WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій - Курсова робота

Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій - Курсова робота

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації - це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування заподіяних збитків, спеціальний режим поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних і цільових програм громадських робіт.

Зазначеним Законом установлено спеціальну процедуру оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації. Згідно зі статтею 5 Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території, які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Ці підстави, безумовно, відбивають усі можливі обставини, виникнення яких дозволяє ставити питання про оголошення окремих місцевостей зоною надзвичайної екологічної ситуації. Проте визначені ці підстави недостатньо чітко, має місце неузгодженість з іншими законодавчими актами. Останнє, зокрема, виявляється в пункті 1 статті 5 даного Закону, у якій ідеться про "перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища". Такі гранично допустимі норми чинним законодавством не передбачаються. Натомість критерії якості навколишнього природного середовища, його окремих елементів закріплено системою екологічних нормативів, застосування яких передбачено статтею 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Центральне місце серед зазначених екологічних нормативів займають нормативи екологічної безпеки щодо гранично допустимих: концентрації забруднюючих речовин у воді, повітрі, ґрунті; рівня акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище; вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування та тваринних кормах. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. Саме про нормативи екологічної безпеки й мало б ітися в пункті 1 статті 5 Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації".

Звертає на себе увагу й відсутність належної чіткості у визначенні підстав для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. Це пов'язане насамперед із застосуванням неконкретних критеріїв у визначенні відповідних підстав: "значне перевищення гранично допустимих норм", "заподіяння значної матеріальної шкоди", "негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території", "суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення", "значне збільшення рівня захворюваності". У наведених прикладах виникають, зокрема, такі запитання: яке перевищення гранично допустимих норм може визнаватися значним (у десять, п'ятдесят, сто разів?); яка площа місцевості чи адміністративно-територіальна ланка (село, місто, район, область) має свідчити про значну територію, на якій сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі; який зміст вкладається у вираз "суттєво обмежують або обмежують проживання населення" (не можна споживати місцеві продукти, воду?); яка динаміка захворюваності населення має свідчити про її (захворюваності) значне збільшення?

Очевидною є певна неузгодженість між окремим підставами оголошення місцевості зоною надзвичайною екологічною ситуацією. Так, однією з таких підстав є "виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей". Зазначена загроза має місце в усіх випадках, коли перевищуються нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин на певній території. Тож у запропонованій редакції пункту 1 статті 5 розглядуваного Закону посилання на значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища є зайвим, оскільки іманентно ця обставина присутня у "виникненні реальної загрози життю та здоров'ю". Інакше кажучи, будь-яке перевищення нормативів екологічної безпеки створює загрозу для життя і здоров'я людини, а тому спричиняє застосування до винних осіб санкцій адміністративного, кримінального, матеріального, дисциплінарного характеру в порядку, установленому законодавством.

Викликає зауваження і така підстава, як "заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам". Зазначена підстава не завжди може свідчити про виникнення саме надзвичайної екологічної ситуації. Наприклад, після землетрусу, у якому постраждало місто, лишаються тільки зруйновані будинки, інші споруди, об'єкти інженерної та соціальної інфраструктури. Негативні ж природні прояви в цьому випадку можуть тривати незначний час (декілька годин протягом однієї чи декількох діб), а потім зникають. З огляду на зазначене не можна розглядати матеріальну шкоду юридичним і фізичним особам як самостійну підставу для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. Вона може бути лише додатковою ознакою, що характеризує руйнівний вплив стихійних сил природи, техногенних чи інших факторів на стан навколишнього природного середовища відповідної місцевості.

Неприйнятним є й положення пункту 2 статті 5 розглядуваного Закону, який визначає підставою для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації значну матеріальну шкоду, що заподіяна навколишньому природному середовищу. Очевидно, що в даному випадку наголос слід було б робити не на матеріальній (точніше, економічній), а на екологічній шкоді. Майнова шкода, як відомо, посягає на майнові інтереси природокористувача. Її безпосередній об'єкт заподіяння – право власності держави, територіальних громад, громадян, юридичних осіб на товарно-матеріальні цінності, майнові блага, прибутки, що отримуються від експлуатації природних ресурсів.

Ця шкода проявляється в заподіянні майнової шкоди у вигляді загибелі, знищення, пошкодження майна і збитків, що викликані неотриманням прибутків від використання природного об'єкта в господарських цілях, які природокористувач мав би за нормальних умов виробництва, а також невиробничі витрати на ліквідацію наслідків заподіяної шкоди та відновлення порушеного матеріального стану. Відшкодовується матеріальна шкода за нормами цивільного й екологічного законодавства (див. статтю 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Екологічна шкода, на відміну від матеріальної, безпосереднім об'єктом свого посягання має природне середовище, її природні процеси обміну і, отже, екологічні інтереси суспільства в чистому, продуктивному, генетично різноманітному природному середовищі перебування. Проявляється ця шкода в різноманітних формах: забруднення довкілля, виснаження екологічних ресурсів природи, порушення обмінних зв'язків між окремими елементами природного середовища, руйнування екологічних систем природи тощо.

Головна особливість екологічної шкоди полягає в наявності таких втрат у навколишньому природному середовищі, які є невідновними, чи відносно відновними чи важко відновними втратами, відтворення яких потребує тривалого часу.

Саме наявність екологічної шкоди дає підстави для прийняття рішення про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. Ця обставина і має знайти належне відображення в законодавстві про надзвичайні екологічні ситуації.

Слід акцентувати увагу на порядку оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Законодавством (стаття 6 Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації") передбачено, що окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки та оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України.

Loading...

 
 

Цікаве