WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий режим цінних паперів в Україні - Курсова робота

Правовий режим цінних паперів в Україні - Курсова робота

• прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної інформації про умови випуску та обігу цінних паперів; контрольованість фінансово-господарської діяльності емітентів;

• конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю й дотримання доброякісної конкуренції учасниками фондового ринку;

• ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки[36, c. 135-136].

1.3 Класифікація цінних паперів

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

  • акції;

  • облігації підприємств;

  • облігації місцевих позик;

  • державні облігації України;

  • іпотечні сертифікати;

  • іпотечні облігації;

  • сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

  • інвестиційні сертифікати;

  • казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать згідно із Законом "Про цінні папери та фондовий ринок" до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі. Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

  • пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

  • особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

  • особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.

Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).

Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.

Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною.

Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:

1) за емітентами (державні, приватні та змішані);

2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);

3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);

6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Отже, основними видами цінних паперів є:

• акція;

• облігація;

• вексель;

• чек;

• ощадна книжка на пред'явника;

• депозитний сертифікат;

• опціон;

• ф'ючерс;

• коносамент [41, c. 97-98].

Існує безліч класифікацій цінних паперів за різними критеріями. Деякі з них вважаються загальноприйнятими та традиційними, інші виглядають лише як окремі погляди юристів або економістів щодо системи цінних паперів. З другої групи класифікацій досить цікава точка зору Р. Гільфердінга, у відповідності з якою всі цінні папери у загальному сенсі містять у собі грошові суми. Виходячи з цього їх можна розділити на два основних види:

1. Кредитні цінні папери, тобто ті, на яких зазначена та сума грошей, замість якої вони видані.

2. Цінні папери, які містять у собі не суму грошей, а прибуток від неї. Другий від, у свою чергу, складається з цінних паперів, що:

а) приносять дивіденди;

6) мають фіксований відсоток.

Критерієм наведеної класифікації є принцип повернення грошової суми, яка міститься у цінних паперах, і, як наслідок, фіктивність капіталу, що у них відображається. Наведений критерій класифікації має економічну природу.

Серед юридичних критеріїв класифікації цінних паперів найважливішим виступає спосіб зазначення у них уповноважених осіб. Крім цього, цінні папери відрізняються за своїм змістом та особою боржника. Розглядаючи можливі способи зазначення у цінних паперах уповноваженої особи, ми повертаємося до критерію традиційної юридичної класифікації цінних паперів, про який вже йшлося. Ця класифікація більш розповсюджена за інші та прийнята як у доктрині, так і в законодавстві. Згідно з нею цінні папери поділяються на іменні, ордерні та на пред'явника.

Починаючи з 1993 року у правовій теорії почали з'являтися нові точки зору щодо питання, яке розглядається. Вивчивши позиції різних авторів, доцільно обрати класифікацію В. Білова, яка, на наш погляд, є досить цікавою. Вона займає з урахуванням як юридичних, так і економічних критеріїв проміжне положення серед уже відомих класифікацій. Автор пропонує поділ цінних паперів на три групи: "інвестиційні", "торгові" та "товаророзпоряджувальні". Він не ігнорує основної юридичної класифікації цінних паперів за способом легітимації особи, що їх тримає, але бере до уваги, крім того, їхні економічні характеристики.

При подібності позицій В. Білова та Р. Гільфердінга позиція останнього не викликає ніяких заперечень ні за змістом, ні за термінологією. З позицією ж В. Білова, при всій своїй юридичній та економічній обґрунтованості, ми повністю погодитися не можемо. Насамперед це стосується розгляду одного із видів інвестиційних цінних паперів, який В. Білов, за аналогією з російським дореволюційним правом та практикою, називає спеціальним терміном — інскрипція. Під ним він розуміє державні цінні папери, що посвідчують факт надання державі на позикоподібних умовах грошової суми, і право особи, що тримає інскрипцію, вимагати по закінченню терміну позики повернення цієї суми, а також виплати одноразово або періодично майнового еквіваленту. З юридичної точки зору, зміст поняття інскрипції відповідає поняттю державної облігації. Проте державні цінні папери не можна відносити до групи інвестиційних, оскільки вони не є ризикованими завдяки високому ступеню гарантій з боку держави [43, c. 85-87].

Loading...

 
 

Цікаве