WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

А загальним підсумком аналізу діяльності довірчих товариств в Україні є те, що на сьогоднішньому етапі їх існування неможливо чітко стверджувати, що ці компанії за своєю суттю є фінансовими установами, цей факт і породжує неможливість створення несуперечливої і специфічної для вказаних суб'єктів нормативно-правової бази з їх легітимації та регулювання їх діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових установ належать так звані „установи накопичувального пенсійного забезпечення". Основною проблемою легітимації установ накопичувального пенсійного забезпечення вважаємо відсутність в законодавстві поняття цих суб'єктів, а, відтак, і нормативно-правових актів, що регулювали процес легітимації саме таких установ.

Виходячи з поняття системи накопичувального пенсійного забезпечення та переліку суб'єктів пенсійного забезпечення, вказаного у ст. 3 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, можна з впевненістю стверджувати, що установою накопичувального пенсійного забезпечення можна вважати будь-яку установу, яка здійснює перерахування до системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Установою в розумінні Цивільного кодексу України є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, для досягнення цієї мети. Це визначення за загальними рисами відповідає ознакам недержавних пенсійних фондів, що, насамперед, створюються шляхом об'єднання майна для досягнення конкретних цілей: накопичення пенсійних внесків. Зважаючи також і на те, що всі прийняті Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг нормативно-правові акти стосуються недержавних пенсійних фондів і не існує жодного акту, який регулює діяльність установ накопичувального пенсійного забезпечення, слід лише констатувати, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, видаючи розпорядження від 29.12.2003 № 186 „Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації недержавних пенсійних фондів"93, розпорядження „Про затвердження Положення внесення інформації про недержавні пенсійні фонди до Державного реєстру фінансових установ" поставила знак рівняння між поняттями „установа накопичувального пенсійного забезпечення" та „недержавний пенсійний фонд". Проте слід зауважити, що в такому рівнянні немає необхідності, оскільки неточності в законодавстві повинні усуватись внесенням у нього змін. Так, зміни норми частини 1статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" були запропоновані у розділі І дисертації з урахуванням того, що поняття установи накопичувального пенсійного забезпечення має бути виключене із Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Процедура створення недержавних пенсійних фондів регулюється статтями 6-12 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення". Стаття 11 Закону встановлює процедуру державної реєстрації недержавного пенсійного фонду Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, яка була досить детально розписана в Положенні про порядок державної реєстрації недержавних пенсійних фондів, затвердженому розпорядженням Держфінпослуг від 29.12.2003 № 186, проте станом на даний час цей нормативно-правовий акт втратив чинність. Можливо, скасування вказаного розпорядження пов'язано з тим, що обов'язковою умовою початку діяльності недержавного пенсійного фонду є укладення його радою договору про адміністрування недержавного пенсійного фонду (ст. 12 Закону). 22 лютого 2005 року Держфінпослуг прийнято відповідне розпорядження № 3617, яким затверджується „Положення про порядок внесення до Державного реєстру фінансових установ інформації про адміністраторів недержавних пенсійних фондів". Видача цього розпорядження, на нашу думку, не знімає проблеми відсутності спеціального нормативно-правового акту, що детально розписує процедуру державної реєстрації недержавного пенсійного фонду (адже лише за умови його державної реєстрації та внесення його у Державний реєстр фінансових установ такий пенсійний фонд може визнаватись юридичною особою), але і ставить ще одне питання: чому в Державний реєстр фінансових установ повинні бути внесені адміністратори недержавних пенсійних фондів, якщо за Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вони не мають ознак фінансової установи та не можуть визнаватись як такі.

Незважаючи на те, що послуги з залучення коштів вкладників у систему недержавного пенсійного забезпечення однозначно є фінансовими операціями (ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"), законодавець не вбачає необхідності згадати про ліцензування операцій недержавного пенсійного фонду ні визначаючи його поняття, ані регламентуючи діяльність цього суб'єкту (Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення"). Ліцензованою є лише діяльність адміністраторів недержавних пенсійних фондів (ст. 27 Закону „Про недержавне пенсійне забезпечення", Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, затверджені розпорядженням Держфінпослуг від 13.11.2003 № 118).

Отже, окремі зміни в законодавстві звели легітимацію недержавних пенсійних фондів в Україні лише до 1) реєстрації статуту недержавного пенсійного фонду (Положення про реєстрацію статуту недержавного пенсійного фонду та пенсійних схем, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 17.08.2004 № 2080), та 2) внесення недержавного пенсійного фонду в Державний реєстр фінансових установ (Положення про внесення інформації про недержавні пенсійні фонди до Державного реєстру фінансових установ, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 12.10.2004 № 2534), а така „скорочена" процедура легітимації ставить під сумнів існування недержавних пенсійних фондів в якості фінансових установ, адже існування фінансової установи без ліцензії є незаконним. Саме тому розписувати вимоги законодавства про легітимацію недержавних пенсійних фондів на сучасному етапі їх розвитку є недоцільним, слід лише констатувати відсутність чіткого легітимаційного процесу у цій сфері і висунути пропозицію до розроблення нормативно-правової бази з урахуванням факту переосмислення правового статусу недержавних пенсійних фондів.

Факторинг в Україні був і залишається суто банківською операцією, хоч у банківській справі прийнято відносити факторинг до числа нетрадиційних банківських операцій94. Про це свідчить стаття 3 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91(втратив чинність), в якій факторингом визнавалось придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог. Нині чинний Закон України „Про банки і банківську діяльність" також містить факторинг в переліку банківських операцій, а стаття 350 Господарського кодексу України містить пряму вказівку на те, що факторинг є банківською операцією.

Факторингові операції не є надто поширеними в Україні, тому їх цілком поглинає банківський сектор і, можливо, саме за цієї причини відсутні передумови для створення факторингових компаній як самостійних учасників ринку фінансових послуг.

Кредитно-гарантійні установи, очевидно, мали б створюватися у нормативно-явочному порядку. Доказом цього слугує Указ Президента України від 20.05.99 № 540/99 „Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва".

Кредитно-гарантійна установа мала б утворюватись на стовідсотково державній власності Фондом державного майна та Національним агентством з управління державними корпоративними правами. Основними завданнями кредитно-гарантійної установи в Указі визначались надання кредитів, у тому числі мікро кредитів, суб'єктів малого і середнього підприємництва, переважно виробничої сфери за рахунок власних коштів, а також консультаційних та інших послуг з фінансування діяльності цих суб'єктів та надання гарантій банкам щодо повернення суб'єктами підприємництва отриманих кредитів.

Кабінет Міністрів України розпочав невідкладні заходи щодо реалізації Указу Президента від 20.05.99 № 540/9995, проте практика створення кредитно-гарантійних установ в Україні не прижилась і вказані нормативно-правові акти були скасовані.

1 Щербина В.С. Господарське право: Підручник.- 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. – 86. (592 с.)

Loading...

 
 

Цікаве