WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

  • пункт 1 частити 1 ст. 20 викласти у редакції: "державна реєстрація фінансових установ та ліцензування їх операцій";

  • назву розділу VI викласти як "Ліцензування операцій фінансових установ";

  • статтю 34 викласти у наступній редакції:

" Стаття 34. Обов'язковість ліцензування

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у межах своєї компетенції видає ліцензії на здійснення фінансовими установами:

  1. операцій зі страхування;

  2. операцій з фінансовими активами у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

  3. операцій з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

  4. будь-яких інших операцій фінансових установ, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Здійснення видів діяльності, зазначених у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні видів діяльності, зазначених у частині першій цієї статті, без ліцензії притягаються до відповідальності згідно із законами України.

Ліцензія, яка надається для здійснення операцій фінансової установи, не може передаватися третім особам."

Таким чином, розглянувши теоретичні засади створення фінансових установ та ліцензування їх операцій, можна вказати на нерозривний взаємозв'язок заключного етапу створення фінансової установи – її державної реєстрації – та ліцензування операцій фінансової установи. По-перше, немає сенсу створення фінансової установи без наміру провадження останньою операцій на ринках фінансових послуг, а по-друге, і державна реєстрація фінансової установи, і ліцензування її операцій у тісному зв'язку визначені формами державного регулювання ринків фінансових послуг (ст. 20 Закону України "Про державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" – у застосуванні до регулювання банківської діяльності).

Зважаючи на це, та з метою запобігання виникненню колізій у законодавстві та суперечливостей в науці фінансового права, пропонуємо застосування терміну "легітимація фінансових установ." Наведемо ряд аргументів на користь цієї позиції.

Починаючи висвітлення змісту легітимації фінансових установ, слід вказати, що термін "легітимація" не є широковживаним у правовій літературі, а стосовно узаконення діяльності фінансових установ вжиття цього терміну є новацією, яку належить обґрунтувати, досліджуючи дане питання.

За загальноприйнятим розумінням щось є легітимним, якщо воно існує згідно із законом в широкому розумінні останнього.

Суть легітимації як правового явища виражається у тому, що з семантичного боку це слово означає активну дію та походить від слова „легітимність" (законність).

Вказане поняття відоме юридичній науці це з часів римської імперії. У римському праві легітимацією називалась процедура узаконення власних дітей, народжених поза шлюбом.

У ХІХ столітті Малий енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона, що був відомий того часу і використовується сьогодні, вживає та визначає поняття легітимації як підтвердження повноваження, правоздатності. Цей словник також дає і інше значення поняття легітимації – документ, що підтверджує дане право.24

Поняття легітимації має і інші значення: визнання чи підтвердження законності якого-небудь права або повноваження; документ, що підтверджує це право або повноваження25; визнання або підтвердження законності державної влади, якого-небудь соціального інституту, статусу, повноважень, що спираються на прийняті у даному суспільстві цінності.26 Легітимацією, згідно з юридичною енциклопедією, є процедура громадського визнання певного суб'єкта чи факту.27

Залежно від сфери діяльності та організації державного управління в різних державах поняття легітимації набуває специфічного змісту. В державах, в яких не існує паспортної системи, легітимація є формою ідентифікації, посвідчення особи шляхом пред'явлення певного документа. У цивільному праві багатьох держав легітимація – це підтвердження прав або повноважень особи на здійснення окремих дій: (наприклад, на одержання платежу).28 В цьому випадку, з нашого погляду, цілком справедливо вести мову про легітимацію фізичних осіб.

Поняття легітимації є надто різноплановим, таким, що має багато відтінків, тому в юриспруденції воно вживається у різних значеннях.

Вказаний термін використовується у галузях цивільного, господарського та цивільно-процесуального права: активна легітимація – це право пред'явлення позову, тобто надання доведених прав на пред'явлення позову, обґрунтованість юридичної компетентності позивача, а пасивна легітимація – доведене право відповідати за позовом. Ці види легітимації у цивільному процесі виникли ще у 19 сторіччі.29

Окремі юристи, незважаючи на пряме походження слова „легітимація", „легітимний" від слова „закон", вважають, що легітимація часто взагалі не має відношення до закону, а іноді і протирічить йому30. В.Є.Чиркін, наприклад, пояснюючи співвідношення понять „легалізація та легітимація державної влади" виходить з того, що легітимація – це процес часто неформальний, процес, через який державна влада набуває властивості легітимності, тобто стан, що виражає правильність, виправданість, доцільність, законність та інші сторони відповідності конкретної державної влади настановам, очікуванням особистості, соціальних та інших колективів, суспільства в цілому31.

Використовуючи визначення В.Є.Чиркіна, можна визначити легітимацію якнадання певним об'єктам чи суб'єктам властивостей легітимності. За такого визначення поняття легітимації набуває широкого значення та може бути застосоване до більшого числа юридичних категорій, зокрема, (а не лише) до державної влади. Спроби широкого застосування даного поняття у юридичній літературі здійснювались у різних галузях права стосовно застави32, цінних паперів33, електронних документів34, холдингів35, тощо. Застосовуючи поняття легітимації у діяльності з цінними паперами окремі автори здійснюють спроби провести класифікацію цінних паперів за критерієм легітимації так званої правомочної особи36, а Г. Васильєв, наприклад, вживає поняття легітимації відносно володільця цінних паперів та прирівнює її до ідентифікації вказаної „правомочної особи" та підтвердження нею своїх законних прав на цінні папери37.

Але все, що було проаналізовано вище, здебільшого відноситься до теоретичних наук: теорії держави і права, теорії управління та політології.

У сферу господарського обігу, галузі господарського, підприємницького права, а, згодом, і в законодавство термін „легітимація" увійшов у 1994 році, коли був вперше запропонований В.С. Мартем`яновим для визначення підтвердження законності входження суб'єктів у сферу господарювання [20].

Майже відтоді російська правова наука стала вживати поняття легітимації доволі широко. Вказане поняття увійшло і у російське законодавство.

Чинне законодавство України не визначає поняття легітимації, проте оперує ним. З контекстів нормативно-правових актів України, в яких вживається слово „легітимація", можливо зробити висновок про сенс, що вкладається в нього саме законодавством.

Так, стаття 17 Закону України „Про захист економічної конкуренції" має назву: „Заборона схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації". Логічна структура норми, що міститься у даній статті дозволяє розбити цю норму на декілька окремих, одна з яких полягатиме у тому, що забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які полягають у легітимації порушень законодавства про захист економічної конкуренції. На наш погляд, у даному контексті сам термін „легітимація" може означати як активну дію (схвалення, узаконення, прийняття нормативно-правових актів, які, наприклад, скасовують відповідальність за певні види зловживань монопольним становищем на ринку), так і бездіяльність (невжиття органами державного управління заходів впливу за порушення конкретними суб'єктами вимог антимонопольного законодавства. Тобто незаконні дії суб'єктів господарювання набувають, повертаючись до визначення В.Є. Чиркіна, ознак легітимності, законності, а оскільки таке становище є, у правовому баченні, нелогічним, то воно забороняється у законодавчому порядку. Майже в аналогічних контекстах (контекстах, з яких випливають ідентичні висновки) використовується поняття легітимації і в інших нормативно-правових актах, зокрема в Угоді між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян від 07.10.96, Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 № 5.

Loading...

 
 

Цікаве