WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право України другої половини XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Право України другої половини XVII-XVIII ст. - Курсова робота

Становлення Української держави відбувалося в надзвичайно складних внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах. Тому непростим і водночас кардинальним моментом у політиці Гетьмана України Богдана Хмельницького стала Переяславська рада 8 (18) січня 1654 року. Ця подія принципово вплинула на всю дальшу історію Українського народу і Європи в цілому.

Безпосередніми наслідками Переяславської угоди для України стало утвердження Української Козацької держави як правової автономії і суб'єкта міжнародних відносин, її легітимація; відбувся розрив стосунків з польсько-литовською Річчю Посполитою. Створено передумови поглиблення процесів інституалізації державного устрою та системи влади в Україні. Незважаючи на свою суперечливість, зазначені процеси розвивалися до першої третини XVIII ст. у конструктивному руслі. Пізніше посилилися процеси колонізації Української Козацької держави, відбулася її повна ліквідація. Почався процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, втрати її автономності.

Переяслівські події істотно вплинули на розвиток геополітичних процесів, розстановку сил на карті Європи. Істотно зміцнилися позиції Московської держави. Виникли передумови її перетворення на одну зі світових імперій, посилення російської експансії на Захід та Південь. Почався занепад Речі Посполитої. Водночас відбулося істотне послаблення політичної сили і ваги Оттоманської Порти та її васала - Кримського ханства, посилення впливу Священної Римської імперії. Започатковано політичний переустрій Балкан.

При оцінці Переяславської угоди слід враховувати і таке. На тлі активної дипломатичної діяльності тогочасного українського проводу домовленість з Москвою 1654 року була важливим, але не єдиним тактичним дипломатичним заходом в низці не менш масштабних договорів з іншими державами. Ось деякі з них:

  • в лютому 1648 року Б. Хмельницький уклав договір з кримським ханом про спільні воєнні дії;

  • в лютому 1649 року було укладено аналогічний договір з турецьким султаном;

  • 8 серпня 1649 року було підписано мирну угоду між Б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;

  • в листопаді 1650 pоку - договір про нейтралітет між Б. Хмельницьким і семиградським князем;

  • 18 вересня 1651 p. - Білоцерківський договір між Б. Хмельницьким і Польщею;

  • у серпні 1652 року укладено молдавсько-український воєнний союз;

  • 8 жовтня 1654 року - такий самий союз з князем Семигорода Юрієм II Ракоці;

  • у жовтні 1657 року - І. Виговський уклав воєнний альянс зі Швецією;

  • 6 вересня наступного року ним же підписано Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, за якою, зокрема, передбачалася широка автономія так званого Князівства Руського у складі Польщі.

Однак всім цим угодам не судилося стати визначальними міжнародно-правовими чинниками для подальшої долі України. Лише Московській державі вдалося скористатися альянсом 1654 року як правовою підставою для посилення свого політичного впливу на Військо Запорізьке, а згодом - для нарощування своєї військової, адміністративної та фінансово-економічної влади в Україні.

2. Козацьке право

Будь-яка людська спільнота, як і суспільство в цілому, потребує внутрішньої організації, відповідних правил людських взаємин, які регулюються за допомогою певної системи соціальних норм або ж права. Для середньовічного українського суспільства характерною була наявність поряд із кодифікованим звичаєвого права, яке ґрунтувалося на усних усталених звичаях та нормах. Навіть у кодексі XVIII ст. "Права, за якими судиться малоросійський народ" звичай визнавався джерелом права. Звичаєве право стало також запорукою існування далеких від державних інституцій козацьких громад. Військовий характер рицарського ремесла зумовлював створення специфічних норм взаємовідносин у середовищі січового товариства. Як зауважив дослідник українського права А. Ткач, "особливого значення норми звичаєвого права набули в Січі, яка були центром виникнення великої кількості звичаїв, що перетворилися згодом в норми права. Так, в Січі зародилися норми військово-адміністративної організації козацтва, правил ведення війн, деякі правила діяльності судових установ, види покарань злочинців та ряд інших норм матеріального права, яких не існувало в писаних джерелах" 1. Отже, формування козацької верстви супроводжувалося й виробленням станового права.

