WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Предмет та методологія інформаційного права України - Курсова робота

Предмет та методологія інформаційного права України - Курсова робота

Реферат

"Предмет і методологія інформаційного права України"

План

1. Історія формування інформаційного права

2. Предмет інформаційного права

3. Засоби пізнання інформаційного права

Список літератури

1. Історія формування інформаційного права

На різноманітних етапах історичного розвитку соціум приходив до потреби поширення інформації і, особливо, суспільно важливої, що відображає правову дійсність того або іншого періоду. Категорії "інформація" і "право" з давніх часів розвивалися у тісному взаємозв'язку.

У Луврській колекції папірусів (Париж) зберігається документ, що містить коментар нормативних установлень, що регулювали порядок управлінської діяльності єгипетських правителів. Даний документ датується спеціалістами 1750 роком до нашої ери. Французький дослідник Фернан Миттон висловлює, у зв'язку з цим, припущення про існування у фараонскому Єгипті певного виду періодичної газети рукописного характеру. З огляду на зміст цього документа, певно, можливо, припустити саме юридичну спрямованість такої періодики.

Аналогічні процеси мали місце й у древній Греції. Так, знамениті виступи оратора Демосфена проти царя Філіпа знайшли свій відбиток у рукописних копіях, що поширювалися по всій країні.

Не залишилася осторонь від даних процесів і Римська імперія. У Древньому Римі, територія якого поширювалася на тисячі кілометрів уздовж обох берегів Середземного моря, складалася з декількох провінцій, імператорській владі необхідно було оперативне рішення питання про інформування територій по прийнятим нею владним рішенням і, одночасно, інформування з місць адміністративного центру. У результаті, була утворена ціла система довірених осіб, із найбільше письменних людей, що збирали і передавали замовникам-клієнтам рукописну інформацію. Одночасно сформувався звичай систематизувати цю інформацію за рік у так називаних анналах, що тривалий час були єдиною писаною історією Римської держави (звідси - аннали історії). Новий крок був зроблений Юлієм Цезарем, що велів обнародувати сенатські акти на дошках, покритих гіпсом,, пофарбованих у чорний цвіт (50-ті роки до н. е). Згодом тематика таких повідомлень була розширена. З'явилися повідомлення про суспільно важливі події, судові засідання, важливі міські новини, курйози. Форма інформування також стала більш мобільною й оперативною - рукописні пергаментні листки.

У середніх віках у Франції установився звичай, коли спеціальний державний чиновник "глашатай" під бій барабанів обходив вулиці і повідомляв жителям офіційні новини, якими були, зачасту, укази королівської династії.

Кінець Середньовіччя ознаменувався відродженням і поширенням систем письмового тиражування інформації. Італійський історик Ф. Фаторелло писав про специфічний бізнес Болонського міщанина Петро Віоли, що займався продажем паперу, поєднуючи цю торгівлю з ремеслом розповсюджувача інформації. Він збирав новини, відбивав їх у десятках копій і потім продавав їх. При цьому, списаний папір цінувався вище чистого.

У період відродження 16-17 сторіччя з активізацією, пожвавленням виробництва і торгівлі зростає інтерес і до періодичного інформування. Приблизно в цей період зароджується у Венеції поняття "газета", що позначала листок з інформацією про новини, цінах на товари, про нові державні встановлення і так далі. Вартість такого листка рівнялася дрібній монеті qazzetta.

Справжня революція в становленні преси і правового інформування відбувається в зв'язку з появою друкарського верстата, що дозволив тиражувати інформаційні видання сотнями, тисячами примірників.

Перша друкарська газета - заслуга Теофраста Ренадо, що активно практикував на лікарській і видавничій ниві в Парижі в першій половині XVII ст. Він був запрошений Кардиналом Ришелье з провінції на посаду керівника державних добродійних заснувань. Будучи активним популяризатором гуманних поглядів, він прийшов до висновку про необхідність видавничої діяльності. З цією ціллю він під протекторатом Кардинала став видавати газету за назвою "Ла газетт". Перший номер цього видання вийшов 30 травня 1631 року. Це була одна з перших у світі газет, що містили правову інформацію. Так, Кардинал Ришелье давав для неї копії урядових постанов із коментарями. У ній також поміщалися повідомлення короля Людовика XIII, інформація про політичне життя сусідніх країн.

Своєрідним був процес розвитку преси і правового інформування в Росії. Перша друкарська газета "Відомості Московської держави" почала виходити в грудні 1702 р. відповідно до указу Петра І; припинила вихід після смерті імператора в 1727 році. Її тираж коливався від декількох десятків примірників до 4 тисяч, а змістом була, в основному, інформація про урядові акти, повідомлення з придворного життя.

