WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий статус прокуратури Польщі - Курсова робота

Правовий статус прокуратури Польщі - Курсова робота

В остаточному підсумку Підкомітет рекомендував Сейму або взагалі не застосовувати конституційних положень про повноваження прокуратури, або вилучити всі наявні положення, і тим самим зовсім уникнути проблеми "конституціоналізації".

Пропозиції Конституційного підкомітету Сейму обговорювалися Конституційним Комітетом 5 і 26 вересня 1995 року. У ході дебатів, що проходили 5 вересня, більшість парламентаріїв схильні були визнавати, що прокуратура не повинна бути конституційним інститутом. Однак міністр юстиції Ежи Яскерня стверджував, що конституціоналізація прокуратури надзвичайно бажана, якщо не необхідна, оскільки не можна забувати, що "у демократичній правовій державі роль прокуратури істотно зростає, оскільки право стає головним регулятором соціального життя, а прокуратура є важливим елементом системи забезпечення виконання закону".

Аналогічні доводи висловлювалися й у ході парламентських дебатів 26 вересня. І якщо міністр юстиції й експерти-правознавці підтримували ідею конституціоналізації прокуратури, то більшість парламентаріїв відверто виступали проти цього. В остаточному підсумку Конституційний Комітет проголосував проти включення яких-небудь положень про прокуратуру в Конституцію. Коли питання обговорювалося в Сеймі, депутати відповідно до рекомендації Конституційного Комітету блокували спроби включити положення про прокуратуру в текст Конституції. Зміни, що передбачали, що діючий міністр юстиції буде одночасно Генеральним прокурором, також не пройшли (для забезпечення кваліфікованого (2/3) більшості голосів було необхідно набрати 302 голоси; 227 депутатів проголосували за і 215 - проти, 10 утрималися).

Розбіжності, викликані визначенням конституційного статусу прокуратури, виявилися важливим елементом процесу перебудови політичної системи. У випадку включення відповідних положень у Конституцію були б закріплені організаційні і функціональні принципи діяльності прокуратури. Під час відсутності таких положень, проблема залишається невирішеної.

Норми, встановлені законом, легко можуть бути змінені при зміні співвідношення сил у парламенті. Це особливо серйозна проблема для Польщі, де політичний ландшафт далекий від стабільності. Насамперед, обґрунтованим є твердження, що такий важливий інститут, яким є прокуратура, повинен бути сильним і надійним. На жаль, в умовах діючої правової системи неможливо створити цілісну модель прокуратури, ґрунтуючись на Законі "Про Прокуратуру" й інші закони, що містять відповідні норми, зокрема на Цивільно-процесуальний кодекс. Відповідно до положень останнього, прокурор може брати участь у судочинстві судів усіх рівнів, що нагадує систему, при якій прокурори приписані до судів. Кодекс також передбачає, що прокурори керують та здійснюють контроль за попереднім провадженням. Вони дійсно виступають у якості "відповідальної сторони" на ранніх стадіях судових розглядів. Так, від дискреційних повноважень прокурора залежить порушення або припинення кримінального слідства. Поліція й інші органи кримінального переслідування діють на підставі постанови суду і прокурорів, та здійснюють відповідну діяльність під їх наглядом.3

Крім того, прокуратура повинна забезпечувати повагу до закону, контролювати законність адміністративних проваджень, подавати думки по законопроектах, спостерігати за діяльністю органів самоврядування (іншими словами, саморегулюючих громадських організацій), а також звертатися, у разі потреби, у Конституційний Трибунал. Сфера діяльності прокуратури є надмірно широкою, і законодавці, покликані зробити чіткий вибір на користь визначеної моделі прокуратури і послідовно її реалізовувати.

РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРА ПРОКУРАТУРИ

Щодо прокуратури Польщі на даний час, то прокуратура в тому вигляді, у якому вона сьогодні існує, має чотирьохланкову структуру, її основним органом є Генеральний прокурор, функції якого виконує Міністр юстиції. (Відділи військової прокуратури очолюються Верховним військовим прокурором, що діє від імені Генерального прокурора). Основними організаційними підрозділами прокуратури є Служба національного прокурора (апарат прокурора країни) відповідно його апарати на апеляційному, окружному і районному рівнях. Служба національного прокурора є частиною Міністерства юстиції й очолюється Національним прокурором, чиї повноваження й обов'язки визначаються Генеральним прокурором. Усі прокурори, включаючи тих, які входять до складу Служби національного прокурора, призначаються Генеральним прокурором.

Національний прокурор, як заступник Генерального прокурора, і інші заступники Генерального прокурора призначаються Прем'єр-міністром з числа прокурорів Служби національного прокурора за пропозицією Генерального прокурора.

Закон "Про Прокуратуру" не визначає повноваження, обов'язки і внутрішню структуру Національної служби; зокрема співвідношення її повноважень з повноваженнями інших підрозділів прокуратури. Служба національного прокурора є допоміжним органом, зі складу якого формуються кадри для Національного прокурора, особливо коли він виступає перед Верховним Судом, Вищим Адміністративним Судом чи Конституційним Трибуналом.4

Прокурори можуть звільнятися від своїх обов'язків Генеральним прокурором по їхній власній заяві або звільнятися з посади на підставі постанови одного з дисциплінарних комітетів прокуратури. Вони зміщаються з посади автоматично у випадку засудження за здійснення злочину. Генеральний прокурор може зміщати за своїм розсудом будь-якого прокурора, якому дисциплінарний комітет двічі зробив догану. Ця прерогатива носить суперечливий характер. Відсутність чітко сформульованих основ для такого зміщення з посади, і той факт, що закон не передбачає можливостей для оскарження, породжує сумніву в конституційності таких повноважень.5

Закон гарантує незалежність прокурора в процесі виконання ним своїх обов'язків, але незалежність обмежена принципом ієрархічного підпорядкування. Таким чином, прокурор зобов'язаний діяти відповідно до наказів, провідних вказівок й інструкцій вищестоящих прокурорів. У принципі, усі накази, що відносяться до "суті провадження", віддаються в письмовій формі і – по запиту прокурора – із вказівкою мотивів. Однак відсутні які-небудь інструкції, що відносяться до конкретного результату розслідування.

Якщо нижчестоящі прокурори не згодні з наказом, вони можуть звернутися до вищестоящого начальства з клопотанням або про зміну наказу, або про своє відсторонення від ведення конкретної справи. Закон також передбачає, що остаточне рішення про відсторонення прокурора від ведення справи приймається безпосереднім начальником прокурора, що видав первісний наказ, крім випадків, коли наказ був відданий Генеральним прокурором. Оскільки Генеральний прокурор є міністром юстиції, небезпека політичного впливу на інститут прокуратури стає очевидною.

Варто також додати, що Генеральний прокурор може видавати провідні вказівки, що обов'язкові для всіх органів, уповноважених проводити кримінальні розслідування. Прокурори користуються імунітетом, і не можуть переслідуватися судом чи в адміністративному порядку без згоди на те відповідного дисциплінарного комітету, або затримані без згоди свого начальства. Однак вони можуть бути піддані дисциплінарним заходам стягнення у випадку здійснення незначних правопорушень.

Loading...

 
 

Цікаве