WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

На наш погляд, є недоцільним визначати поняття „банк" через термін „підприємство", навіть виходячи з того, що банки - це підприємства особливого типу або роду. Оскільки основною ознакою підприємства завжди виступала виробнича діяльність, а банкам в Україні заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва. Стаття 48 чинного Закону України "Про банки і банківську діяльність" [12] містить положення про те, що банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет та страхування, крім виконання функцій страхового посередника). Виробнича діяльність була заборонена банкам також і відповідно до вимог законодавства України, яке втратило чинність (частина 4 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 [8]). Саме тому обґрунтування тотожності банку і підприємства з урахуванням специфіки діяльності кожного з цих суб'єктів є не цілком коректним [Шамрай Теоретичні С. - 330]. Так, безперечно, сучасний банк має право на здійснення господарської діяльності, але, так би мовити, не у „повному" обсязі. У національному законодавстві існує декілька визначень терміну „господарська діяльність" (Господарський кодекс України [4], Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність" [18]. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" [14], Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" [15], з аналізу яких можна зробити висновок, що банк здійснює лише ту частину господарської діяльності, яка не пов'язана з виробництвом матеріальних благ, зокрема будь-якого виду продукції, які можуть виступати у формі товару, торгівлею, виконанням робіт, кінцевим результатом яких виступає матеріальне благо у формі товару (оскільки така діяльність також може розцінюватись як матеріальне виробництво). Важко також погодитись і з тим, що банк може здійснювати комерційну діяльність в широкому розумінні (крім, звичайно, комерційної діяльності з цінними паперами та комерційної діяльності з надання окремих послуг відповідно до чинного законодавства України), оскільки, етимологія слова "комерційний" вказує на його абсолютну синонімічність слову "торговий". Правильність цього висновку підтверджують норми Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" [16], де термін "комерційний" тлумачиться широко і охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру, згідно зі вказаним законом включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво, факторні операції, лізинг, інжиніринг, будівництво промислових об'єктів; надання консультаційних послуг чи обмін товарами й (або) послугами, купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. Тобто, банки в Україні здійснюють комерційну діяльність за винятком тієї її частини, яка заборонена для них. Слід також зазначити, що банки здійснюють і підприємницьку діяльність, але також частково, ту її частину, яка не пов'язана з виробництвом, торгівлею.

Вищевикладені доводи спростовують твердження про ідентичність сутності банку та підприємства, про схожість їх діяльності. Недарма сучасна наука банківського права використовує для специфічної за своєю сутністю діяльності банків поняття банківської діяльності, тому, на наш погляд, не слід вишукувати універсальних категорій, які б ототожнювали банк і підприємство.

П.Д.Біленчук, О.Г.Диннік, І.О.Лютий, О.В.Скороход та В.О.Міхневич вважають, що комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств-фінансових посередників. Вони заохочують вкладення капіталів, заощаджень населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додаткового капіталу [111. С. 87]. Дане визначення не випливає з прямого ототожнення банків і підприємств, проте є не правовим, а економічним.

Карманов Є.В. визначає комерційний банк як організацію, що є юридичною особою, яка з метою отримання прибутку залучає на умовах повернення грошові кошти та інші цінності юридичних та фізичних осіб і розміщує їх від свого імені на умовах повернення, платності та терміновості, а також виконує розрахункові та інші банківські операції [133. С. 113]. Визначаючи це поняття, автор, насамперед, виходить із специфіки банківської діяльності, а саме з того, що основне призначення комерційного банку здійснювати посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників [133. С. - 113]. На наш погляд, деяка неточність даної думки полягає у невідповідності ст. 80 Цивільного кодексу України [5], яка визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку. Тобто, будь-яка організація безсумнівно є юридичною особою. Крім того, вказане визначення потребує доповнення про те, що банк всі згадані дії здійснює на власний ризик. Це пояснюється тим, що в процесі здійснення своїх операцій банк, як правило, залучає кошти та інші цінності (наприклад, цінні папери) або іншими словами, речі, визначені родовими ознаками. На такі речі не поширюється загальне правило про ризик випадкової загибелі речі. В цьому випадку діє інше правило – genus non perit - рід не вмирає: завжди є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого самого роду [166. С. – 339].

Автор має також інший варіант визначення аналізованого поняття, а саме: він вважає банком особливу юридичну особу, яка має спеціальну правосуб'єктність, акумулює грошові кошти і накопичення, надає кредити, а також здійснює грошові розрахунки, емісію цінних паперів, операції з банківськими металами та інші банківські операції [134. С. - 55].

Не можна заперечити, що банк як юридична особа має певні особливості, проте, не цілком доцільно визначати банк саме як особливу юридичну особу, оскільки така думка дає підстави вважати, що наука цивільного права в Україні припускає можливість поділу всієї сукупності юридичних осіб на „особливі" та „неособливі" або „звичайні".

Інколи, в результаті намагань вишукати універсальне визначення поняття, що розглядається, виникають поняття-категорії: „Банк - особлива грошово-кредитна установа, економічна інституція, яка діє на фінансовому ринку, акумулює тимчасово вільні грошові кошти і заощадження, надає кредити, здійснює грошові розрахунки, операції з векселями, іноземною валютою, золотом, коштовним камінням, випускає в обіг (емітує) гроші та цінні папери, надає різноманітні послуги фінансово-економічного характеру, виконує інші функції." [126. С. - 45] Недоліком таких „нагромаджених" визначень є велика кількість помилок, зокрема юридичних, та неточностей. Так, на наш погляд, визначаючи будь-яке категоріальне (зокрема правове) поняття неприпустимо вживати некоректні, помилкові, невживані або надто складні вихідні поняття, які потребують окремих визначень. У прикладах, які наведено вище, це такі терміни, як „ділові підприємства", „економічна інституція", „грошово-кредитна установа". На наш погляд, терміни, що вживаються у таких визначеннях, повинні бути зрозумілими, сприйматися однозначно. Неможливо з'ясувати сутність банку, не визначивши суть таких понять як „фінансовий ринок" (законодавство України вживає поняття ринків фінансових послуг), „економічна інституція" (дане поняття не визначено ні в межах чинного законодавства, ні науково), „послуги фінансово-економічного характеру" (вживаються поняття „фінансові послуги" або „банківські послуги"; через вжиття некоректних з юридичної точки зору виразів: „банк ... емітує гроші" (ця функція належить лише центральному, емісійному банкові), „грошові розрахунки" (більш правильно - готівкові, крім того, недоцільно обмежувати розрахункові функції банку здійсненням лише готівкових розрахунків, оскільки банки здійснюють також і безготівкові розрахунки), „тимчасово вільні грошові кошти і заощадження" (незрозумілою є підстава для відокремлення поняття „грошових коштів" від поняття „заощаджень") тощо.

Loading...

 
 

Цікаве