WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий статус територіальної громади - Курсова робота

Правовий статус територіальної громади - Курсова робота

Законодавство України про місцеве самоврядування (зокрема, профільний Закон України від 21 травня 1997 р., ст. 19) закріпило право територіальної громади села, селища і міста на прийняття їхніми представницькими органами на основі Конституції та в межах цього Закону статутів відповідних територіальних громад. Основною метою прийняття таких документів є урахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування певною територіальною громадою. Разом з тим слід враховувати, що право — не єдиний нормативний регулятор діяльності колективного суб'єкта права. Об'єктивно необхідним і не менш важливим нормативним регулятором суспільних відносин є ті соціальні норми, що виробляються самими колективними об'єднаннями, — корпоративні норми. Вони можуть фіксуватися як у факультативних актах (статутах, положеннях), так і в локальних — внутрішньоорганізаційних нормах. Звідси можна дійти висновку, що фактично реальне положення колективних суб'єктів права нормативно відбивається і закріплюється як в основних державних законодавчих актах, так і у факультативних локальних нормах.

На основі цього уявляється, що першочергове значення в розглядуваному питанні одержує розробка узагальненого наукового поняття правового статусу територіальної громади. У свою чергу, здається необхідним, щоб профільний закон про місцеве самоврядування визначав уніфіковане для всіх територіальних громад сіл, селищ, міст коло повноважень, яке б забезпечило їхні реальні суб'єктивні права, гарантуючи широку й активну участь жителів як членів територіальної громади в усіх сферах місцевого самоврядування.

Так, соціальні місцеві інтереси кожного окремого громадянина й територіальної громади в цілому опосередковані нормами права й виступають у ролі їхніх суб'єктивних прав. Стосовно цього слід додати, що якщо у сучасній юридичній літературі досить широко дискутується проблема законних інтересів особистості, то питання щодо законних інтересів колективних суб'єктів права на загальнотеоретичному рівні достатньою мірою ще не розроблене.

На думку Б. Гурнея, у вузькому розумінні статус місцевих колективів означає порядок обрання членів місцевих асамблей і сукупність норм, що регулюють їхню діяльність. Розробка цих норм не належить до компетенції місцевих представницьких органів. Може мати місце і гнучка система "основних законів", що дозволяє визначати статуси відносно особливостей кожного виборчого округу або типів виборчих округів. Встановлення єдиного статусу місцевих колективів не є обмеженням ідеї децентралізації, тому що "...хоча законом і встановлено однаковий порядок, місцевим колективам... надається можливість вносити в нього з урахуванням місцевих умов досить значні зміни".

Уже зазначалося, що територіальні громади й органи місцевого самоврядування, що формуються, мають виступати як захисники прав жителів-членів територіальних колективів. При цьому основними напрямами діяльності з захисту прав членів територіальної громади є:

  • діяльність органів місцевого самоврядування і органів громадського самоврядування із забезпечення реалізації прав членів територіальної громади, включаючи діяльність депутатів місцевих рад;

  • особиста участь членів територіальної громади в захисті своїх інтересів;

— судовий захист прав членів територіальної громади.Найширші повноваження із захисту інтересів членів територіальної громади надані місцевим радам — вони забезпечують реалізацію соціальних прав громадян у сфері надання житла, соціального забезпечення, медичної допомоги, освіти тощо.

Ефективна діяльність місцевих рад у захисті прав членів територіальної громади можлива при широкому залученні населення до процесу вироблення і прийняття рішень, формування та урахування громадської думки територіальних громад на рівні мікрорайону, кварталу тощо, що фактично випадає із сфери діяльності депутатів. Вирішення проблеми можливе на основі Положення або Типового статуту "Про правовий статус територіальних громад і громадського самоврядування громадян в Україні". Структура територіальних громад, на думку Д.Я. Гараджаєва і В.О. Кураніна, має включати:

а) порядок формування органів громадського самоврядування;

б) визначення ролі місцевих рад з підтримки цих органів;

в) повноваження (компетенцію) територіальних громад і громадського самоврядування;

г) створення самостійної фінансової бази органів громадського самоврядування на основі закріплення в законі бюджетного фінансування діяльності цих органів.

