WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правотлумачна діяльність - Курсова робота

Правотлумачна діяльність - Курсова робота

Вважаю, що поділ доктринального тлумачення права на офіційне і неофіційне тлумачення неприйнятним. І от чому. Офіційне тлумачення права — це все-таки тлумачення, що здійснюється відповідними державними органами і посадовими особами і має обов'язкову юридичну чинність. Неофіційне ж тлумачення здійснюється не уповноваженими на це особами, а тому не володіє обов'язковою юридичною силою. При розмежуванні офіційного і неофіційного тлумачення змістовна сторона тлумачення права не має ніякого значення. У цьому випадку важливо тільки те, хто тлумачить право. Що ж стосується офіційного тлумачення права, то саме суб'єкт такого тлумачення (а ніхто інший) є його "автором". Те, що останній може використовувати при цьому результати доктринального тлумачення права, анітрошки не применшує його "авторства", оскільки саме він додає цим результатам юридичну чинність і несе за своє рішення відповідальність. Таким чином, доктринальне тлумачення права це завжди неофіційне тлумачення.

Те, що доктринальне тлумачення права не може ні при яких умовах називатися офіційним тлумаченням, однак, не зменшує його ролі в тлумаченні права взагалі. Взагалі, як справедливо пише В. В. Лазарєв, "офіційне нормативне тлумачення, щоб бути цілком науковим, повинне спиратися не на минущі розуміння доцільності в рішенні виникаючих справ, а на створені доктриною і підтверджувані практикою наукові цінності, що мають в умовах даного місця і часу неминуче значення"21. Тому в ідеалі офіційне тлумачення права завжди повинне спиратися на відповідні наукові положення, які більш об'єктивно відбивають зміст права чим уявлення, які виникли під впливом розумінь доцільності.

Останнім часом у зв'язку з розвитком чинного законодавства дуже гостро встало питання про співвідношення доктринального тлумачення права з професійним тлумаченням. Дані види неофіційного тлумачення права дуже тісно зв'язані між собою, а тому проблема їхнього співвідношення має потребу в науковому аналізі.

Розглядаючи дану проблему, потрібно наголосити на тому, що деякі автори взагалі не проводять межу між доктринальним і професійним тлумаченням права. Так, Г. Ф. Шершеневич, як і багато інших дореволюційних юристів, писав тільки про "науково-судове тлумачення, що виходить від вчених чи практиків і яке черпає силу переконливості в моральному авторитеті науки і суду"22 . Наукове і судове тлумачення права виступає в Г. Ф. Шершеневича, таким чином, у якості одного виду тлумачення. В дослідження останніх років не розрізняється доктринальне і професійне тлумачення права, наприклад, у В. Н. Хропанюка23 . Він виділяє тільки доктринальне тлумачення права, що охоплює в нього собою і все те, що в даній роботі іменується професійним тлумаченням. Я ж виходжу з необхідності розрізнення як доктринального, так і професійного тлумачення права.

А тепер дамо характеристику професійного тлумачення права, а також покажемо його співвідношення з доктринальним тлумаченням права.

Професійне тлумачення права — це тлумачення, здійснюване юристами-практиками (суддями, прокурорами, адвокатами тощо). Специфіка цього тлумачення в тому, що в одному випадку воно може носити офіційний характер (коли, наприклад, Верховним Судом України видається роз'яснення з питань судової практики). В іншому ж випадку таке тлумачення може і не бути офіційним тлумаченням. Так, тлумачення норм права в процесі судового засідання прокурором не є для суду обов'язковим (а значить не можна вважати його офіційним тлумаченням). Потрібно наголосити на тому, що неофіційне тлумачення права юрист може давати і не в зв'язку зі своєю службовою діяльністю (як приватна особа). Для віднесення до такого тлумачення тих чи інших інтерпретацій права важливо не те, у зв'язку з чим (з виконанням своїх службових обов'язків чи ні) вони здійснювалися, а те, що вони виходять від практикуючого юриста (фахівця в області практичної юриспруденції). Причому важливо щоб при цьому переслідувалися не наукові, а сугубо практичні цілі, пов'язані з реалізацією права.

У якому ж співвідношенні знаходяться професійне і доктринальне тлумачення права?

Якщо говорити про співвідношення професійного тлумачення права взагалі (як офіційного, так і неофіційного) з доктринальним тлумаченням, то варто визнати, що хоча часом провести між ними межу буває важко, усе-таки вона завжди існує. Причому ця межа досить певна (а не аморфна). Це обумовлено тим, що професійне і доктринальне тлумачення права є принципово різними видами тлумачення. Тому ми не можемо погодитися з тими авторами, які вважають, що дані види тлумачення права можуть співвідноситися між собою. Цього не відбувається, як нам здається, навіть і в тому випадку, коли, наприклад, тлумачення права здійснює суддя Конституційного Суду України, який одночасно є і юристом-практиком високого класу, і великим ученим-правознавцем.

