WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правові дефініції у законодавстві - Курсова робота

Правові дефініції у законодавстві - Курсова робота

Із забезпеченням „гнучкості" закріплених у законодавстві правових норм пов'язана наявність понять (концептів), оцінка яких вирізняється суб'єктивністю та змінністю. В обігу, наприклад, французької правової науки для позначення таких понять закріпились вирази „гумові параграфи", „поняття із значенням, що змінюється", розпливчасті, невизначені поняття. Законодавець інколи навмисне вводить такі поняття в тексти, щоб залишити для судді більшу свободу оцінок [6].

Як зазначає Ж.Л. Бержель, сучасна техніка прийняття законів завдяки таким невизначеним поняттям дозволяє здійснювати справжнє „делегування нормативної функції" органам влади, відповідальним за прийняття рішень, та дозують рівень невизначеності таких понять, орієнтуючись на повноваження, які необхідно делегувати [7].

Відсутність чітко закріплених правових визначень спостерігається також в міжнародних договорах, зокрема в правовій системі Європейського Союзу; така ж ознака притаманна і Європейській конвенції з прав людини і основних свобод.

В міжнародних правових актах досить часто зустрічаються поняття, які не підлягають точному визначенню, поняття, які пов'язані з поведінкою людей та містять порівняння із „нормальною" дійсністю. В англосаксонській правовій системі такі поняття називають терміном „стандарт", однак виявити їх можна і в інших правових системах. „Стандарти" відповідають критеріям, заснованим на тому, що вважається нормальним та прийнятним в суспільстві на той момент, коли певні факти піддаються оцінці. Це інструменти виміру форм поведінки та ситуацій, що використовуються в юридичних правилах, що дозволяють інтегрувати в юридичний порядок соціальні реалії та цінності певного етапу розвитку суспільства та змінити сферу дії правового припису.

Отже, не дивлячись на вимоги правової визначеності і стабільності, необхідно звертати увагу на те, що в праві існують поняття, визначення яких є недоцільним або навіть небезпечним. Встановлення меж обсягу і змісту таких понять позбавляє право можливості легко пристосовуватись до змінених суспільних умов. Так само, як і принцип правової стабільності, принцип „гнучкості" права спрямований на забезпечення найбільш повної і ефективної реалізації прав людини. В світлі теми, що досліджується, зазначимо, що текстуально досягнення вказаних цілей виражається через застосування (чи незастосування) чітких законодавчих дефініцій певних понять в текстах нормативних актів.

Прикладне значення дефініцій: забезпечення потреб багатомовного суспільства та здійснення порівняльно-правових досліджень.

Здійснення порівняльно-правових досліджень є важливим не тільки для розвитку правової науки, а й для вдосконалення процесів нормопроектування. Так, в ході підготовки концепції та проекту нормативно-правового акта корисним і доцільним є вивчення досвіду зарубіжних держав (як позитивного, так і негативного) щодо законодавчого врегулювання аналогічних суспільних відносин, обрання певної форми вираження нормативних приписів та ефективності їх дії. Для того, щоб здійснюване порівняння було коректним з точки зору теорії компаративістики, необхідно, щоб порівнювані елементи були однопорядковими, тобто, щоб мова йшла про однакові за обсягом правові поняття, навіть якщо вони виражені різними термінами. Одночасно потрібно звертати увагу на те, що однакові терміни можуть позначати поняття, що в різних правових системах мають відмінний обсяг. В кожному конкретному випадку для визначення обсягу та змісту понять, що позначені однаковими чи різними термінами, необхідно звертатись до їх визначення (а саме, до законодавчих дефініцій, а за відсутності таких - до судової практики та правової науки).

Зазначене положення можна проілюструвати, наприклад, результатами порівняльного дослідження законодавства зарубіжних держав в сфері регулювання права осіб на звернення, що здійснювалось Центром правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України для цілей розробки проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про звернення громадян". Одним із завдань дослідження було вивчення практики застосування терміна „петиція" та обсягу значення правового поняття, що ним позначається, для з'ясування доцільності застосування зазначеного терміна в значенні „пропозиція (зауваження)" в законодавстві України.

Відповідно до частини першої статті 3 чинного Закону України "Про звернення громадян" під зверненням розуміються "викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги".

Згідно із проаналізованими положеннями іноземного законодавства було встановлено, що термін „петиція" є або еквівалентним за обсягом терміну „звернення", або обмежується „пропозиціями" (часто, лише колективними) чи „скаргами".

