WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

Право приватної власності за законодавством України - Курсова робота

2) право використання (застосування корисних властивостей благ для себе);

3) право управління (рішення щодо того, хто і як забезпечуватиме використання благ);

4) право на доход (володіння результатами від використання благ);

5) право на капітальну цінність речі, або право суверена (на відчуження, споживання, зміну, знищення блага);

6) право на безпеку (захист, імунітет проти експропріації благ або шкоди з боку зовнішнього середовища);

7) право на заповіт і успадкування (передача благ у спадщину);

8) право на безперечне володіння благом;

9) заборона шкідливого використання (тобто способом, що завдає збитків зовнішньому середовищу);

10) відповідальність у вигляді стягнення (можливість вилучення блага на сплату боргу);

11) залишковий характер (обов'язковість повернення переданих кому-небудь правочинів після закінчення строку);

12) право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.

Наприклад, у англо-американському праві, ці елементи, сполучаючись між собою різним чином, можуть утворювати більше тисячі варіантів права власності [16]. Отже, якщо не відштовхуватися лише від трьох правомочностей, визначених у тріаді прав власності, тобто володіння, користування і розпорядження, можна дати загальну дефініцію права власності наступним чином. Право власності – це право найбільш повного панування над власним майном. Це право санкціоноване державою у законодавстві.

Право власності можна розглядати у позитивному і негативному аспекті. Позитивна сторона означає право власника вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Негативний аспект полягає у праві відсторонення усіх інших осіб від будь-якого впливу на права власника. Наприклад, негативній стороні права власності відповідають пункти 6 і 12 у вищеозначеному "пучку прав власника" Оноре: захист, імунітет проти експропріації та право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.

Відносини власності не обмежуються інститутом права власності. Вважається, що за його допомогою закріплюється так звана "статика" прав власності, тобто існуючий правовий стан, за якого певне майно знаходиться у власності певних суб'єктів. Інші правові відносини з приводу переходу прав власності, зміни суб'єктів власності на майно, тобто "динаміку", регулює зобов'язальне право. Це має зовнішнє вираження у вигляді правочинів, що регулюють переміщення матеріальних цінностей від одного власника до іншого.

Розглядати право приватної власності можна у двох сенсах: об'єктивному та суб'єктивному. У об'єктивному значенні – це сукупність правових норм, що регулюють право приватної власності. Ці правові норми знаходять своє вираження у законодавстві, тобто у законах та інших нормативно-правових актах. В Україні найбільш повно регламентує право власності Цивільний Кодекс. Особливості права власності на землю урегульовані Земельним Кодексом України. Що стосується права у суб'єктивному сенсі, то воно є видом мірою можливої, гарантованої законом і державою поведінки суб'єкта права [22, 80]. Відповідно, право власності – це вид і міра поведінки власника щодо володіння, користування і розпорядження майном, встановлена законодавчо. Таким чином, суб'єктивні права власників знаходять своє закріплення у об'єктивному праві. Захист суб'єктивних прав власності можливий на підставі норм, що містить, наприклад, Цивільний Кодекс України чи інші закони, що відображають право приватної власності.

Роль інституту права приватної власності тісно пов'язана не лише із економічними відносинами, але і з політичним режимом у державі. У період побудови в Україні ринкової економіки фундаментальним чином змінилося значення права приватної власності порівняно із його станом до визнання Незалежності у 1991 р., коли de jure право приватної власності не визнавалося взагалі. Головною ознакою відносин власності у радянський період було те, що відповідно до комуністичної моделі, усі засоби виробництва знаходилися у власності держави. Приватна власність не визнавалася взагалі, а встановлювалась так звана особиста трудова власність. Наприклад, Цивільний Кодекс УРСР встановлював у ст.88: "майно, що є в особистій власності громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів", тобто заперечувалася приватна власність на засоби виробництва. Також, існував обмежений перелік майна, що могло перебувати у особистій власності. Так, у ст..13 Конституції УРСР значилося, що "В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження." Із проголошенням Україною незалежності у національному праві запроваджуються норми, притаманні країнам із ринковою економікою. Головним зрушенням у приватному праві є юридичне закріплення приватною власності. Законодавець здебільшого послуговується радянським законодавством, вносячи у нього зміни, наприклад у ЦК УРСР закріплюється норма про приватну власність. Відповідно із появою приватної власності став можливим перехід у власність приватних осіб майна, що знаходилося у приватній власності. Тобто, стала можливою приватизація державного майна. Її значення для розбудови ринкової економіки в Україні полягає у таких позитивних наслідках:

