WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

Варто сказати, що правове регулювання відносно кількості та складу майна, що перебуває у приватній власності має диспозиційний характер. Тобто дозволено мати у власності будь-які об'єкти та у будь-якій кількості, не заборонені законом. Ст.325 ЦК вказує, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, отже і у приватній власності, встановлений Постановою Верховної Ради "Про право власності на окремі види майна". До цих об'єктів належать:

    1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку N 2), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

    2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

    3. Бойові отруйні речовини.

    4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

    5. Протиградові установки.

    6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

    7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

    8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Особливим об'єктом, відносно якого встановлюються певні обмеження права власності, є земля. Об'єктом права власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. На відміну від інших об'єктів права власності, щодо яких власник має право здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, навіть знищувати чи псувати), земельна ділянка має використовуватися лише відповідно до її цільового призначення (для сільськогосподарського виробництва, забудови тощо) [21, 294]. Кількісні обмеження для земельних ділянок як об'єкту права власності встановлює Земельний кодекс: "На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів."

5.Захист права приватної власності

Право приватної власності, як і будь-яке інше, підлягає захисту. Засади для цього створює Конституція, яка у ст.13 визначає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Захист права приватної власності є невід'ємною частиною гарантованого законодавством захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до ст.15 ЦК, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Окрім того, що держава захищає право власності через уповноважені органи, не виключається можливість такого захисту самостійними діями власника.

Визначення способу захисту є прерогативою особи, права якої порушено, що встановлено у ч.1 ст.20 ЦК: "Право на захист особа здійснює на свій розсуд". Відповідно захист права приватної власності, як і інших цивільних прав, може здійснюватися юрисдикційно і неюрисдикційно. Юрисдикційною форма захисту полягає у зверненні особи та діяльності уповноважених державою органів із захисту порушених суб'єктивних прав. ЇЇ зміст у тому, що особа, права і законні інтереси якої порушені, звертається за захистом до компетентних органів (в суд, органи державної влади України, Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, нотаріусів тощо), що уповноважені здійснити необхідні заходи для відновлення порушеного права. Неюрисдикційною формою захисту права власності є діяльність особи, спрямована на відновлення права власності або попередження його порушення без звернення до компетентних державних органів. Цей спосіб виявляється у самозахисті цивільних прав. Згідно ст.19 ЦК, самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Характерні ознаки самозахисту:

  1. самозахист здійснюється тоді, коли порушення суб'єктивного права уже відбулося і продовжується;

  2. обстановка (обставини місця і часу) виключає можливість звернення до державного захисту, хоча і не виключає звернення до судового захисту (оскільки особа самостійно визначає найбільш дієві засоби захисту своїх інтересів);

  3. самозахист здійснюється, перш за все, силами самого потерпілого (можливість допомоги інших фізичних або юридичних осіб не виключається);

  4. самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для припинення правопорушення, і має відповідати характеру самого правопорушення (щоб не вийти за межі необхідної оборони) [21, 78]

За загальним правилом юрисдикційний захист порушених прав та інтересів здійснюється судами. Залежно від характеру правовідношень, існують речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту власності. Перші спрямовані на захист права власності як абсолютного права, тобто власнику протистоїть необмежена кількість осіб, кожна з яких зобов'язана поважати і не порушувати права власності. Тобто речово-правові засоби захисту права власності можуть бути спрямовані до будь-якої особи, що порушила право власності. Сюди відносяться: віндикаційний та негатрони позови, позов про визнання права власності. На відміну від речово-правових, зобов'язально-правові засоби застосовуються у випадках, коли власник перебуває із правопорушником у зобов'язальних відносинах. До цієї групи належать: позов кредитора про відшкодування збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням боржником зобов'язання; позов кредитора до боржника про повернення речі, наданої йому користування за договором; позов про відшкодування збитків, понесених фізичною особою при рятуванні чужого майна від небезпеки, що йому загрожувала. У будь-якому разі за наявності між власником та правопорушником зобов'язальних відносин мають застосовуватися не речово-правові, а саме зобов'язально-правові засоби захисту права власності. Крім того, існують інші способи захисту порушених прав власності, що не входять до наведених двох груп: визнання правочину недійсним та визнання незаконним нормативного акту, що порушує право приватної власності [20, 117]. Особливістю захисту права власності є можливість не лише припиняти існуюче, але й попереджувати передбачуване можливе правопорушення. Така норма встановлена у ч.2 ст.386 ЦК: власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення.

До основних речово-правових засобів захисту права приватної власності можна віднести віндикаційний та негаторний позови. Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування майна із чужого незаконного володіння. Такі позови забезпечуються ст.387-390 ЦК. Для наочного відображення застосування цих засобів захисту права власності права звернемося до судової практики із цього питання.3

Розглянемо рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.01.2007 за справою №2-650/07.

Справа № 2-650/07

РІШЕННЯ ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

15 січня 2007 року Московський районний суд м.Харкова в складі: головуючого - судді Єлізарова І.Є., при секретарі Бузинник Є. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

Loading...

 
 

Цікаве