WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право України другої половини XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Право України другої половини XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Головну редакційну правку Першого Литовського статуту здійснив воєвода віленський і канцлер Великого князівства Литовського Альбрехт Гаштольд, який очолював кодифікаційну комісію, що створила проект статуту. Відомий польський вчений Ю.Бардах висунув припущення, що у процесі редагування Першого Литовського статуту А. Гаштольду допомагали видатні представники тогочасної юридичної науки, серед яких були доктори права В. Чирка і Є. Таліат11.

Питання про мову тексту статуту 1529 р. є дискусійним в історико-правовій науці. К. Яблонські і С. Лазитка вважали, що нею була давньобілоруська, А.П. Ткач – давньоруська, А. Пашук – суміш білоруської, української та російської, а В. Дядиченко – українська мова. Українські лінгвісти стверджують, що Литовські статути були написані руською мовою, під якою необхідно розуміти загальну для українців і білорусів літературну мову, яка сформувалась під час входження українських і білоруських земель до складу Великого князівства Литовського 12.

Перший Литовський статут під час його прийняття не був надрукованим. Для практичного використання він переписувався і розповсюджувався в рукописній формі. Внаслідок еволюції законодавства рукописні списки статуту доповнювалися новими статтями. Згодом списки

Першого Литовського статуту стали багаточисельними. Їх також пере-кладали іншими мовами, зокрема латинською (1530 р.) і старопольською (1532 р.). Однак досі списків статуту 1529 р. збереглося доволі мало, а оригінал було загублено. Відомо про існування дев'яти списків (Замойського, Дзялинського, Слуцького, Лаврентіївського, Фірлейського, Пулавського, Ольшевського, Остробрамського і Свідзин-ського).

Перший Литовський статут був типовою пам'яткою феодального права. Він забезпечував правову охорону прав і привілеїв стану шляхти, особливо верхівки, класу феодалів – магнатів, обмежував права простих вільних людей (зокрема селян) і закріплював безправ'я залежних і невільних людей. Перший Литовський статут став юридичною базою подальшої еволюції законодавства та проектування Другого Литовського статуту 1566 р..

У 30–40-х рр. XVI ст. у Великому князівстві Литовському відбувалися значні соціально-політичні зміни. Зміцнилося економічне і правове становище шляхти, значну частину якої не влаштовував Перший Литовський статут. Від 1544 р. представники шляхти на кожному засіданні сейму наполегливо вимагали внести в інтересах свого суспільного стану зміни в цей нормативно-правовий акт. Впродовж 20 років Великий князь Литовський і магнати відхиляли наполегливі пропозиції шляхти. Проте під час Лівонської війни їм довелося піти на компроміс, щоб забезпечити активнішу військову підтримку шляхти. З метою розробки проекту Другого Литовського статуту 1551 р. було створено спеціальну комісію з 10 осіб, до складу якої ввійшли п'ятеро католиків і п'ятеро православних.

Цю кодифікаційну комісію очолив єпископ Ян Доманівський, який був членом асесорського суду, знавцем магдебурзького та канонічного права. Серед учасників проектуальної комісії були також такі знавці судової практики, як Мартин Володкович і Павло Островицький. У комісії працювали не лише висококваліфіковані практикуючі юристи, а й відомі науковці Августин Ротундус і Петро Раїзій, які здобули юридичну освіту та наукові ступені у високоавторитетних західноєвропейських університетах. Так, Станіслав Наркуський володів однією з найбільших у державі приватних бібліотек, був добре обізнаним у юриспруденції. Загалом до роботи у кодифікаційній комісії були залучені також представники всіх земель, які входили до складу Великого князівства Литовського.

Проектуючи Другий Литовський статут, комісія паралельно готувала інші нормативно-правові акти, які б спростили процедури його впровадження в юридичну практику.

У 1563 р. був прийнятий привілей, який зрівнював у правах православну та католицьку шляхту. У 1565 р. після створення повітових сеймиків шляхта отримала широкі можливості у сфері здійснення місцевого самоврядування. Судова реформа, яка розпочалася після Бельського сейму 1564 р., запровадила чітку судову систему Великого князівства Литовського, в основу якої було покладено становий принцип. Внаслідок цієї реформи було утворено земські, гродські та підкоморські суди.

