WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Представництво в цивільному праві - Курсова робота

Представництво в цивільному праві - Курсова робота

Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення таких функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, всіх видів допомоги і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні.

Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом її керівника і завіряється печаткою цієї організації.

Довіреність на отримання або видачу грошей або інших майнових цінностей крім керівників має бути підписана також головним бухгалтером підприємства.

Відповідно до ст. 247 ЦК строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону спричиняє за собою недійсність довіреності, як документа, що підтверджує повноваження представника. Тобто вона не має правового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи.

Загальними підставами припинення довіреності є (ст. 248 ЦК):

    • закінчення її терміну, а стосовно до разової довіреності — здійсненням дій представником, на які він уповноважений;

    • скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249 ЦК). Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди;

    • припинення юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють;

    • смерть фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють;

    • визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, недієздатною;

    • визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, обмежено дієздатною;

    • визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, безвісно відсутнім тощо.

    • передоручення (оскільки передоручення засновується на раніше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення).

Припинення довіреності є припиненням повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці вмерлого громадянина і правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:

  1. припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;

  2. смерті громадянина, що видав довіреність, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Після припинення довіреності особа, якій вона була видана, зобов'язана повернути довіреність особі, яку представляє. Вона має це зробити "негайно", тобто у мінімально короткий строк, як тільки у неї з'явиться можливість.

Особливим випадком припинення довіреності є її скасування особою, яку представляють (ст. 249 ЦК). Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди. Тому довіреність може бути в будь-який час скасована особою, що видала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Відмова від цього права є нікчемною, за винятком випадків, коли довіреність видана як безвідклична на певний час (ч. 4 ст. 249 ЦК).

Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Скасування довіреності тягне припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права і обов'язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його заступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність і його правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.

Частина 4 ст. 249 ЦК передбачає, законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних правовідносин. Слід зазначити, що, хоча у ч. 4 ст. 249 говориться про можливість встановлення у законі "права особи видавати безвідкличні довіреності на певний час", але, очевидно, в цьому випадку, швидше, має йтися не про "право" особи, а про обмеження права останньої на скасування довіреності протягом певного часу, що ґрунтується на його попередній згоді на таке обмеження.

Згідно ст. 250 ЦК представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою статті 250 ЦК.

Висновки

Представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації цивільних прав і обов'язків (у тому числі в галузі підприємництва), а для недієздатних та обмежено дієздатних громадян, а також для юридичних осіб є основним засобом їх участі в цивільному обігу. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов'язків суб'єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньої автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обігу.

З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему встановлення меж залучення до реалізації прав та обов'язків суб'єкта права інших осіб та забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання у справи приватної особи поза її волею.

Зазначені та інші зміни, які відбулися останніми роками з суспільному та господарському житті України, суттєво розширили сферу застосування представництва, зумовлюючи потреби адекватного правового регулювання відповідних відносин.

З цього приводу слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 p., містить низку новел стосовно представництва, зокрема щодо поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.

Перелік використаної літератури

  1. Конституція України.

  1. Цивільний кодекс України.

  1. Закон України "Про нотаріат".

  1. Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2004.

  1. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. — X.: Консум, 1999.

  1. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. – К.: 1996.

  1. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1998. — Ч. 1.

  1. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К., 1998.

  1. Сєвєрова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства //Актуальні проблеми держави і права: 36. наук. пр. - Одеса, 2000. - № 9. - С 281-284.

  1. Сєвєрова Є.С. Представництво як засіб реалізації громадянами своїх прав: від римського права до сучасного права України //Держава і право. - 2001. - № 13. -С.33-35.

1 Офіційний вісник України, 2003, N 11 (28.03.2003), ст. 461

Loading...

 
 

Цікаве