WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Австро-угорська система права та її дія на території Західної України - Реферат

Австро-угорська система права та її дія на території Західної України - Реферат

підпорядковувались лише вищестоящим властям.
Акти центральних органів державної влади та управління і власні рішення галичанське намісництво проводило через безліч різних установ, насамперед через управління жандармерії - політичну поліцію. Поряд із намісництвом як центральним органом краю існували місцеві органи, підлеглі наміснику, - у особі повітових старост. Вони призначалися з представників польських заможних класів міністром внутрішніх справ.
Повітові старости були наділені широкими повноваженнями, в їх розпорядженні перебувала жандармерія, а в разі потреби вони могли використовувати й військові частини, розташовані на території повіту. Одне із головних завдань повітових старост полягало в запобіганні будь-якому руху, спрямованому проти австрійського володарювання і панування поміщиків та капіталістів. Аналогічні функції в міських та сільських громадах виконували підпорядковані повітовим старостам бургомістри і війти.
Закарпаття в складі Угорщини не було виділено в окремий коронний край. Вся територія Угорщини поділялася на 71 жупу (область). На початку XX ст. закарпатські землі складалися з чотирьох жуп: Ужанської, Бережанської, Угочанської та Мармароської. Влада в жупах належала наджупанам і піджупанам, які, спираючись на адміністративно-судовий апарат, здійснювали нагляд за населенням, збирали податки та інші платежі. В жупах час від часу скликалися дворянські збори. В комітетах керівну роль відігравали начальники місцевих управлінь, підлеглі тільки жупному начальству.
Самостійними адміністративними одиницями були села, автономія яких здійснювалася через сільські представництва, постійними виконавчими органами котрих були сільські управління, очолювані старостами. Сільське управління підпорядковувалося безпосередньо начальнику комітатського управління, який мав широкі повноваження.
В Галичині і Буковині поряд з урядовими органами існували також установи крайового та місцевого самоврядування. Антидемо-кратичність австрійської моделі виявлялася у розчленуванні завдань і функцій урядового управління і самоврядування. У 1861 p. австрійський імператор Франц-Йосип І для посилення впливу на Галичину і Буковину створив відповідні крайові сейми. Безпосереднє керівництво сеймом та головування на його засіданнях було передано найважливішому урядовцю - крайовому маршалку або його заступнику, які призначалися імператором. Пост маршалка галича-нського сейму посідав один з представників польських магнатів, його заступником був, звичайно, львівський уніатський митропо-лит. Відповідно буковинський сейм очолювався одним з румунських магнатів, а заступником призначався буковинський православний митрополит. Уся діяльність сейму підпорядковувалася центральній владі. Отже, він був частиною колоніального апарату Австро-Угорщини.
В галузі місцевого самоврядування сейм здійснював вищий нагляд за управлінням господарством органами повітів, міст та сіл, рішення яких у багатьох випадках вимагали затвердження сейму. Безпосередній нагляд за повітовими, міськими та сільськими органами самоврядування здійснював крайовий комітет, який був виконавчим та розпорядчим органом сейму.
У 1862 p. було видано державний закон про місцеве самоврядування. На його підставі у 1866 p. було прийнято галичанський крайовий закон про громади. Згідно з цим актом створювалися повітові громади (гмини), які територіальне збігалися з адміністративними повітами. Органами повітової громади виступали повітова рада як керівний і повітовий комітат, і як виконавчий орган. Головою повітового комітату, звичайно, був повітовий староста (на свою посаду він заступав тільки після затвердження імператором). Повітові органи самоврядування перебували під повним контролем органів урядової адміністрації.
