WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

Правове регулювання ринків фінансових послуг - Курсова робота

Оскільки лізингодавець є юридичною особою, а нормативно-правові акти, які регулювали б створення лізингодавців-лізингових компаній відсутнє, то державна реєстрація лізингових компаній відбувається відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з особливостями, які передбачатиме організаційно-правова форма лізингової компанії. З аналізу постанов Кабінету Міністрів України щодо створення лізингових компаній випливає, що лізингові компанії створюються у формі акціонерних товариств закритого типу. Однак, станом на сьогодні жоден з нормативно-правових актів, що тим чи іншим чином може бути застосований до регулювання лізингових правовідносин, не містить будь-яких обмежень щодо організаційно-правової форми лізингових компаній. Але, виходячи з природи та сутності правовідносин фінансового лізингу, можна стверджувати, що найбільш доречними організаційно-правовими формами для створення лізингової компанії можуть бути акціонерне товариство (закритого чи відкритого типу) та товариство з обмеженою відповідальністю. Особливості створення акціонерних товариств та товариств з додатковою відповідальністю (процес їх створення є абсолютно аналогічним процесу створення товариств з обмеженою відповідальністю) та процес державної реєстрації вказаних видів господарських товариств розглянуті нижче, у застосуванні до страхових компаній. Проте, виходячи з відсутності законодавства з питань створення та діяльності лізингових компаній, можна вказати, що відповідно до правил, встановлених Цивільним кодексом України засновників сучасної лізингової компанії може бути як декілька, так і один (юридичні(юридична) або фізичні (фізична) особи (особа). Статутний фонд лізингової компанії, очевидно, може бути сформований як грошовими коштами (за винятком бюджетних та одержаних в кредит), так і іншим майном.

Внесення до Державного реєстру фінансових установ для новостворюваних лізингових компаній до затвердження Держфінпослуг відповідного розпорядження відбуватиметься за загальними правилами, встановленими Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41 (в редакції розпорядження Держфінпослуг від 16.01.2007 № 6640). Однак наявність окремого порядку внесення лізингових компаній (або їх реєстрації, як у випадку, розглянутому стосовно кредитних спілок) у Державний реєстр фінансових установ є нагально необхідним, оскільки Положення про Державний реєстр фінансових установ передбачає подання, крім заяви про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ, реєстраційної картки з загальною інформацією про юридичну особу, у випадках, передбачених нормативно-правовими актами, - інформації про ліцензії та правила надання фінансових послуг, реєстраційної картки з інформацією про відокремлені підрозділи юридичної особи (за наявності), ще і подання інших документів, перелік і форми яких установлюються відповідними нормативно-правовими актами для окремих видів фінансових установ.

Ліцензійні умови для лізингових компаній як фінансових установ також не виписані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Тому це питання регулюватиметься відповідно до загальних умов, встановлених ст.34-38 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Лізингова компанія з метою розпочати господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема з фінансового лізингу, повинна буде звернутись до Держфінпослуг з заявою про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні, відповідно до ст. 35 Закону міститися відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). У разі наявності філій або інших відокремлених підрозділів, які надаватимуть фінансові послуги на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію лізингової компанії чи копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, посвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів Держфінпослуг.

В ст. 35 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" також зазначається, що законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг та нормативно-правовими актами Держфінпослуг можуть встановлюватись додаткові вимоги щодо переліку та змісту документів, необхідних для отримання ліцензії це, звичайно, будуть копії установчих документів заявника, інформація про керівників заявника, інформація про формування статутного фонду заявника, окрема інша інформація.

Підстави відмови у видачі ліцензії (на основі ст. 36 Закону) є подібними до підстав, за яких Держфінпослуг відмовляє іншим фінансовим установам у видачі ліцензії. Подібним також є і механізм прийняття рішення про видачу ліцензії.

Отже, основною особливістю легітимації лізингових компаній в Україні є відсутність спеціального законодавства, що регулює це питання та необхідність застосування аналогії закону при створенні та ліцензуванні діяльності лізингової компанії, якщо вона створюватиметься на сьогодні. Єдиним шляхом розв'язання цієї проблеми є створення правового підґрунтя для легітимації лізингових компаній.

Одним із видів фінансових установ в Україні є ломбарди. Здавна відомо, що найменшу суму грошей в найкоротші терміни можна позичити саме у ломбарді. Проте який договір при цьому укладається, який режим майна, що передається ломбарду в якості забезпечення зобов'язання щодо повернення отриманих коштів – всі ці, а також інші питання, що допомогли б дещо розкрити правовий статус ломбардів в Україні залишаються для більшості громадян нез'ясованими. Законодавство України постійно змінювало підходи до визначення статусу ломбардів: то вважалось, що функції ломбардів полягають у схові майна, то – у видачі позичок під заставу цього майна, то обидві ці абсолютно різні за значенням функції, які мали б опосередковуватись різними за правовою природою договорами об'єднувались в одній нормі одного і того ж самого нормативно-правового акту. Станом на сьогодні ситуація з невизначеністю статусу ломбардів у якості фінансових установ залишилась майже без вагомих змін, незважаючи на більш детальну регламентацію діяльності ломбардів, посиленням ролі державних органів в процесі легітимації ломбардів та контролю за їх діяльністю. Протягом досить тривалого часу юридична наука взагалі не розглядала ломбарди в якості достатньо серйозного явища правової дійсності, а окремі норми законодавства України, які регулювали діяльність ломбардів, не розкривали їх суті, а лише говорили про ознаки цієї установи. Так, аж до 2001 року визначення ломбарду та процес його легітимації регулювались постановою Ради Міністрів УРСР від 19.06.1979 № 315 „Про затвердження Типового статуту ломбарду". 12.07.2001 Верховною Радою України прийнято Закон „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", однак Закон містив лише вказівку на те, що ломбард є фінансовою установою без будь-якої конкретизації особливостей правового статусу цієї фінансової установи.

У 2005 році Кабінетом Міністрів України прийнято за затверджено програму власної діяльності „Назустріч людям"83, в якій, зокрема, зазначено, що Уряд України сприятиме розбудові надійних та прозорих ринків фінансових послуг, забезпеченню створення вільного та конкурентноспроможного становища фінансових установ як учасників ринків фінансових послуг та забезпеченню законодавчого врегулювання діяльності ломбардів. Певні кроки в цьому напрямі вже зроблено: на розгляд Верховної Ради України подано законопроекти „Про ломбарди в Україні" „Про ломбарди і ломбардну діяльність").

Однак на сьогодні все ще немає єдності у розумінні сутності ломбардів. Ломбарди визначаються як фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав, на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг84. З іншого боку, в законодавстві залишилось і розуміння ломбардів як фінансових установ, які відповідно до законодавства приймають від населення на зберігання ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та надає позички під заставу таких виробів85.

Loading...

 
 

Цікаве