WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу - Курсова робота

Правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу - Курсова робота

Ми вважаємо, що при вирішенні питання, чи має даний правочин електронний характер, вагоме значення має також і спосіб його вчинення. Йдеться передусім про правочини, які вчиняються on-line (наприклад, купівля-продаж комп'ютерних програм, відео та аудіо матеріалів тощо). В наведених прикладах вчинення правочину, як і його виконання відбуваються в мережі. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку йдеться про електронний правочин sensu stricto, тобто електронний в момент укладення та виконання. Проте не слід забувати про випадки, коли вчинення правочину відбувається в електронній формі on-line чи off-line, а виконання відбувається традиційним способом. І такий правочин теж вважатиметься електронним. Таким чином, достатньо наявності хоча б одного критерію електронного вчинення правочину. Як слушно зауважує О. Гудзь, традиційний, матеріалізований спосіб виконання правочину не є базовим критерієм оцінки при вирішенні питання, чи є даний правочин електронним. Правочин вважається електронним і у випадку, коли фаза вчинення здійснюється традиційним способом, а виконання – в електронній (дематеріалізованій) формі. Необхідно зауважити, що існує ряд електронних правочинів, виконання яких можливе лише в електронній формі (наприклад, доступ до телеінформаційних мереж, доступ до баз даних, які існують лише в електронній формі тощо) та правочини, які можуть бути виконані лише традиційним способом (наприклад, купівля-продаж комп'ютерів, автомобіля тощо) [10, с.21].

З огляду на вищезазначені твердження, вважаємо за доцільне використання поняття "електронний правочин", адже поняття "правочин, вчинений в електронній формі", виключає зі сфери аналізу правочини, вчинення яких відбувається в традиційний спосіб, натомість виконання – в електронній формі.

Безумовно, різниця між традиційними та електронними правочинами виникає власне в способі обміну сторонами волевиявленнями, та іноді з огляду на спосіб виконання зобов'язання. Різниця полягає також і у методі комунікації сторін на етапі вчинення правочину, і часто, його виконання, зважаючи на те, які використовуються засоби комунікації на відстані, спосіб отримання інформації про сторону правочину, його зміст та спосіб виконання, ризики сторін, що випливають з вчинення електронного правочину, відсутності таких чинників як час та відстань, форма вчинення та виконання правочину.

Характерною рисою електронних правочинів є інтерактивність, безпосередність, мультимедійність пропозицій та реклами.

Інтерактивність полягає у індивідуалізації способу пересилання інформації між сторінками, які сприяють вчиненню правочину. Зокрема, йдеться про поступовий обмін інформацією від пасивного (через Інтернет - сторінки), до активного через надсилання детальної інформації електронною поштою.

Безпосередність електронних правочинів має найбільший вимір у випадку Інтернету, адже кожен має безпосередній доступ до глобальної мережі електронного переказу незалежно від часу та місцезнаходження. Очевидним є те, що надання послуг та товарів за допомогою мережі знижує затрати на здійснення трансакції, позбавляє необхідності особистого контакту, що за умов зростаючої глобалізації торгівлі має істотне значення.

Відсутність особистого контакту з контрагентом та товаром, який є предметом договору купівлі-продажу зумовлює створення різних методів мультимедійного представлення товару, шляхом використання фотографій, фільмів, обширного опису. Усе це покликано замінити безпосередній контакт продавця зі споживачем.

Вищенаведене свідчить, що проблемним є питання форми, в якій укладається електронний правочин.

В українській доктрині цивільного права погляди щодо електронної форми правочину різняться. Так, одні науковці, поділяючи підхід прийнятий в багатьох зарубіжних країнах, вважать, що електронна форма правочину є окремою формою правочину. Відповідно до цього підходу "письмова" та "електронна" форми є видовими щодо родового поняття, яким слід вважати "запис", тобто фіксацію змісту правочину на матеріальному або електронному носієві, який надає можливість зберігати інформацію про зміст правочину протягом тривалого часу і відтворити її на першу вимогу у формі, зрозумілій людині. На думку представників іншої позиції, зокрема

