WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Президентські республіки США і Білорусь - Курсова робота

Президентські республіки США і Білорусь - Курсова робота

У багатьох президентських республіках Латинської Америки застосовується система прямих виборів президента. Обрання глави держави прямим голосуванням часто використовується як доказ на користь установлення сильної президентської влади, тому що у цьому разі свій мандат він одержує "прямо від народу". Внаслідок цього багато президентських республік у Латинській Америці часто називають "суперпрезидентськими", тим самим підкреслюючи їх відмінності від класичної форми правління у США [18].

Але історична практика свідчить про те, що пост глави держави у таких країнах частіше заміщався не шляхом виборів, а в результаті державних переворотів. За 150 років незалежного існування латиноамериканських республік у них відбулося 535 державних переворотів. Крім того, прямі вибори президента, незважаючи на їх зовнішній демократизм, створюють інколи певні передумови для появи авторитарних тенденцій у здійсненні президентом своєї влади. Президент, який вважається обраним безпосередньо населенням, може не тільки протиставити себе Конгресу, а й поставити його у ряді випадків у залежне від себе становище. Цьому значною мірою сприяє велике коло прерогатив, які має президент.

Поєднуючи у своїх руках функції глави держави і глави уряду, вільного від парламентської відповідальності, президент, як правило, є також головнокомандуючим Збройними Силами республіки, що у сукупності з його правом оголошувати в країні надзвичайне або осадне становище перетворює його, власне, на "суддю останньої інстанції, на верховного арбітра у державі". Широкі повноваження у сфері законодавства, значна у низці країн залежність судових органів і органів місцевого управління від глави виконавчої влади — усе це сприяє ще більшій концентрації влади в руках президента. Часто він очолює і саму впливову партію у державі.

1.3 Особливості організації та здійснення державної влади

Важливим для розуміння суті "інституту президентства" є визначення основних рис, що характеризують даний інститут. Серед головних рис виділяють наступні:

– президент є виборним главою держави, який може очолювати виконавчу владу або бути арбітром в системі розподілу влади;

– в організаційному аспекті президент нікому не підлеглий і, взагалі, має високу ступінь незалежності від будь-яких інших державних органів, що не знімає з нього обов'язку діяти в межах правового поля держави;

– посада президента має яскраво виражений політичний характер. Йому належить важлива роль у формуванні політики держави, верховного

політичного керівництва державними справами [2].

Не дивлячись на високу ступінь розробленості наукового апарату у сфері дослідження "інституту президентства", окремими пострадянськими науковцями допускається певна неточність, яка виражається у тому, що при характеристиці "інституту президентства" за кордоном використовується термін "інститут президентства", а коли йдеться про країни пострадянського простору – вживається термін "інститут президента".

На мою думку, використовування останнього терміну є не зовсім коректним, оскільки, по-перше, є відступом від загальноприйнятої наукової термінології, а по-друге, не повною мірою відображає суть даного інституту. Президентство включає в себе не тільки президента як вищу посадову особу в державі, але й конституційні норми, що регулюють функціонування президентської влади; прецеденти, що виникли в результаті конституційної практики; реальний об'єм повноважень, що склався в результаті співвідношення політичних сил в державі; структурні підрозділи (адміністрацію).

В конституціях зарубіжних країн для характеристики президентської влади найбільш широко вживаним є термін "глава держави" (Україна, Росія). Конституція Італії зазначає: "Президент Республіки є Главою Держави...". Аналогічним чином визначений статус президента і в Конституції Угорщини: "Главою держави Угорщина є Президент республіки...". У конституціях низки країн спеціально підкреслено, що президент є главою виконавчої гілки влади. Згідно Конституції США, "виконавча влада надається Президенту Сполучених Штатів Америки". У тому ж дусі сформульована Конституція Мексики: "Здійснення верховної виконавчої влади покладається на особу, що іменується "Президентом Мексиканських Сполучених Штатів". За Конституцією Франції, "президент... забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад". Аналогічну роль відводить главі держави і сучасна Конституція Румунії: "Президент... забезпечує дотримання Конституції і нормальне функціонування публічної влади". З цією метою президент діє як посередник між органами державної влади, а також між державою і суспільством, є "вищою посадовою особою" (Росія з 1991 по 1993 роки). Іноді президент має номінальне значення, виконуючи в основному церемоніальні обов'язки, і володіє незначними повноваженнями, що характерно для ФРН [3].

