WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку - Курсова робота

Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку - Курсова робота

Закон „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист"3 надає право на використання чергової відпустки в зручний для працівників, на яких поширюється цей Закон, час.

Ст. 22 і 27 Закону „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"1 надають право на використання щорічної відпустки в літній чи інший зручний для них час матерям, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, а також медичним працівникам, які були заражені вірусом імунодефіциту або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.

Працівники, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, мають право, за їх бажанням, на одержання щорічних основної та додаткової відпусток з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання (навчального року) у цих закладах2.

Щорічні основна і додаткова відпустки повинні надаватися за графіком з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Працівникові надане право вирішувати питання про те, використовувати додаткові відпустки одночасно з основною відпусткою чи окремо. З урахуванням більш суворих вимог до обчислення стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку, порівняно з правилами обчислення стажу роботи, що дає право на основну відпустку, додаткова відпустка більшою мірою, ніж основна буде надаватися авансом. Однак у силу права працівника приєднати додаткову відпустку до основної, власник не вправі відмовити працівникові в наданні додаткової відпустки разом з основною, хоча б робочий рік, який дає право на додаткову відпустку, лише почався. При цьому додаткова відпустка, оскільки вона є щорічною, повинна надаватися тієї тривалості, яка встановлена за рік роботи, що дає право на додаткову відпустку. І тільки при переведенні з роботи, яка дає право на додаткову відпустку, на роботу, яка такого права не дає, при тимчасових переведеннях, тривалість додаткової відпустки повинна визначатися пропорційно до наявного стажу роботи, який дає право на додаткову відпустку1.

Досить часто бувають випадки, коли працівнику необхідна відпустка меншої тривалості або ж декілька менш тривалих, ніж щорічна відпустка передбачена законодавством чи колективним (трудовим) договором. В деяких випадках сам роботодавець зацікавлений у наданні не всіє щорічної відпустки одразу, а у наданні її частинами.

За для забезпечення такої можливості законодавець у ст. 12 Закону „Про відпустки" та у ч.6 ст. 79 КЗпП України дозволяє розділити відпустку на частини. При цьому не сказано, на скільки частин можна розділити відпустку і якої мінімальної тривалості повинна бути кожна частина. На практиці ці питання вирішуються за домовленістю між керівником і працівником. Але щоб не допускати надмірної роздробленості, Закон установлює положення про те, що основна безперервна частина відпустки повинна складати не менш 14 календарних днів. При цьому невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка2. Правило про поділ відпустки може застосовуватися незалежно від тривалості відпустки.

Закон передбачає можливість поділу відпустки на прохання працівника. Це формулювання не означає, що власник зобов'язаний виконувати таке прохання. І така диспозитивність зазначеної норми, на мою думку, є досить доречною, оскільки після введення в дію Закону „Про відпустки" і початку обчислення відпусток в календарних, а не робочих днях, виникло досить багато зловживань з боку працівників щодо поділу відпустки на частини. Так, деякі працівники використавши основну неподільну частину щорічної відпустки (14 календарних днів), беруть в рахунок днів щорічної відпустки, що залишилася вихідні, святкові та неробочі дні з метою одержати відповідну оплату за ці дні відпустки. А тому цілком логічним є те, що поділ відпустки на частини це право власника, а не його обов'язок. Питання про поділ відпустки не узгоджуються ні з профкомом, ні з іншим виборним органом трудового колективу.

Також законодавством про відпустки врегульовані питання перенесення чергової щорічної відпустки на інший період та відкликання працівника з такої відпустки. Відкликання з щорічної відпустки допускається тільки у випадку, коли це необхідно тільки для конкретно визначених цілей, а саме1:

1) відвернення стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

2) відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації.

При цьому відкликання з відпустки допускається тільки за таких умов:

1) згода працівника;

2) основна безперервна частина відпустки (до відкликання або після нього) повинна становити не менше 14 календарних днів;

3) невикористана частина щорічної відпустки повинна бути наданапрацівникові після закінчення дії причин, з яких працівника відкликано з відпустки.

Також при виникненні певних обставин щорічна відпустка як на вимогу працівника, так і на вимогу власника може бути перенесена на інший період. Це може мати місце в таких випадках:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника (за два тижні до встановленого графіком строку) про час надання відпустки.

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути також перенесена на інший період або продовжена у разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати.

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Настання вище перелічених обставин зовсім не означає, що працівник може за своїм розсудом вирішувати питання про перенесення відпустки на період, що безпосередньо йде за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником. Сторони також мають право погодити і питання про перенесення відпустки в подібних випадках на інший період.

Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період і за ініціативою власника. Це допускається у випадку, коли надання відпустки в раніше передбачений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства. Встановлено і конкретні умови, які повинні додержуватися при перенесенні щорічної відпустки на інший термін:

1) наявність письмової згоди на це працівника;

2) погодження перенесення відпустки з профспілковим або іншим уповноваженим трудовим колективом на представництво органом;

3) частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів повинна бути використана в поточному році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання обов'язково встановлюється за згодою між працівником і власником.

3.4 Право на відпустки окремих категорій працівників

Окрім права на щорічну відпустку, яке надане всім найманим працівникам незалежно від характеру виконуваної роботи чи статусу працівника, законодавством також передбачено ряд відпусток, які напряму залежать від соціального або професіонального статусу працівника.

Однією з таких відпусток є творча відпустка. Така відпустка має визначене цільове призначення. Вона надається не всім працівникам, а лише тим, кому вона необхідна для певних творчих потреб. Право на творчу відпустку мають працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності за основним місцем роботи. Творча відпустка надається для завершення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора або кандидата наук, а також для написання підручника, монографії, довідника або іншої наукової праці. Творча відпустка для завершення кандидатської дисертації надається тривалістю до трьох місяців, докторської—до шести.

Підставою для надання творчої відпустки для завершення дисертації є заява працівника і рекомендація про доцільність надання творчої відпустки наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації або науково-дослідного інституту відповідного профілю.

Для одержання творчої відпустки з метою завершення роботи над дисертацією особа, що бажає здобути науковий ступінь, повинна зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу чи лабораторії, де вона проводить наукову працю. За результатами доповіді дається вмотивований висновок з обґрунтуванням тривалості відпустки.

Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до трьох місяців надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці в план видання на поточний рік. На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи і, що не менш важливо в наш час, середня заробітна плата.

Loading...

 
 

Цікаве