І. Спасибо-Фатєєвої, А. Чучковської та О. Ґудзь, правочин, вчинений з використанням електронних засобів зв'язку, є різновидом письмової форми. Так, І. Спасибо-Фатєєва вважає, що віднесення правочинів, вчинених за допомогою електронних засобів зв'язку, до письмових, слід розуміти як подання інформації (змісту правочину) на інших носіях, аніж папір, однак із фіксацією волі (думки, намірів) сторін через логічно упорядковані знаки. Матеріальним носієм буде комп'ютерний диск, із якого зчитується відповідна інформація через її сприйняття на моніторі або після роздрукування на папері. Тому електронно-цифрова форма є різновидом письмової форми з урахуванням специфіки мережі Інтернет. На думку

О. Гудзь, єдиною відмінністю електронного правочину є те, що він фіксується на віртуальному папері, а не на виробленому із переробленої деревини. Як слушно зазначає А. Чучковська, еволюція носія письмової форми не призводить до виникнення нової форми поряд із письмовою [11, с.24].

Відтак, поняття електронної форми правочину є спірним в доктрині цивільного права. Нерідко в літературі для визначення волевиявлення, вчиненого в електронній формі за допомогою електронних засобів комунікації вживається поняття "електронна форма". Виникає питання, чи на підставі українського законодавства доцільним є використання такого терміну, тобто чи законодавець приймаючи новий ЦК та Закон України "Про електронний цифровий підпис" ввів в українську правову систему нову електронну форму правочину, прирівнюючи її до звичайної письмової форми, чи лише обмежився встановленням двох видів, за допомогою яких суб'єкти можуть складати волевиявлення в письмовій формі, тобто шляхом складення власноручного або електронного підпису на документі.

Зазначимо, що текст електронних правочинів також може викладатися за допомогою писемності, загальновідомих умовних знаків, які розташовуються у певному порядку, змістом яких буде волевиявлення особи, спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Даний текст може мати всі реквізити документу. Передається указаний текст правочину за допомогою електронного зв'язку. Підписуватися може шляхом накладення електронного підпису, який ідентифікує підписувача і захищає документ від підробки. Єдиною відмінністю електронного правочину є те, що він фіксується на віртуальному папері, а не на виробленому із переробленої деревини.

Під електронним підписом, у принципі, може матися на увазі будь-який спосіб підписання електронного документа, зокрема графічне зображення рукописного підпису та звичайних паролів. Проте в Законі про ЕЦП наголошується на регулюванні відносин, пов'язаних з використанням одного різновиду електронного підпису – електронного цифрового підпису.

Його особливість полягає в тому, що він ґрунтується на алгоритмах криптографічного захисту інформації. ЕЦП накладається за допомогою особистого ключа – спеціального коду, відомого тільки особі, яка підписала документ. Дійсність ЕЦП перевіряється за допомогою відкритого ключа – коду перевірки, доступного решті суб'єктів електронного документообігу. Відкритий ключ має бути сертифікований центром сертифікації ключів.

Застосування будь-яких інших видів електронного підпису допускається на договірних засадах. Однак можна з упевненістю припустити, що поза такими договірними відносинами (для інших суб'єктів) інші види електронного підпису будуть практично позбавлені юридичної чинності й доказовості. Інакше кажучи, такі електронні підписи матимуть якусь значущість тільки для сторін конкретного договору, в межах якого вони застосовуються.

Щоб кожний "підписувач" мав свій, унікальний, підпис, використовується так званий особистий ключ – код, який має бути відомий лише його власнику. Якщо цей код повідомити програмі, то відповідно до криптографічного алгоритму вона сформує унікальне контрольне значення і додасть його до документу. Тобто підпише електронний документ унікальним ЕЦП господаря даного особистого ключа.

Для перевірки вірогідності ЕЦП та цілісності електронного документа використовується інший код – так званий відкритий ключ. На відміну від особистого, відкритий ключ доступний усім іншим зацікавленим учасникам електронного документообігу. Цей код не дозволяє підробити ЕЦП автора електронного документа, але дозволяє перевірити його справжність. Отримавши цей код, програма, використовуючи вже згаданий алгоритм, звірить його з отриманим разом з документом ЕЦП автора. Якщо ці контрольні значення зійдуться, підпис вважатиметься справжнім, а отриманий документ – цілісним [11, с.26].

Отже, ми дійшли висновку, що без існування електронного цифрового підпису неможливе існування електронного правочину.

Loading...

 
 

Цікаве