У конституціях США і Мексики прямо не визначено, що президенти цих країн є одночасно і керівниками урядів, і главами держав. Такий дуалізм статусу президента в даних президентських республіках - явище саме собою зрозуміле. Ні Конституція США, ні Конституція Мексики не передбачають окремої посади керівника уряду, а в тих країнах, де разом з посадою президента існує посада керівника уряду, проблема конституційного розмежування їх повноважень розв'язується по-різному. Так, Конституція Італії є однією з тих сучасних Конституцій, де достатньо чітко проведене розділення повноважень між президентом і главою уряду. Якщо президент - глава держави, то, Голова Ради Міністрів керує загальною політикою уряду і несе за неї відповідальність. Таким чином, конституційне право Італії наділяє виконавчою владою перш за все керівника уряду, а не главу держави - президента.

Приблизно так само розв'язується проблема розмежування повноважень президента і глави уряду в Конституції ФРН. В конституційному праві Федеральної Республіки Німеччина немає норми про те, що президент - це глава держави; про його статус сказано, що Федеральний президент представляє Федерацію в міжнародно-правових відносинах. В той же час в Конституції ФРН чітко визначено конституційний статус глави уряду – канцлера. Федеральний уряд складається з Федерального канцлера і федеральних міністрів. Ця правова норма прямо вказує на те, що президент не є главою виконавчої влади і таким чином не виникає ніякої правової невизначеності в розмежуванні повноважень між главою держави і керівником уряду.

У конституціях деяких інших країн світу ця проблема формально не є повністю розв'язаною. У Фінляндії президент наділений вищою виконавчою владою, він може навіть проігнорувати рішення, що було одностайно прийняте членами Державної ради [3]. Дещо інша за формою правова конструкція міститься в Конституції Австрії. Там в ст. 19.1 вказано: "Найвищими органами виконавчої влади є Федеральний президент, федеральні міністри і державні секретарі, а також члени урядів земель". Це визначення не містить розмежувань між повноваженнями глави держави - Федерального президента і глави уряду - Федерального канцлера. Подібне розмежування досягається в Конституції Австрії за рахунок достатньо детального переліку прерогатив Федерального президента, з якого випливає, що він є лише номінальним главою виконавчої влади.

Подібна невідповідність формального статусу президента його реальному місцю в політичній системі характерна і для Індії. За Конституцією Індії формально найбільш широкі повноваження належать Президенту Республіки. Зокрема, згідно ст. 53.1 "виконавча влада в Республіці належить Президенту і здійснюється ним або безпосередньо, або через посадовців, що підлеглі йому". У реальності більшість своїх повноважень президент здійснює тільки з відома глави уряду – прем'єр-міністра, який і є посадовцем в структурі найвищих виконавчих органів країни, наділеним найбільшими владними повноваженнями [4].

В тих країнах, де існують посади президента і прем'єр-міністра, неминуче виникають проблеми розмежування їх повноважень. Навіть в такій демократичній та правовій державі, як Франція, вони далеко не однозначно вирішені на рівні конституційного права. Конституційна модель V Республіки спочатку заклала основи для потенційного конфлікту між президентом і головою Ради міністрів. На відміну від, скажімо, Конституції Італії або Угорщини, в Конституції V Республіки немає окремого положення, що прямо визначає президента як главу держави. Це випливає з духу Конституції, але спеціальна правова норма як така відсутня. У ст. 9 вказано: "Президент головує в Раді Міністрів" і в той же час в ст. 21 зазначено: "Прем'єр-міністр керує діяльністю Уряду". Такий очевидний дуалізм конструкції французької вищої виконавчої влади в Конституції дає юридичні підстави і президенту, і прем'єр-міністру претендувати на керівництво урядом" [5, c. 56]. Ступінь взаємодії між президентом і прем'єром в керівництві французьким урядом залежить від цілої низки партійно-політичних чинників, а між главою держави і прем'єр-міністром можливі політичні розбіжності.

В країнах Європи, а також в США, Мексиці і країнах Латинської Америки функції глави держави здійснює одна особа, а його статус в цій якості не викликає жодних сумнівів. В той же час в деяких країнах, що відносяться до "третього світу", президент формально є одноосібним главою держави, але, крім нього, існує ще найвищий колегіальний орган. У Сирії X. Асад очолює найвищий державний орган - Раду Революційного командування, а вже потім він - президент країни. У Туреччині президент є главою держави, але в той же час він є членом Ради національної безпеки. Цьому колегіальному органу, згідно Конституції країни, належить право давати висновки законам, що приймаються парламентом. Подібні колегіальні органи можуть істотно обмежити одноосібний статус глави держави.

Loading...

 
 

Цікаве