WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Президентські республіки США і Білорусь - Курсова робота

Президентські республіки США і Білорусь - Курсова робота

В уряді азіатських та африканських країн вся повнота влади фактично належить керівному органу правлячої партії, який визначає кандидатуру на посаду президента країни, і надалі спрямовує його дії. Подібна ситуація була характерна і для низки колишніх соціалістичних країн Східної Європи, що ввели в себе посаду президента. Всі принципові рішення з питань внутрішньої і зовнішньої політики ухвалювалися в цих країнах на засіданнях найвищих органів правлячих комуністичних партій. На чолі партійних органів стояв Генеральний секретар, який до того ж був президентом країни. Очевидно, що за такої моделі партійно-державної влади рішення, що оформлялися як такі. що витікають від президента, заздалегідь обговорювалися в колі партійного керівництва [4].

Розділ 2. особливості країн з президентською формою державного правління

2.1 Характерні особливості США, як президентської республіки

Президент і уряд. Президентська влада, тобто величезний військово-бюрократичний апарат, очолюваний Президентом, являє собою в сучасних умовах найважливішу політичну установу, з допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню та зовнішню політику.

Конституція США наділила Президента широкими повноваженнями, чим поставила його на чолі так званої "виконавчої гілки влади". Однак конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав Президент, з початку епохи імперіалізму.

За конституцією, Президентом може бути уродженець США, який досяг 35-літнього віку і проживає безвиїзно у межах США не менш як 14 років. Встановлено також, що Президент і Віце-президент не можуть бути мешканцями одного й того самого штату. Проте наряду з цими конституційними вимогами, які ставляться до кандидатів на посаду Президента, на практиці з'явилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у Президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.

Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожний штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до Конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорівнює загальному числу членів обох палат Конгресу, плюс три виборці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій перелік виборців. Партія, що набрала більшість голосів, надсилає у виборчу колегію всіх виборців від штату. Виборців обирають у перший вівторок після першого понеділка листопада високосного рку. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того самого року і подають голоси за кандидатів у Президенти й Віце-президенти.

Підготовка до виборів Президента розпочинається приблизно за рік до голосування виборців, коли партії, починають добирати своїх кандидатів на вищу державну посаду. Навесні року президентських виборів у штатах проводяться первинні вибори (праймеріз), у ході яких висуваються кандидати на посаду Президента і Віце-президента від кожного штату, обираються кандидатури виборців, призначаються делегати на національний партійний Конвент. Вищого напруження виборча кампанія сягає в середині літа, коли збираються партійні Конвенти для висунення кандидатів на пост Президента і Віце-президента.

Національний партійний Конвент юридично вважається вищим партійним органом, але в дійсності він збирається лише раз на чотири роки і тільки для того, щоб висунути кандидата на посаду Президента чи Віце-президента від цієї партії.

Усі рішення національних Конвентів, включаючи призначення кандидатів, приймаються, звичайно, більшістю голосів делегатів.

Основна боротьба у ході роботи Конвентів розгортається навколо найбільш популярних кандидатів, яких у кожної партії є, як правило, два-три. Коли, нарешті, той чи інший кандидат набирає більшість голосів, його вважають "висунутим одностайно". Обравши кандидата на посаду Президента, Конвент у такому самому порядку обирає кандидата у Віце-президенти. Конституційна процедура обрання Президента — чиста фікція, оскільки у дійсності результат виборів вирішується в ході голосування за виборців. Та партія, яка спромоглася провести у виборчу колегію більшу кількість виборців, стане правлячою партією —- її ставленик перебуватиме у Білому домі чотири роки. Виборець не є незалежним. У силу традиції, що склалася, непорушною стала конституційна норма, за якою виборець голосує за кандидатів своєї партії (яка його обирала). За всю історію існування США не було випадку, щоб виборець зрадив свою партію і проголосував за іншого кандидата.

Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не матиме більшості, то Президента обирає палата представників з числа трьох осіб президентського переліку, які набрали найбільшу кількість голосів. (Така процедура була застосована лише два рази: 1804 р. був обраний Джефферсон, 1824 р. — Адамс.)

Обраний Президент 20 січня наступного за виборами року присягає й приступає до виконання своїх обов'язків.

Конституція США нічого не говорить про можливість переобрання Президента, але з перших років існування США встановлений звичай, згідно з яким Президент не повинен займати свою посаду більш як двічі. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: він обирався чотири рази підряд. У 1951 р. була ратифікована 29-та поправка до Конституції, відповідно до якої жодна особа не може бути обрана на посаду президента більш як два рази. Ця поправка була у свій час запропонована супротивниками Ф. Рузвельта.

Віце-президент є головою сенату (хоча останній обирає свого тимчасового толову) і спадкує президентську посаду в разі смерті чи відставки Президента. Президент може покладати на Віце-президента різні обов'язки.

Президент США (практично не змінюваний) поєднує повноваження голови держави й голови уряду. Він керує величезним військово-бюрократичним апаратом і не несе ніякої відповідальності перед Конгресом.

Уряд США — Кабінет — очолює Президент США. У Конституції жодного слова немає про Кабінет, але вже з президентства Вашингтона (1789—1797) Кабінет міцно увійшов у державний звичай.

Кабінет складається із секретарів (міністрів), яких призначає Президент з "поради і згоди Сенату". Це означає, що сенат двома третинами голосів повинен затвердити призначений Президентом уряд, але фактично верхня палата Конгресу ніколи не відмовляє Президентові у затвердженні його пропозицій. Члени Кабінету (секретарі) не є членами Конгресу. Вони цілком і повністю підлеглі Президентові і працюють під його керівництвом.

Нині до складу Кабінету входять 12 секретарів; державний секретар (міністр іноземних справ), міністр фінансів, міністр оборони, міністр юстиції (генеральний атторней), міністр транспорту, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр праці, міністр охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, міністр житлового й міського будівництва. Окрім того, на запрошення Президента на засіданнях Кабінету присутні: американський представник в ООН, директор Адміністрації з іноземних операцій, директор Управління мобілізації, директор Бюро Бюджету, голова Комісії громадської служби, помічник Президента [7].

У 1939 p., згідно з актом про реорганізацію, деякі центральні відомства, глави яких не входять до кабінету, були об'єднані у певну систему органів — виконавчий апарат при Президенті. У наш час до цього апарату входять центральні відомства: Бюро бюджету, Канцелярія Білого дому, Рада національної безпеки, Управління мобілізації для оборони, Рада економічних консультантів, Дорадчий комітет при Президенті з питань урядової організації, Центральне розвідувальне управління та інші.

Канцелярія Білого дому являє собою апарат, який обслуговує Президента і з допомогою якого Президент підтримує постійний зв'язок з Конгресом, окремими членами Конгресу, главами виконавчих департаментів і центральних відомств, пресою та іншими органами інформації.

Бюро бюджету було створено 1921 р. як орган, на який покладалася повинність підготовки федерального бюджету. Бюро бюджету допомагає Президентові у підготовці бюджету й формуванні фінансової програми уряду, здійснює контроль над виконанням бюджету; складає плани про поліпшення адміністрації, а також дає поради виконавчим департаментам і агенціям відносно поліпшення їхньої структури й порядку роботи тощо.

У 1946 р. було створено Раду економічних консультантів, яка дає рекомендації Президенту з економічних питань і складає економічні доповіді Президента Конгресу.

У 1947 p., згідно з актом про національну безпеку, було засновано Раду національної безпеки. Остання складається з Президента США, Віце-президента, Державного секретаря, міністра оборони, директора Адміністрації іноземних операцій і директора Управління мобілізації для оборони. Крім того, на засідання ради запрошуються: представник об'єднаної групи начальників штаба та директор Центрального розвідувального управління.

Loading...

 
 

Цікаве