WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий статус роботодавців - Курсова робота

Правовий статус роботодавців - Курсова робота

Відповідно до законодавства України, трудова правосуб'єктність настає для громадян у загальному порядку з 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматися особи, які досягли 15 років. Закон допускає з метою підготовки молоді до продуктивної праці приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання роботи, яка не завдає шкоди їх здоров'ю, у вільний від навчання час після досягнення ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [4].

Оскільки Конституція України закріплює право кожного громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вільно обирати вид трудової діяльності чи професію (ст. 43), то обмеження трудової правосуб'єктності може бути встановлене лише в інтересах працівника. Таке обмеження може бути обумовлене захистом здоров'я працівника або оточуючих його громадян і стосуватись віку працівника, стану здоров'я, статі, дієздатності. Наприклад, Кодекс законів про працю забороняє застосовувати працю осіб, молодших 18 років, на роботах з важкими і шкідливими умовами праці; не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах і в гірничодобувній промисловості на будівництві підземних споруд.

Трудова правосуб'єктність працівника може бути обмежена у випадку виявлення у нього вад здоров'я, які перешкоджають йому у виконанні професійних обов'язків чи можуть спричинити небезпеку для інших громадян. Але це не перешкоджає йому реалізувати свою здатність до праці на іншій роботі.

Здатність виконувати певну роботу може бути обмежена законом внаслідок досягнення працівником пенсійного віку, що стосується, наприклад, державної служби.

Крім того, в інтересах держави і її громадян суд може встановити тимчасове чи часткове обмеження трудової правосуб'єктності для громадян, які вчинили злочин, щодо заняття ними певних посад чи певним видом діяльності.

Крім трудової правосуб'єктності громадян як суб'єктів трудового права характеризує категорія суб'єктних прав і обов'язків, що становлять ядро правового статусу громадянина. В загальних рисах трудові права громадян закріплені в Конституції України (ст.ст. 43-46) і Кодексі законів про працю (ст.2). Це право на працю, належну її оплату, право на всі види відпочинку, на безпечні і здорові умови праці, право на професійну підготовку, матеріальне забезпечення у випадку захворювання чи втрати працездатності і самої роботи.

До обов'язків відноситься вимога працювати чесно і добросовісно, дотримуватись трудової дисципліни, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватись технологічної дисципліни і вимог безпеки праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, дбайливо ставитись до майна власника підприємства (установи, організації).

Будучи найбільш загальними, ці права і обов'язки відносяться до всіх працівників — суб'єктів трудового права. Більш детально вони викладені в Типових і галузевих правилах внутрішнього трудового розпорядку, правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи, організації.

Безпосередні обов'язки будь-якого працівника визначаються трудовим договором (контрактом), який містить вказівку на спеціальність, посаду, яку займе працівник. Вони чітко обумовлені посадовими інструкціями, положеннями, розробленими і затвердженими на даному підприємстві, в установі чи організації. Об'єм і зміст цих прав та обов'язків визначає межі, в яких працівник, виконуючи свою трудову функцію, може діяти.

Діючим законодавством передбачені гарантії виконання прав і обов'язків працівника, без яких їх проголошення було б суто декларативним. Гарантії — це організаційно-правові засоби, за допомогою яких забезпечується виконання суб'єктних прав і обов'язків. Саме в силу цього вони є необхідним елементом правового статусу суб'єкта трудового права. Їх дієвість забезпечується наявністю в трудовому законодавстві відповідних норм і діяльністю трудових колективів та їх представників — профспілок, інших виборних органів — виразників і захисників інтересів працюючих.

Так, гарантією права на працю є заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, створення державою органів, які допомагають громадянам реалізувати це право, — державних служб зайнятості.

Гарантією охорони трудових прав найманих працівників є норми, що передбачають можливість їх звернення за захистом своїх прав в органи, які займаються розглядом трудових спорів, захистом і встановленням порушених прав. З цією ж метою звільнення з роботи за ініціативою роботодавця обмежується переліком підстав, чітко визначених законом.

Останнім, але не менш важливим елементом правового статусу громадян — суб'єктів трудового права є їх відповідальність за ступінь виконання ними своїх трудових обов'язків. Встановлення відповідальності обумовлене необхідністю забезпечити виконання працівниками своїх прав і обов'язків. Мета встановлення відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків не тільки і не стільки в застосуванні до працівника, який не виконав встановлених вимог, стягнення і покарання, а більше в тому, щоб під впливом усвідомлення невідворотної відповідальності забезпечити своєчасне і якісне виконання. Усвідомлення самої можливості застосування санкцій слугує засобом формування у суб'єкта стимулу до якісного виконання ним його трудових функцій.

2.3. Підприємство як суб'єкт трудового права

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює господарську діяльність, що не заборонена законом і відповідає меті, передбаченій статутом підприємства.

Із цього випливає, що підприємство є товаровиробником, який виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність, спрямовану на отримання прибутку.

Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією із основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника.

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний нормативний акт, затверджений власником, визначає мету діяльності підприємства, відхилитися від якої без зміни статуту заборонено [6].

Підприємство створюється за рішенням власника чи уповноважених ним органів (наприклад, щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади; щодо підприємств комунальної власності — виконкоми обласних і міських рад), за рішенням підприємства-засновника, за рішенням трудового колективу. Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого підприємства, шляхом реорганізації діючого чи виділення із його складу структурних підрозділів, якщо на це є згода власника.

З дня державної реєстрації підприємства воно визнається діючим, стає юридичною особою, виступає суб'єктом правових відносин, який у зв'язку з необхідністю підприємницької діяльності надає найманим працівникам роботу за умови належної її організації і гарантування оплати.

Трудова правосуб'єктність для підприємств, установ чи організацій визначається госпрозрахунковою або майновою і оперативною самостійністю.

Оперативна самостійність характеризується особливостями діяльності підприємства як суб'єкта трудового права. Це його здатність до підбору і розстановки кадрів, організації їх праці і т. ін.

Майнова самостійність означає спроможність підприємства оплачувати працю найманих працівників, наявність у нього майнового потенціалу, головним чином фонду оплати праці, який забезпечує його матеріальну відповідальність перед працівниками.

Трудова правосуб'єктність створює передумови для набуття підприємством прав і обов'язків. Так, підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці для своїх працівників. Його економічним становищем визначаються всі інші переваги і пільги, встановлювані для працівників,— премії, інші заохочувальні і гарантійні виплати. Підприємство, виходячи із своїх можливостей, встановлює додаткові відпустки, скорочену тривалість робочого часу, самостійно визначає структуру органів управління і витрати на їх утримання.

Loading...

 
 

Цікаве