вартості землі в умовах ринку, що розвивається, до того ж для більшості колишніх колгоспників, які після ліквідації колгоспів залишилися безробітними, здавання в аренду своїх земельних паїв, є чи не єдиним стабільним джерелом прибутку.

В Земельному Кодексі України, частково вирішено багато питань земельних відносин. У той же час варто відзначити, що в країні фактично відсутні механізми контролю за виконанням земельного законодавства, прикладом чого може бути забудова заповідного дніпровського і чорноморського узбережжя, штрафи за порушення земельного законодавства мізерні, а механізму повернення земель державі немає.

Враховуючи те, що входження в ринок землі через його специфіку розтягнеться десь на рік, час у влади на створення нормативної бази для його регулювання є, але, враховуючи нестабільну політичну ситуацію, зробити це буде важко.

Література

  1. Конституція України. – 1996 р.

  2. Земельний Кодекс України.

  3. Закону України "Основи законодавства України про культуру" від 14.02.1992 р.

  4. Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 р.

  5. Постанова ВРУ, яка затверджує „Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду" від 31.10.1991 р.

Loading...

 
 

Цікаве