WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку - Курсова робота

Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку - Курсова робота

Як випливає зі статті 2 Закону, право на відпустки мають лише ті громадяни, що знаходяться в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

Право на відпустки мають також особи, що працюють за трудовим договором у фізичної особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, або використовують працю громадян у домашньому господарстві.

Відпустка, як випливає з преамбули Закону України „Про відпустки", надається працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Таке призначення відпусток по суті і визначає їхню сутність та роль в трудових правовідносинах.

З 1 січня 1997р. з прийняттям Закону України „Про відпустки" законодавець більш чітко окреслив свої пріоритети в сфері забезпечення працівникам права на відпустки.

Щодо визначення поняття „відпустка", то виходячи з основних положень діючого на сьогодні законодавства щодо відпусток, не виникає значних розбіжностей у визначеннях, які дають йому науковці. Так, під відпусткою розуміють час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати1.

Однак, на мою думку, таке визначення стосується більше щорічних відпусток, оскільки в ньому зазначається про збереження на час відпустки заробітної плати. А тому більш універсальним є визначення відпустки як вільного від роботи часу визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством2.

Щодо класифікації видів відпусток, то ст. 4 Закону „Про відпустки" надає найбільш повний їх перелік, класифікуючи їх в залежності від мети надання та самої сутності того чи іншого виду відпустки. Так, цією нормою установлюються наступні види відпусток:

  1. щорічні відпустки, які в свою чергу поділяються на :

– основні відпустки;

– додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці;

– додаткові відпустки за особливий характер праці;

– інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

  1. додаткові відпустки в зв'язку з навчанням;

  2. творча відпустка;

  3. соціальні відпустки, серед яких можна виділити:

– відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами;

– відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

– додаткові відпустки працівникам, які мають дітей;

  1. відпустки без збереження заробітної плати.

На жаль, на практиці досить часто щодо різних видів відпусток визначених Законом „Про відпустки", вживаються різні назви. Так, щорічну відпустку називають „тарифною", „профспілковою", „трудовою". Такі назви не відповідають законодавству і не повинні вживатися в графіках відпусток, у наказах, тому що неправильні формулювання можуть утворювати спірні ситуації.

3.3 Правове регулювання щорічних відпусток

Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що пов'язані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника. При цьому, працівник фактично може впливати тільки на час надання відпустки. А тому при певних обставинах (коли, наприклад, працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обов'язок.

Відповідно до чинного законодавства щорічні відпустки поділяються на основні та додаткові. Додаткові ж, в свою чергу, поділяються в залежності від підстав для надання на:

  • щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

  • щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці

  • щорічні додаткові відпустки, що надаються в інших випадках, передбачених законодавством.

Основна відпустка – це така відпустка, право на яку мають усі працівники. З 1 січня 1997 р., з введенням в дію Закону „Про відпустки" встановлена мінімальна тривалість основної щорічної відпустки не менше 24 календарних днів, а не 15 робочих днів, як було до цього часу.

Відпустка надається за відпрацьований робочий рік. Робочий рік, на відміну від календарного, обчислюється з дня, коли працівник фактично приступив до роботи (з першого дня роботи).

З прийняттям Закону „Про відпустки", суттєво змінився порядок обчислення щорічної відпустки. Так, законодавець в цьому Законі перейшов від обчислення тривалості відпустки у робочих днях до обчислення тривалості відпустки в календарних днях. Тільки святкові і неробочі дні не враховуються при обчисленні тривалості щорічної основної відпустки та при обчисленні щорічних додаткових відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. Щодо інших видів відпусток святкові і неробочі дні включаються в загальну кількість днів відпустки, в тому числі в загальну кількість днів додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчих відпусток, соціальних відпусток.

Також не включаються в дні щорічної відпустки дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами1. У такому випадку щорічна відпустка за домовленістю з власником повинна бути перенесена на інший період чи продовжена.

Двадцять чотири календарних дні – це тривалість звичайної щорічної відпустки, яка гарантована всім найманим працівникам, які працюють на умовах трудового договору. Але деякі категорії працівників користуються правом на подовжену основну щорічну відпустку. Подовження щорічної основної відпустки залежить від характеру виконуваної роботи, її важкості та інтенсивності, а також від статусу працівників, яким вона може надаватися.

Така категорія працюючих як працівники, що зайняті на підземних гірничих роботах, у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи.

Також право на подовжені щорічні відпустки мають працівники лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів цих підприємств, а також лісництв за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Такі категорії працівників мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону „Про відпустки" та Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам1 названі категорії працівників мають право на щорічну основну відпустку тривалістю до 56 календарних днів. Додатком до цього Порядку визначена тривалість щорічної основної відпустки для окремих категорій названих працівників.

Також на більш тривалу щорічну основну відпустку мають право й інваліди, незалежно від причин настання інвалідності. Так, інвалідам І та ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам Ш групи — 26 календарних днів2.

Закон України „Про відпустки" (ч.9 ст. 6) врегульовує і питання надання відпусток сезонним та тимчасовим працівникам. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р.3

Ще одним видом щорічних відпусток є щорічні додаткові відпустки.

Правила обчислення стажу, що дає право на додаткову відпустку, є більш суворими. Періоди, що включаються до стажу роботи, що дає право на відпустку у зв'язку із шкідливими умовами праці, не збігаються з періодами, що зараховуються в рахунок щорічної основної відпустки. Тому робочий рік, що дає право на додаткову відпустку далеко не завжди буде збігатися з робочим роком, що дає право на основну відпустку.

Ст. 7 і 8 Закону „Про відпустки" передбачають можливість надання працівникам двох видів щорічних додаткових відпусток:

1) щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. В свою чергу, у цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди:

Loading...

 
 

Цікаве