WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Правове регулювання податку з доходу громадян - Курсова робота

Правове регулювання податку з доходу громадян - Курсова робота

доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний доход складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Перелік окремих видів доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлені відповідно пунктами 4.2 та 4.3 ст. 4 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".

Новацією Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" стосовно визначення об'єкта оподаткування резидентів є поняття податкового кредиту. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим кредитом є сума (вартість) витрат, понесених платником податку—резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платник податку—резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.

Порядок застосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податкового року визначений у ст. 5 Закону.

Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Право на застосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Особливості нарахування та сплати окремих видів доходів передбачені відповідними пунктами статті 9 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб", зокрема:

п. 9.1 — оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм);

п. 9.2 — оподаткування процентів;

п. 9.3 — оподаткування дивідендів;

п. 9.4 — оподаткування роялті;

п. 9.5 — оподаткування виграшів та призів;

п. 9.6 — оподаткування інвестиційного прибутку;

п. 9.7 — оподаткування благодійної допомоги;

п. 9.8 — оподаткування доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування;

п. 9.9 — оподаткування іноземних доходів;

п. 9.10 — оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк;

п. 9.11 — оподаткування доходів, одержаних нерезидентами;

п. 9.12 — оподаткування доходів, отриманих фізичною особою— суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір.

Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" визначає особливості оподаткування окремих видів операцій або доходу: стаття 10 — операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням; стаття 11 — операцій з продажу об'єктів нерухомого майна; стаття 12 — операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна; стаття 13 — доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав; стаття 14 — доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування); стаття 15 — операцій із заміщення втраченої власності.

5. Ставка податку

Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" не передбачає встановлення єдиної ставки податку, а тому залежно від особливостей об'єкта оподаткування застосовується одна з таких ставок.

Фактично базовою є ставка, встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб". Така ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування.

Ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом у разі, якщо таким об'єктом є:

процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок);

процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону;

інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону;

дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону;

дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю;

дохід, який виплачується управителем фонду фінансування будівництва;

дохід учасника фонду банківського управління;

в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів—фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".

Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".

6. Пільги з податку

Одним із нововведень Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" порівняно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" є впровадження податкових соціальних пільг.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсотків однієї мінімальної заробітної платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Залежно від особливостей окремих категорій платників, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 150% та 200% розміру мінімальної заробітної плати.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. При цьому платник податку зазначає про таке право у заяві про застосування пільги та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

7. Нарахування, утримання та сплата податку

Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку або податковим агентом.

Податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону "Про податок з доходів фізичних осіб".

Стосовно оподаткування окремих видів доходів платника податку законодавець визначає суб'єкта, який виступає податковим агентом та нараховує, утримує та сплачує відповідну суму податку до бюджету. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (нарахуванню) до бюджету в строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Loading...

 
 

Цікаве