Реформа міського самоврядування посилила роль буржуазних елементів в політичному житті міста. 14 жовтня 1870 p. було видано окремий статут для міста Львова, який діяв до 1933 р. В Австрії аналогічні статути було надано 33 містам, в тому числі Кракову і Чернівцям. Згідно з статутами міську владу здійснювали міська рада і магістрат. Львівська та Чернівецька міські ради та їх магістрати, як і всі інші установи Австро-У горської монархії, виключали можливість участі в їх роботі представників трудового населення міста.
Зміни в системі державного апарату торкнулися і органів суду. Згідно з новим законодавством верховна судова влада, тобто право помилування, пом'якшення покарання та звільнення від судового переслідування, належала монарху, причому всі суди повинні були діяти від його імені. Це зумовлювалося прагненням скасувати вотчинний суд, який діяв іменем окремих феодалів, ліквідувати самоврядні міські суди, перетворити усі суди на державні і, отже, зміцнити державну владу і домінуючу роль пануючого класу в цілому.
Крім загальних судів, в Австрії, Галичині та Буковині існували спеціальні суди (військові, промислові, торгові та ін.), що було відступом від буржуазно-демократичного принципу рівності перед законом. Усі суди вважалися незалежними, вони повинні були приймати тільки об'єктивні і справедливі рішення. Проте це було лише благим побажанням.
Для розгляду деяких кримінальних справ про злочини, за які передбачалося покарання не нижче п'яти років тюремного ув'язнення, в приокружних (крайових) судах створювалися суди присяжних, а для вирішення дрібних цивільних справ - мирові суди. Присяжними засідателями і мировими суддями (на західноукраїнських землях вони іменувалися мужами довір'я) могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.
Під час проведення буржуазних реформ в галузі судочинства було засновано державну прокуратуру. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю діяльності державних установ і фізичнихосіб, участі в розгляді судових справ, нагляду за судами, слідством та місцями ув'язнення. На чолі прокуратури стояв генеральний прокурор при верховному судовому та касаційному трибуналі, який підпорядковувався в своїй діяльності безпосередньо міністру юстиції. При вищих крайових судах було запропоновано заснувати посади старшого прокурора, а при окружних судах - державного прокурора.
У зв'язку з пожвавленням внутрішньої та зовнішньої торгівлі було розроблено торговий кодекс, який було введено в дію з 1 липня 1863 p.
Питання процесуального права регулювали закон про компетенцію суду 1852 p. та закон про судочинство по безспірних справах 1854 p. Останній за своїм змістом та обсягом фактично являв собою кодекс, який регулював питання спадкоємства і опіки. Новий цивільний процесуальний кодекс було затверджено в 1895 p.
У 1855 p. кримінальний кодекс 1852 р, було доповнено військовим кримінальним кодексом, який посилював відповідальність військовослужбовців за державні злочини, а також рядом інших законів. На законодавство Австро-Угорщини наклав відбиток дуалістичний характер цієї держави. Кримінальний кодекс 1852 р. діяв тільки в Австрії, в тому числі в Галичині та Буковині. В Угорщині 1879 р. було прийнято кримінальний кодекс, який поширював свою чинність й на територію Закарпаття. До його прийняття тут тимчасово застосовувався кодекс 1852 р. Цивільне право в Угорщині не було кодифіковано, з 1852 р. на її територію було поширено чинність австрійського цивільного кодексу 1811 p.
Аналіз суспільно-політичного устрою і права України у другій половині XIX ст., період утвердження і розвитку тут капіталізму свідчить, що державний устрій і право в Україні багато в чому визначалися загальними для усієї Росії буржуазними реформами. Поступово формувалася заснована на приватній власності соціальна структура; нові елементи, в дусі часу, з'явилися в державному механізмі, посилювалися буржуазні тенденції в розвитку права. Проте державно-правова надбудова в цілому зберегла ряд феодальних пережитків. Царський уряд беззастережно ігнорував прагнення українського народу до національного відродження і самовизначення, що повною мірою відбилося на державному устрої і праві України.
Західна частина України в цей період перебувала під владою Австро-Угорської монархії.
Використана література:
1. Історія держави і права України. - В 2-х частинах. - К., 2000.
2. Субтельний О. Історія України. - К., 1998.
Loading...

 
 

Цікаве