Генеза козацького права припадає на ті давні часи, коли перебування у небезпечних умовах степу, попри відмінності походження та характеру, змушувало козаків об'єднуватися у згуртоване товариство з притаманними йому певними звичаями і традиціями. Дії, що потребували спільних зусиль, породжували аналогічні явища: зібрання громади, обрання ватажка, поділ здобичі тощо. Через їх повторюваність формувався звичай діяти відповідним чином за схожих обставин. Найзручніші правила поведінки визнавалися серед козаків загальноприйнятними за принципом звичаєвого права. На думку О.Лазаревського, козацьке право і судочинство вироблялося самим життям, природними потребами людей без будь-яких штучних регламентацій

2.

Звичаєві норми, як риси козацького правопочуття, слугували ускладненню наявних суперечок або ж вирішенню питань, викликаних тими чи іншими вчинками. Причому вирішувати їх потрібно було як із принципового боку, так і стосовно конкретного випадку. Головним критерієм схвалення нових звичаїв і традицій визнавалася їх практична значущість для забезпечення кінцевого результату козацьких змагань. З розвитком запорозької вольниці ці традиції трансформувалися у конкретні поняття, що й стали основою козацького права. Важливим фактором його генези було існування Запорозької Січі. Порядок і форма кошового управління, зокрема, правосуддя, визначалися військовими традиціями, які передавалися з покоління в покоління. Січ давала козакам свободу, розкривала широкий простір для здійснення подвигів і здобуття слави. З іншого боку, вступ до січового товариства передбачав взяття козаком на себе певного кола обов'язків.

Складно простежити етапи становлення козацького права, оскільки за формою воно було дуже консервативним. Цілком очевидним є лише той факт, що воно формувалося на основі звичаєвого права, пристосованого до умов життя січової громади. Норми військового права (адже запорожці були насамперед воїнами) мали форму звичаїв: проведення козацької ради, прийняття до товариства нових осіб, організація експедицій тощо. Вочевидь, це дало підставу Д. Яворницькому стверджувати, що "писаних законів від запорожців годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, щоб виробити ті чи інші закони, систематизувати їх і викласти на папері; а також тому, що все історичне життя запорозьких козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванні внутрішнього ладу свого життя" Ч 3]. Разом із тим, це положення може бути яскравою характеристикою лише раннього етапу розвитку січової громади, коли запорожці основну увагу приділяли військовій справі.

Звісно, писаних норм військового права не існувало, як не мислилися вони втіленими у закінчені положення і логічні поняття. Тому й немає відшліфованих думок, притаманних для офіційного законодавства. Козацьке право розкривалося на прикладах його застосування в процесі самої правотворчості, зокрема, в окремих рішеннях зібрань.

Пізнання правових норм відбувалося найчастіше при покаранні за скоєні злочини. Найтяжчими серед них були зрада, порушення військової дисципліни і посягання на січове майно, що каралися розстрілом, повішенням на гаку, втопленням тощо. Найстрашнішим покаранням вважалося закопування злочинця живцем у землю за вбивство свого товариша: вбивцю клали живим до ями разом із убитим і обох засипали землею. Таким чином громада захищалася від злочинців, які посягали на основи січової організації і своїми діями підривали традиції, що забезпечували самостійне існування Січі або ж могли внести хаос у відносини в коші. За цих умов покарання мали якнайточніше відповідати ухваленим січовою громадою правничим нормам. Ухиляння від них розглядалося як порушення і відповідно каралося. Застосування суворого покарання змушувало козаків утримуватися від недотримання правопорядку.

Незважаючи на самобутність Запорозької Січі, її віддаленість від державних інституцій, на генезу козацького права, безперечно, впливало литовське законодавство. Адже більшість прибулих на Запорожжя раніше проживали на землях, де домінувало литовське право, що не могло не позначитися на правових уявленнях січової громади. Зокрема, положення 1, 10 і 12 артикулів 13-го розділу Першого Литовського статуту 1529 р. про покарання на смерть за кримінальний злочин застосовувалися і в практиці запорозького суду. Це не випадково, адже в основу законодавства Великого князівства Литовського було покладено й норми українського звичаєвого права.

Loading...

 
 

Цікаве