Тільки в цьому разі синтез права і дійсної (матеріальної) можливості самостійного вирішення соціальних програм у масштабі факультативних територіальних колективів стане ефективним заходом задоволення інтересів жителів-членів територіальної громади.

Розробляючи питання визначення правового статусу територіальної громади, слід враховувати специфіку цього суб'єкта права, що полягає, на думку Н.І. Рудої, у тому, яке організаційне забезпечення закону тут здійснюється безпосередньо самими територіальними громадами без участі державних органів і їхніх посадових осіб.

Разом з тим, не можна не зазначити й те, що повноваження територіальних громад, за винятком форм здійснення безпосередньої демократії, в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. прямо не регламентовані, їх можна вивести опосередковано з повноважень органів місцевого самоврядування, сформованих територіальними громадами, і повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування.

Ігнорування правосуб'єктності територіальних громад — єдиного на території соціального субстрату, що має власні інтереси й визначає соціально-політичне, економічне, демографічне та культурологічне лице території, її потенціал у міжрегіональних (внутрішньодержавних, міжнародних, зовнішньоекономічних) відносинах, є істотним "бар'єром" на шляху становлення регіоналізму як державної політики — системоутворюючої домінанти, яка не тільки визначає напрями розвитку державності в Україні, а й ефективно сприяє демократії, стабільності й розвитку країни.

Тому невипадковим є становлення повноцінних територіальних громад, що мають реальну правосуб'єктність перебувати в центрі уваги законодавця, свідченням чого є передбачене Концепцією адміністративної реформи в Україні завдання "затвердження територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування".

4. Основні форми діяльності територіальних громад

Основними формами діяльності територіальних громад є форми їх безпосереднього (прямого) волевиявлення, спрямовані на забезпечення здійснення безпосередньо територіальними громадами самоврядування в межах Конституції і законів України.

Існування і законодавче закріплення таких форм діяльності територіальних громад є не тільки свідченням широкої локальної децентралізації, а й доповненням її внутрішньомуніципальною децентралізацією, що виявляється розвитком і вдосконалюванням громадських засад у діяльності місцевих співтовариств і розкріпаченням самодіяльної активності членів таких співтовариств—жителів певних територій, об'єднаних у громаду.

Становлення і розвиток форм діяльності територіальних громад в Україні — це дуже актуальні проблеми у становленні та функціонуванні самого інституту місцевого самоврядування, тому що ці форми засновані на розкріпаченні громадянської ініціативи місцевих співтовариств, зростанні соціальної активності кожного жителя, залученні населення в самоврядний процес.

Разом з тим, визнаючи нагальну потребу розвитку організаційної самодіяльності населення, деякі автори справедливо виступають проти інституціонального змішання державно-апаратних і громадсько-самодіяльних структур, тобто проти змішання публічно-владного і громадського. Так, М.О. Краснов вважає, що, "наважившись... на внутрішнє життя громадських формувань, держава (в особі республіканського законодавця або місцевої Ради) у зав'язку вб'є управлінські клітини, що при правильному догляді за ними могли б у майбутньому скласти тканину реального самоврядування і вже у всякому разі стати осередками формування психології свободи і відповідальності".

До форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад, що одержали своє законодавче закріплення, належать місцеві вибори і референдуми, загальні збори громадян за місцем їхнього проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори і референдуми в Україні мають конституційну і законодавчу регламентацію.

Незважаючи на конституційне закріплення територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування, вона, внаслідок об'єктивних причин, не може і не зможе здійснювати перманентне і цілеспрямоване управління локальними процесами в рамках адміністративно-територіальних одиниць (виняток, як уявляється, складають форми самоорганізації населення, у рамках яких вирішує свої потреби тільки частина членів територіальної громади) з метою реалізації питань місцевого значення. Підтвердженням цьому слугують різнорівневі й різноцільові інтереси жителів конкретних населених пунктів — членів територіальних громад, що в межах порівняно великої території (село, селище, місто) без управлінської ланки практично не піддаються координації та іншому управлінському впливу. Звідси об'єктивного характеру набуває необхідність формування представницьких органів територіальної громади. Сформовані самою громадою з числа її членів, представницькі органи могли б декларувати інтереси громади з метою їх подальшого вирішення.

Loading...

 
 

Цікаве