WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий статус особи в Україні - Курсова робота

Правовий статус особи в Україні - Курсова робота

Конституція України значно розширила методологічні можливості захисту прав та свобод громадянина, закріпивши їх право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом до відповідних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Це конституційне положення відповідає вимогам ст.26 Європейської конвенції з прав людини.[3;38]

У Європейському суді з прав людини напрацьовано певні критерії вирішення питань щодо використання всіх національних засобів захисту. До них належать: доступність, доцільність та ефективність звернення, безпідставне чи безнадійне звернення до судових або інших органів державної влади країни, якщо практика правозастосування, яка склалася, не залишає надії на задоволення скарги. В Україні скарги людини можуть бути вирішені Президентом, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів. Судами, прокуратурою, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.

3.2 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ

ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Однією з найважливіших проблем сучасного суспільного розвитку є питання взаємовідносин держави і громадянина через формування ефективних національних та міжнародних механізмів захисту прав і свобод людини. Адже наявність чи відсутність основних прав і свобод людини і громадянина виступає найбільш яскравим показником ступеня розвитку громадянського суспільства, побудови правової держави. Забезпечення прав і свобод людини визначає розвиток більшості країн на шляху політичної демократії, економічного прогресу та співробітництва, є одним з визначальних завдань процесу реформування українського суспільства, що набуває особливого значення у контексті європейської інтеграції України.[4;56]

Права і свободи людини – це такий правовий інститут загальнолюдських цінностей, для якого характерне встановлення єдиних міжнародно-правових стандартів. На даний час у світі існує багато інститутів і механізмів, спрямованих на захист права та свобод людини і громадянина, але права особистості часто порушуються, а способи їх захисту не завжди досить ефективні.

У сучасній системі міжнародного права механізмами захисту прав людини є система міжнародних (наднаціональних) угод ,установ, органів і організацій, які діють з метою дотримання та здійснення загально визначених міжнародних стандартів прав людини, при потребі – їх відновлення у разі порушення. Міжнародні механізми захисту прав людини (якщо мати на увазі міждержавну частину механізмів) формуються лише за взаємною згодою декількох держава, формалізовані міждержавними угодами й, відповідно, діють у межах цих угод за чітко визначеними процедурами та згідно з наданими повноваженнями у правовій площині.

Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини пов'язане з розширенням у цій сфері міжнародно-правового співробітництва після Другої світової війни. Це стало наслідком формування міжнародної єдності в розумінні цінності прав людини та їхнього захисту. Щойно таке розуміння було сформульоване у Статуті ООН, відразу ця організація стала центром міжнародно-правового співробітництва із прав людини. В її рамках були створені найбільш авторитетні міжнародні органи із захисту прав людини. З початку 50-х років почали виникати регіональні міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини, перший з яких створено відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини.[4;56]

У сучасному світі існує розгалужена система з декількох десятків універсальних і регіональних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції. Це дозоляє класифікувати ці органи, щоб легше розібратися в особливостях їхньої діяльності. Існуючі міжнародні органи із прав людини поділяють насамперед на універсальні і регіональні.

Універсальні міжнародні організаційні механізми захисту прав людини. Універсальні органи із прав людини мають компетенцію, що поширюється на ті держави, які є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини (Комітет із прав людини, Комітет із прав дитини й ін.). в обмеженого кола міжнародних органів із прав людини контрольні повноваження не обов'язково пов'язані з участю держави в міжнародному договорі (Комісія з прав людини). Жоден з універсальних міжнародних органів із прав людини не є повноцінним міжнародним судовим органом ,хоча пропозиції щодо їх створення висловлювалися відразу після закінчення Другої світової війни.

Універсальні договори з прав людини можуть бути квазісудовими та конвенційними. До квазісудових належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини). До конвенційних належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями (Комітет із прав дитини – згідно з Конвенцією про права дитини; Комітет про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок тощо) Конвенційні органи мають переважно політико-правовий характер.[9;203]

Особливе місце посідає Комісія з прав людини – універсальний орган, повноваження якого не пов'язані з участю держави в міжнародних договорах про права людини. Її було засновано на підставі рішення ЕКОСОР у 1946 р. Комісія складається із представників 53 держав – членів ЕКОСОР, обраних на три роки. За час існування Комісія з прав людини зробила значний внесок у розумінні прав людини та в розвиток міжнародного співробітництва в цій сфері. Вона має широкі повноваження щодо контролю за дотриманням прав людини, проводить дослідження у сфері захисту прав людини та надає рекомендації та пропозиції ЕКОСОР, готує проекти міжнародних документів щодо прав людини та співпрацює з іншими органами і цій галузі. Комісія вправі створювати власні допоміжні органи. Одним із них є Підкомісія з попередження дискримінації прав із захисту меншин.

Комітет з прав людини створено у 1977 р. відповідно до ст.28 Міжнародного пакту по громадські та політичні права. До складу Комітету входять 18 експертів, яких обирають із числа громадян держав – учасниць Пакту. Комітет розглядає доповіді держав – учасниць Пакту про заходи щодо захисту проголошених в ньому прав (ст.40). У разі, якщо держава0учасниця зробить заяву згідно зі ст.41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов'язань за Пакту.

Згідно із Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські та політичні прав Комітету із прав людини наділених повноваженням розглядати скарги від окремих осіб або груп осіб порушення прав, зазначених в цьому Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Комітет не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту, якщо скарга стосується порушення права, яке не закріплене в Міжнародному пакті про громадські та політичні права, або якщо це саме питання розглядається за іншою міжнародною процедурою. Розгляд скарги відбувається на закритих засіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. [9;205]

Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. На цей час регіональні механізми захисту прав людини створено в Європі (у рамках Ради Європи – на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.; у рамках ЕС – на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ – згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці – згідно з американською Конвенцією про права людини 1978 р.; в Африці – згідно з африканською Хартією прав людини 1981 р. Після розпаду СРСР у рамках СНД також було зроблено спробу створити міжнародну систему захисту прав людини на підставі Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1993 р. Регіональні органи з прав людини поширюють свою компетенцію на держав – учасниць відповідного регіонального міжнародного договору про права людини. Іменування таких органів "регіональними" до певної міри умовне, оскільки захист не лише відбувається в межах територій таких держав, а поширюється також на осіб, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.

Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органи (Європейський комітет із питань запобігання тортурами і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурами і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покарання).

Конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р.

Loading...

 
 

Цікаве