Кодифікаційна комісія працювала близько п'ятнадцяти років. Створений нею проект Другого Литовського статуту був затверджений на засіданні сейму у м. Вільно (Вільнюс) 21 грудня 1565 р. Юридичної дії цей нормативно-правовий акт набув від 1 березня 1566 р. Другий Литовський статут був прийнятий спільно з додатками, тобто привілеями 1563, 1564, 1565 рр.13.

Другий Литовський статут 1566 р. складався з 14 розділів і 367 статей (артикулів). У першому розділі було передбачено положення, що проголошували основні принципи литовсько-руського права та норми державного права; у другому – норми про військову службу; у третьому – права та привілеї шляхти; у четвертому йшлося про організацію судової гілки влади; у п'ятому – про сімейне право; у шостому – про опікунське право; у сьомому – про договірне право; у восьмому – про спадкове право; у дев'ятому – про правове регулювання земельних спорів; у десятому – про лісове та мисливське право. Останні чотири розділи встановлювали правила кримінальної відповідальності, а саме: одинадцятий – за насильства та злочини проти шляхти, дванадцятий – за злочини проти простих людей, тринадцятий – за майнові злочини, а чотирнадцятий – за інші злочини.

Списки Другого Литовського статуту 1566 р. переважно пов'язані з Волинню та Наддніпрянщиною, що й не дивно, оскільки на території Литви та Білорусі цей нормативно-правовий акт діяв тільки від 1566 р. до 1588 р. Кількість цих списків визначити дуже важко. Литовський дослідник В. Рауделюнас стверджував, що в науковій літературі згадується понад 60 списків, 40 з яких написані старопольською мовою та латиною, а 6 – мовою оригіналу, тобто староукраїнською. Одним з найвідоміших списків Другого Литовського статуту староукраїнською мовою є спиcок

Василя Ісаєвича, який жив у XVIII ст., займався адвокатською практикою, був київським синдиком і присяжним писарем.

Н.Яковенко вважала, що в епоху юридичної дії Литовського статуту кожна посадова особа намагалася отримати у свою домашню бібліотеку юридичної літератури копію цього документа.

Правові норми, передбачені у Другому Литовському статуті 1566 р., відображали спектр правовідносин у тогочасному суспільстві та комплексно забезпечували державно-правовий захист інтересів привілейованого суспільного стану магнатів і шляхти. Норми державного права, які встановив статут 1566 р., визначали територію Великого князівства Литовського, порядок утворення та діяльності державних органів, права та привілеї феодалів. На підставі Другого Литовського статуту збільшувалась роль сейму, обмежувалась влада великого князя. Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових актів законодавства не могли вирішуватись Великим князем Литовським спільно з панами-радою, а тільки на загальному сеймі.

1569 р. у м. Любліні польський король Сигізмунд Август скликав загальнодержавних сейм, на якому після жвавої дискусії було укладено Люблінську унію. Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Вона мала спільно вибраного короля, єдиний сейм, гроші, податки, єдину зовнішню політику. Литва, щоправда, зберігала ще певну автономію – місцеве самоврядування, військо, скарбницю, судову систему та право. Проте це тривало недовго.

Під впливом польських делегатів на Люблінському сеймі 1569 р. було створено комісію щодо приведення Другого Литовського статуту у відповідність з чинною на той час польською правовою системою. До складу комісії увійшли два члени панів-ради (єпископ Валер'ян і М.Шемет), секретар (А.Ротундус) і дев'ять представників шляхти.

Наприкінці 1584 р. роботу над Третім Литовським статутом було завершено, проте в ньому не було враховано умов Люблінської унії 1569 р., тому польські депутати не бажали його затвердити на засіданні Вального сейму Речі Посполитої. Побоюючись серйозного конфлікту з литовською впливовою феодальною елітою та втрати титулу Великого князя Литовського, король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза 28 січня 1588 р. затвердив Третій Литовський статут своїм привілеєм 14.

Третій Литовський статут 1588 р. складався з 14 розділів, у яких містилося 487 статей. Перший розділ включав правові норми про державні злочини та загальні засади правової системи. Другий розділ передбачав військові обов'язки шляхти, а третій – норми державного права. Інші одинадцять розділів були подібними до відповідних розділів Другого Литовського статуту.

9 лютого 1592 р. Л. Сапєга писав до К. Радзивіла, що є певні труднощі у внесенні доповнень до Третього Литовського статуту 1588 р., обумовлені суперечностями передусім між самою шляхтою.

Loading...

 
 

Цікаве