Таку позицію можна аргументувати в такий спосіб. У юриста-практика в ході його професійної діяльності неминуче формується своя особлива (професійна) правосвідомість. Вона залежить від цілого ряду факторів (від правової системи держави, справедливості (чи, навпроти, несправедливості) чинних у державі законів, а також принципів, що характерні для діяльності тих чи інших правоохоронних і правозастосовчих органів, і багатьох інших). Формується своя специфічна (наукова) правосвідомість і у вченого-юриста. Її становлення протікає вже в зовсім інших умовах (в умовах незалежності дослідника від усіх тих факторів, що впливають на юриста-практика (підпорядкованість по службі; зв'язаність указівками відомчих інструкцій, рішеннями судових і інших органів, процедурними нормами; необхідність оперативного рішення тих чи інших питань; знання юридичної практики "зсередини" і т.п.). Тому юрист-вчений більш незалежний у своїх судженнях ніж практик. Разом з тим він трохи відірваний від реальної юридичної практики. Юрист же практик, навпроти, не може собі дозволити тієї волі мислення, яка є характерною для юриста-вченого. Однак він більш "приземлений", краще знає життя і реальну юридичну практику. Усе це, природно, не може не відбиватися на тих тлумаченнях права, які даються юристами-вченими і юристами-практиками. Але навіть і тоді, коли юрист сполучає в собі обоє ці якості (а в ідеалі, напевно, так і повинно бути), він всеодно в одному випадку виступає як юрист-практик (коли здійснює тлумачення права в зв'язку зі своєю службовою діяльністю), а в іншому — у ролі юриста-вченого (коли право тлумачиться ним як приватною особою). І результати тлумачення тих самих норм права тими ж самими особами можуть виявитися в цих ситуаціях далеко не однаковими.

Резюмуючи все сказане вище про співвідношення професійного і доктринального тлумачення права, відзначимо, що, звичайно ж, юрист-професіонал повинен прагнути при здійсненні тлумачення права бути гранично об'єктивним і враховувати всі досягнення юридичної науки. Однак у реальному житті це досяжно далеко не завжди. Не потрібно тільки вважати, що доктринальне тлумачення права є тлумаченням більш високого типу ніж професійне тлумачення. Взагалі варто визнати, що дані поняття є неспіввідносними під даним кутом зору поняттями. Використання категорій "вище", "нижче", "досконаліше", "недосконаліше" при рішенні питання про співвідношення професійного і доктринального тлумачення неприйнятне.

Вважаю, що особлива думка Конституційного Суду України — це в чистому виді професійне тлумачення. По-перше, тому, що воно здійснюється в зв'язку зі службовою діяльністю суддів. По-друге, тому, що при цьому переслідуються не якісь наукові цілі, а вирішуються сугубо практичні задачі — звернути увагу інших членів Конституційного Суду, а також державних органів і громадян на позицію, яку суддя, що висловив у своїй особливій думці, вважає правильною, яка в наступному може мати вплив на діяльність Конституційного Суду й інших державних органів.

Взагалі діяльність суддів Конституційного Суду по тлумаченню права оцінюється в науці неоднозначно. Питання про те, коли вона припустима, а коли конституційні судді повинні утримуватися від публічного висловлення своїх суджень про норми діючого права зважується в літературі по-різному.

Даючи свою оцінку приведеним судженням, підкреслимо, що, звичайно ж, коли у провадженні Конституційного Суду виявиться яка-небудь справа, то до прийняття по ньому рішення норми права, що будуть у ньому витлумачені, не підлягають публічному коментуванню суддями даного суду, оскільки такі дії несумісні з посадою судді Конституційного Суду України. Що ж стосується публічного висловлення своєї думки про питання, що може стати предметом розгляду в Конституційному Суді України, то вважаю, що відповідь на дане питання не може бути однозначним. Коли конституційний суддя висловлює своє судження про який-небудь нормативний правовий акт як посадова особа (у зв'язку з виконанням їм своїх службових обов'язків), він, напевно, повинний утримуватися від тлумачення тих норм права, імовірність тлумачення яких у майбутньому Конституційним Судом дуже велика (хоча говорити про цю імовірність у теоретичному плані дуже важко). Однак чи можна заборонити робити це члену Конституційного Суду, що виступає в якості юриста-вченого (під час написання їм монографій, підручників, коментарів до закону і т.п.)? Ствердно відповісти на це питання, значить фактично визнати заборону на заняття членами Конституційного Суду науковою діяльністю (про що, наприклад, може міркувати у своїх наукових працях член даного суду, що є фахівцем в області конституційного права, якщо йому не можна буде коментувати діюче конституційне законодавство). Введення ж заборони на наукову діяльність члена Конституційного Суду представляється й абсурдним, і незаконним, оскільки дана діяльність дозволена чинним законодавством.

Loading...

 
 

Цікаве