WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правові відносини між батьками та дітьми - Курсова робота

Правові відносини між батьками та дітьми - Курсова робота

Згідно з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р., та Методичним листом з питання переміни прізвищ, імен, по батькові громадянами України при переміні прізвища обома батьками в обов'язковому порядку виправляються прізвища дітей, які не досягли 16-річного віку, у записах актів про їх народження.

Якщо прізвище перемінив один з батьків, питання про зміну прізвища дітей, які не досягли 16-річного віку вирішується за згодою батьків, а якщо згода відсутня, - органом опіки та піклування. При переміні прізвища усиновителями, які записані батьками усиновленого, а також прізвища особою, батьківство якої зареєстровано в органах реєстрації громадянського стану, у вказаному вище порядку вносяться зміни у записи актів про народження дітей, які не досягли 16-річного віку, а також у записи актів про встановлення батьківства.

Прізвища дітей, які досягли 16-річного віку, змінюються тільки за їх клопотанням на загальних засадах.

При переміні прізвища одним з батьків, якщо одночасно з заявою батьків надійшла заява повнолітньої дитини, прізвище змінюється за їх бажанням.

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років, якщо ж дитина досягла цього віку, її прізвище у разі зміни прізвища обома батьками, змінюється за її згодою (ст. 148 СК). Інша річ, якщо змінюється прізвище одного з батьків. В такому разі прізвище дитини може бути змінене, і за згодою обох батьків, і за згодою дитини, яка досягла семи років. Спір між батьками може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Безумовно необхідно враховувати те, коли один з батьків, який проживає окремо, підтримує з дитиною близькі стосунки. В цьому разі недоцільно якоюсь мірою спонукати їх відчуженню, до чого може призвести, зокрема, зміна прізвища. За таких обставин не треба змінювати прізвище і тоді, коли один з батьків звернувся про присвоєння дошлюбного прізвища, а сам чинить перешкоди іншому з батьків брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з ним.

У той же час немає підстав відмовити у зміні прізвища, якщо один з батьків, який проживає окремо, не заперечує проти такої зміни, або якщо він не спілкується з дитиною, хоч йому ніхто не забороняє, або якщо орган опіки та піклування дійде висновку, що зміна прізвища необхідна в інтересах дитини (наприклад, коли прізвище неблагозвучне, що травмує дитину).

Під час реєстрації народження в державному органі реєстрації актів громадянського стану дитині присвоюється ім'я та по батькові. За статтями 146, 147 СК, ім'я дитини визначається за згодою батьків. При його визначенні батьки повинні виходити з інтересів дитини. Не зайвим було б і врахування при цьому рекомендацій спеціалістів, які, наприклад, звертають увагу батьків на те, що ім'я має легко вимовлятися як саме, так і у поєднанні з по батькові. Законодавчо закріплена можливість присвоєння дитині подвійного імені (ст. 146 СК).

Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст. 124 Конституції України).

Якщо дитині у свідоцтві про народження записали ім'я без урахування думки батьків чи допустилися помилки під час запису імені, батьки здійснюють захист свого права на вибір імені шляхом звернення до органів Загсу з вимогою про внесення відповідних змін у запис про народження дитини і про видачу нового свідоцтва про її народження. У разі відмови Загсу в зміні імені дитині, батьки можуть звернутися до суду.

По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Як зазначають Л. Кузмичьова та І. Жилінкова така правова функція є альтернативою яка проставляється у таких випадках замість відомостей про батька. Вона не може вважатися досконалим правовим рішенням, адже не дозволяє послідовно дотриматись принципово важливого положення закону про те, що в основі правового зв'язку батьків та дітей повинно бути походження.

За ст. 149 СК у разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла 14-річного віку, змінюється за її згодою. Що стосується прізвища, то, як вже зазначалося, воно може бути змінене за згодою дитини, яка досягла 7 років (ст. 148 СК). Щодо зміни імені ніяких вікових обмежень Сімейний кодекс України не встановлює.

До особисто-правового статусу дітей належить і питання про громадянство. Розуміння дитини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характеристики її соціальної сутності, правового становища. Громадянство дітей відповідно до закону від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" визначається за громадянством їх батьків. За ст. 8 Закону дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.2

Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І при фактичному шлюбі, і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов'язки та разом вирішувати питання життя сім'ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов'язані турбуватися про здоров'я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім'ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім'ї.

Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Деякі труднощі з'являються при визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Йдеться про ситуацію, за якої батько дитини не бажає визнати своє батьківство. У зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки тут панує таке правило: якщо дитина народилася у подружжя, то дружина записується матір'ю, а чоловік – батьком дитини (хоч він може і не бути біологічним батьком). У випадку фактичного шлюбу жінка за відсутності бажання батька дитини визнати батьківство зобов'язана доводити її походження через суд.

Відсутність зареєстрованого шлюбу стає на заваді спільному усиновленню фактичним подружжям однієї і тієї ж дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Так, усиновити одну і ту ж саму дитину можуть тільки особи, які проживають однією сім'єю. Цілком зрозуміло, що повною мірою досягти цілей належного виховання можна лише в сім'ї , яка ґрунтується на шлюбі, де інтереси сторін забезпечуються за допомогою встановлених у законі правових гарантій. 3

  1. Майнові права та обов'язки батьків та дітей

Окремий розділ СКУ присвячений регулюванню майнових відносин між батьками та дітьми. У ньому збережено принцип роздільності майна та дітей. При цьому встановлюється, що майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, речі особистого вжитку, іграшки, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини, якою вона може розпоряджатися в межах, встановлений цивільним законодавством України. Тобто правочини щодо вказаного майна мають укладатися в тому порядку, з яким закон пов'язує ступінь дієздатності дитини, яка є стороною договору. Крім того, передбачається, що майно, набуте батьками й дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, є їх спільною сумісною власністю. Але при придбанні майна повнолітніми дітьми та їх батьками за спільні кошти може бути встановлений режим спільної часткової власності.

Цікавим є положення СКУ, за яким батьки, здійснюючи управління майном малолітньої дитини, мають вислухати її думку щодо визначення правової долі цього майна. СКУ встановлює, що при укладенні одним із батьків угод щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків При цьому законодавець надає право другому з батьків звернутися до суду з вимогою про визнання недійсною угоди, укладеної без його згоди, якщо ця угода виходить за межі дрібної побутової. Після припинення управління батьки, згідно із законом, зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, та доходи від нього. Передбачається, що неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладання на них обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Питання, чи виконували батьки обов'язки щодо управління майном дитини належним чином, має бути вирішено судом.

Loading...

 
 

Цікаве