Також в законодавстві окремих держав зустрічається визначення обсягу значення терміна „петиція" („пропозиція") через перелік питань, що можуть бути її предметом. Так, наприклад, предметом петиції в Європейському Союзі (згідно з правилом 174 Регламенту Парламенту) можуть бути питання, що належать до компетенції ЄС та безпосередньо стосуються особи, що її подає. В Кодексі адміністративного провадження Польщі зазначається, що предметом пропозиції можуть бути, зокрема, справи покращення організації, зміцнення законності, удосконалення праці й попередження зловживань, охорони власності, кращого задоволення потреб населення.

Петиційне право в Чехії регламентується Законом про петиційне право від 27 березня 1990 року (Zkon o prvu petičnm). Виходячи із конструкції дефініції, наведеної в частині 1 параграфу 1 зазначеного закону до поняття петиція віднесено заяви, пропозиції, скарги, з якими кожен має право самостійно чи разом з іншими звертатись до державного органу з питань громадського чи їх спільного інтересу, які належать до компетенції цього органу.

Отже, в процесі здійснення порівняльно-правового дослідження з окреслених вище питань для отримання належного результату необхідно було врахувати всі зазначені особливості вживання певних термінів в національних правових системах.

Законодавчі дефініції (а точніше, обсяг правових понять, який вони закріплюють) відіграють важливу роль також при здійсненні перекладів юридичних тестів.

В процесі перекладу юридичного тексту, зокрема, тексту нормативно-правового акта, виникають різні за рівнем складності ситуації, пов'язані із пошуком відповідників правових термінів в мовах двох правових систем. Узагальнюючи, такі ситуації можна розбити на чотири основні групи:

1. термін, що потребує перекладу, позначає правовий інститут, що є аналогічним правовому інституту в правовій системі, мовою якої здійснюється переклад. При цьому зазначені інститути мають однакове нормативне регулювання.

2. термін, що потребує перекладу, позначає аналогічний правовий інститут, який має відмінне правове регулювання.

3. відповідний правовий інститут, що позначений терміном, який потребує перекладу, існує в одній правовій системі, але вже не існує в іншій.

4. відповідний правовий інститут існує в одній правовій системі і не є притаманним іншій [7].

Як зазначається в лінгвокультурологічних дослідженнях, особливості змістовного наповнення певних концептів в окремих культурах відображають специфіку наявних в них правових систем. Лінгвістично це відображається в безеквівалентній лексиці, лакунах, змістовних відмінностях слів, що сприймаються як еквівалентні терміни в різних правових системах, національно-культурних особливостях внутрішньої форми слів, своєрідних конотаціях тощо [7]. Звичайно, такі особливості потребують ретельного вивчення, однак для практичних цілей здійснення юридичного перекладу може бути достатнім ознайомитися саме із законодавчими визначеннями окремих правових понять. Зазначене положення підтверджується, зокрема, теоретичним обґрунтуванням ролі дефініцій в процесі здійснення перекладу нормативно-правових актів, наведеним в статті Дж. Тессуто „Цінність дефініцій в юридичній термінології" [матеріали практичного семінару для перекладачів, проведеного під час конференції АІІС європейських інституцій, Рим, 11 січня 2001 року, юридичний факультет Вільного міжнародного університету соціальних студій [1].

Розглянуті в цій статті проблеми сконцентровані на теоретичному аспекті використання визначень понять в законодавчих текстах. Як було зазначено вище, питання законодавчих дефініцій як прийому законодавчої техніки не обмежується суто технічними та логічними правилами їх побудови і використання. Більше того, врахування зазначених теоретичних, філософсько-правових, методологічних проблем є необхідним для створення дієвих практичних рекомендації з техніки нормопроектування.

Список використаних джерел

1. Хворостянкіна А.В. Визначеність законодавчих дефініцій як умова ефективного дотримання духу та букви закону, 2008 р.

2. Циппеліус Р. Юридична методологія / Переклад, адаптація, приклади з права України і список термінів - Р. Корнута. - К.: Реферат, 2004. - С.70-71.

3. Циппеліус Р. Вказ. праця. - С.72-73.

4. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США / Пер. з англ. - К.: Україна, 1999. - С.58-59.

5. Бержель Ж. - Л. Типологія визначень у Цивільному кодексі // Зошит юридичної методології. - № 1, RRJ 1986-4, С.32. Цит. за: Жан-Луї Бержель. Про деякі за соби нормативного вираження // Нариси з нормотворення / Під ред. Робера К. Бержерона, к. р. / Пер. з фр. Міністерство Юстиції Канади. - Оттава, 1999. - С.263-278.

6. http://www.referatfolder.org.ua

7. http://diplomgarant. ucoz.ru

Loading...

 
 

Цікаве