  • забезпечення економічної свободи господарюючих суб'єктів і усунення монополії державної власності;

  • створення мотиваційного механізму зростання економіки;

  • формування класу власників і забезпечення соціальної стабільності;

  • створення нових робочих місць за рахунок розвитку структури приватного бізнесу і підприємництва;

  • прискорення науково-технічного прогресу, що є неможливим в умовах централізованої економіки [17, 51].

Таким чином, становлення права приватної власності в Україні відбувається за допомогою сукупності заходів: змін до існуючого законодавства, прийняття нових нормативно-правових актів, легалізації існуючих правовідносин з приводу власності, розширення кола юридичних інститутів, що можуть діяти у ринковій економіці.

2.Підстави виникнення та припинення права власності

Одними із найважливіших сторін інституту права власності є підстави виникнення та припинення права власності. Ці підстави дають змогу власнику здійснювати свої правомочності стосовно майна у повному обсязі або припиняють право власності назавжди разом із знищенням майна. Виникнення права власності у одного власника може бути логічним наслідком його припинення для іншого власника, наприклад із відчуженням майна, тому у таких випадках може йти мова про трансформацію суб'єктного складу правовідносин власності.

Як підстави виникнення, так і підстави припинення права власності у своєму змісті є юридичними фактами, тобто вказаними у гіпотезі норми права конкретними життєвими обставинами, які є підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин [22, 169]. Окрім юридичних фактів, до передумов виникнення і припинення права власності відносяться норми права, що регулюють ці підстави, та правосуб'єктність учасників правовідносин власності. Норми права виражені у відповідних нормативно-правових актах, наприклад, у Цивільному Кодексі, а елемент правосуб'єктності ставить певні вимоги до правоздатності та дієздатності власників. За вольовою ознакою юридичними фактами-підставами виникнення і припинення права власності можуть бути як дії, так і події. Наприклад, дією-підставою для виникнення права власності є укладення правочину щодо купівлі майна, а смерть власника є подією-підставою для припинення його права власності. Діями, внаслідок яких виникає або припиняється права власності, також можуть бути як юридичні вчинки так і юридичні акти, в залежності від того чи мав намір власник своїми діями створити юридичні наслідки. Наприклад, знахідка чужої загубленої речі є юридичним вчинком, а укладення договору купівлі-продажу – юридичним актом.

Загальновизнаним є поділ підстав виникнення права власності на первісні і похідні. Первісними є такі підстави, за яких право власності виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника.

Серед первісних підстав:

  • створення нової речі;

  • привласнення загальнодоступних дарів природи;

  • набуття права власності на безхазяйну річ;

  • переробка речі;

  • набувальна давність;

  • знахідка;

  • затримання бездоглядної домашньої тварини;

  • знайдення скарбу. [20, 98]

Порядок набуття права власності за вищевказаних первісних підстав регламентується низкою статей глави 24 ЦК. Правові норми цих статей у своїх гіпотезах встановлюють юридичні факти, що слугують первісними підставами виникнення права власності, а в диспозиціях описуються дії претендента на право власності, залежно від яких він стає власником або ні. Також у диспозиціях іноді встановлюються строки, після перебігу яких відбувається перехід права власності. Тим самим здійснюється захист попереднього власника та пересторога від можливих зловживань з боку нових власників. Наприклад, виникнення права власності на підставі знахідки регламентується ст.ст. 337-339 ЦК. Можливі дії після знаходження та відповідальність за втрату знахідки встановлює ст.337. Ст.338 визначає строки та умови, за яких виникає право власності у особи, що знайшла знахідку. А у ст.339 визначаються зобов'язання, що виникають у власника, який загубив річ, при її поверненні.

Loading...

 
 

Цікаве