Естафету цієї газети підхопили "Санкт-Петербургские ведомости" у 1727 році. Фактичним редактором цієї газети в період 1748-1751 р. був М. Ломоносов, що підсилив рівень офіційної інформації, світської, публіцистичну спрямованість. З 1800 р. газета перейшла на щоденний випуск.

Складно, долаючи величезні труднощі, розвивалася преса в Україні. Обмеження й утиск переслідували її постійно. Закон про пресу, виданий Петром I 5 жовтня 1720 р., був спрямований на обмеження сфери вживання української мови. Друкарські можливості були зведені до мінімуму: Чернігівська друкарня - переведена в Москву, а Київська - могла друкувати лише богословську літературу. Почали виходити російською мовою газета "Харьковский еженедельник" (1812 р), часопис "Украинский весник" (1816 р). У західній частині України на початку XIX сторіччя газети виходили на польській, румунській, угорській, французькій мовах, але тільки не на українській. Першою національною газетою тут стала "Зоря Галицька" (1848-1858 р). Правові ідеї мислителів цього сторіччя Т.Г. Шевченко, Г.С. Сковороди, Лесі Українки знайшли відображення в публіцистиці даного періоду.

Водночас розвивається і спеціальне законодавство про друковане поширення інформації. Свідченням тому є спеціально виданий у 1828 та перевиданий у 1890 році Статут про цензуру і друк. У ньому, зокрема, вказувалася: " Цензура зобов'язана відрізняти доброчинні судження й умопогляди, засновані на пізнанні Бога, людини і природи, від зухвалих і буйних мудрувань, рівно як противних щирій вірі і щирому любомудрию. Вона повинна притому розрізняти твори дидактичні і навчання, призначувані для вживання одних учених, із книгами, видаваними для загальнонародного вживання" (Ст.94. От 1828 Апр.22 (1979) ї 8. - С. - 15. Уставъ о цензуре и печати. Том XIV. Санкт-Петербург. Издание кодификационнаго отдьла при государственномъ советь. - 1890 г. - 92 с)

Радянський період ознаменувався новими аспектами правового інформування. Заідеологізованість преси тут грала не завжди позитивну роль у правовому інформуванні громадян держави.

За досвідом законотворчої діяльності парламенту ми знаємо, що мало створити справедливі закони, треба забезпечити їх дотримання, навчитися користуватися правами, уміти сполучати їх з обов'язками. Важливою умовою, при цьому є систематичне правове інформування суспільства, що може забезпечити лише преса звільнена від цензури. Звертаючись до цієї проблеми у 1994 році він спрямовує увагу на те, що ще 150 років тому К. Маркс звертався до актуальності цього питання: "Деморалізуючим чином, діє одна тільки підцензурна преса... Уряд чує тільки свій голос, він знає, що чує тільки свій голос, і, проте, він підтримує в собі самооману, ніби чує голос народу і потребує так само від народу, щоб він підтримував цю самооману. Народ, із своєї сторони, або впадає здебільшого в політичне марновірство, або здебільшого в політичну зневіру, або, цілком відвернувшись від державного життя, перетворюється в юрбу людей, що живуть тільки приватним життям.".

Наслідки такої самоомани припадає усувати вже в наші дні. Законодавство ж у сфері засобів масової інформації може допомогти в цьому.

Створення істинно незалежної преси (не вільної, а незалежної, що припускає велику відповідальність перед народом) - це важливий елемент у фундаменті правової держави.

У цьому зв'язку слід зазначити, що серйозний негативний вплив на формування поняття "правова держава" у нашій країні зробила правова "наукова думка" 30 - 40-х рр. і її відбиток у засобах масової інформації. Так, у правових виданнях 1930 р. (журнал "Советское правительство и революция права") ми можемо знайти таке висловлення про правову державу в інтерпретації Л. Кагановича:

"Ми відхиляємо поняття правової держави. Якщо людина, що претендує на звання марксиста, говорить усерйоз про правову державу і тим більше застосовує поняття правової держави до радянської держави, то це значить, що вона йде на поводу у буржуазних юристів, це значить, що вона відходить від марксистсько-ленінського навчання про державу".

Звісно ж, подібні висловлення з відповідним відбитком в авторитетному друкарському органі не могли не накласти відповідний відбиток на формування надалі уявлення про поняття "правова держава". Створення за допомогою засобів масової інформації подібних стереотипів, а тим більше, псевдонаукових, не тільки вказує на елементарну безграмотність, але і являє собою суспільну небезпеку, тому що має властивість "сніжного кому": в умовах авторитарного режиму такі привселюдні міркування представника "апарату" зводяться в ранг державної політики.

Loading...

 
 

Цікаве