WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

Особливої уваги потребує виникнення права власності за набувальною давністю, встановлене у ст.344 ЦК. Ця підстава є універсальною, оскільки право власності за набувальною давністю може виникнути на будь-які об'єкти нерухомого або рухомого майна. Набувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном, тобто фактичного володіння, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної давності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном [21, 280]. Згідно ст.344 ЦК, право власності за добросовісного володіння виникає через п'ять років для рухомого майна, і через десять років для нерухомого. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Похідними вважаються такі підстави, за яких право власності на майно виникає за волею попереднього власника.

Серед похідних підстав:

  • правочини, спрямовані на передачу майна у власність;

  • спадкування;

  • приватизація.

При похідних способах набуття права власності до нового власника переходять усі обов'язки, які мав попередній власник. Так, наприклад, за ст.770 ЦК, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Правочинами, за яких відбувається перехід майна у власність є договори купівлі-продажу, міни, позики, дарування [18, 33]. У випадку спадкування, спадкоємці після смерті спадкодавця, отримують майно у власність шляхом прийняття спадщини. Воля попереднього власника у даному випадку виявляється в укладенні заповіту, або навіть в його неукладанні, таким чином спадкодавець погоджується із спадкуванням за законом. Підстави виникнення права власності за спадкуванням розкриває Книга Шоста ЦК. Приватизацією є перехід майна із державної (комунальної) власності у приватну. Таким чином, у фізичної або юридичної особи виникає право власності на майно, що раніше перебувало у власності держави (громади). Ця підстава вказана у ст.345 ЦК. Згідно із законом, приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства [9]. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації встановлюється однойменним законом.

У ч.2 ст.328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності: право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На відміну від підстав виникнення, перелік підстав припинення права власності, встановлений у ст.346 є невичерпним. Ця стаття встановлює юридичні факти, внаслідок яких припиняється право власності на визначене майно. Підстави припинення права власності як і підстави його виникнення можна поділити на дві категорії за вольовою ознакою. Так, за волею власника право власності припиняється при:

  • відчуженні власником свого майна;

  • відмови від права власності;

  • знищенні майна.

Варто сказати, що виникнення права власності за похідними підставами є наслідком його припинення за волею попереднього власника, тобто ці підстави є кореспондуючими і відповідають одні одним. Наприклад, набуття права власності за укладеною угодою купівлі-продажу відбувається разом із припиненням права власності на це майно для попереднього власника. Відповідно до ст.347 ЦК, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши дії, які свідчать про її відмову від права власності. Право власності на майно також припиняється у разі його знищення, оскільки у такому разі стає відсутнім об'єкт власності, без якого ці правовідносини не можливі.

Незалежно від волі власника право власності припиняється за умови:

  • викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

  • викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом для суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

  • звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

  • реквізиція;

  • конфіскація;

  • припинення юридичної особи;

  • смерть власника;

  • припинення права власності на майно, що за законом не може належати даній особі;

  • викуп пам'ятників історії культури.

Аналізуючи даний перелік, можна сказати, що у більшості із перелічених підстав відбувається припинення права саме приватної власності. Тобто власниками, для яких припиняється право власності є юридичні або фізичні особи. Майно за цих підстав, найчастіше переходить до державної (комунальної) власності, за винятком хіба що таких підстав як припинення юридичної особи, смерті власника чи звернення стягнення, коли новими власниками можуть стати суб'єкти приватного права.

Звернемо увагу на такі випадки примусового припинення права приватної власності як реквізицію і конфіскацію. Реквізицією, виходячи із ст.353 ЦК, є примусове відчуження майна з метою суспільної необхідності у разі стихійного лиха, аварії. Обов'язковою умовою реквізиції є попереднє або наступне повне відшкодування вартості майна його власнику. На відміну від реквізиції, конфіскацію можна назвати деліктним вилученням майна, оскільки вона застосовується за рішенням суду у разі вчинення власником правопорушення і вартість майна у цьому разі не відшкодовується.

3. Здійснення фізичними особами права приватної власності

Цивільний Кодекс України визначає чотири форми власності відповідно до суб'єктів власності: власність Українського народу, приватна власність, державна та комунальна власність. У ст.41 Конституції, вказано, що право приватної власності є непорушним. Суб'єктами приватної власності, згідно ст.325 ЦК, є фізичні та юридичні особи. Варто сказати, що фізичні особи є історично найпершими суб'єктами права власності. В Україні до прийняття ЦК 2003 р. діяв закон "Про власність", в якому у ст.11 лише громадяни, тобто фізичні особи визнавалися приватними власниками. Натомість юридичні особи визначалися як суб'єкти колективної власності.

Фізичні особи як суб'єкти приватної власності можуть користуватися будь-якими елементами, що складають "пучок прав власника", зокрема, володінням, користуванням, розпорядженням. Право приватної власності є універсальним з точки зору повноважень, що надаються власнику, незалежно від того чи є він фізичною або юридичною особою. Таким чином, фізичні особи здійснюють своє право власності та набувають майно у власність усіма можливими, не забороненими законом способами. Особливості фізичних осіб як суб'єктів права приватної власності існують лише тоді, коли перехід чи здійснення цього права безпосередньо пов'язані із фізичною природою людини – власника. Наприклад, припинення права власності у зв'язку із смертю власника, звичайно ж, можливе лише для приватних власників-фізичних осіб. Для юридичних же осіб, втрата правосуб'єктності може відбуватися із ліквідацією. Однак набуття майна у власність при спадкуванні можливе не лише для фізичних, а й для юридичних осіб (ч.2 ст.1222 ЦК).

До економіко-юридичних підстав виникнення права приватної власності у фізичних осіб можна віднести, зокрема:

  • виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві;

  • виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності;

  • виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами;

  • виникнення у громадян права власності внаслідок успадкування майна;

  • отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитних установах;

  • отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;

  • отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;

  • отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;

  • правомірне заволодіння дарами природи;

  • отримання різних премій, виграшів, призів. [21, 297-300]

Loading...

 
 

Цікаве