WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право на відпустку за трудовим правом України - Курсова робота

Право на відпустку за трудовим правом України - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет культури і мистецтв

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Право на відпустку за трудовим правом України"

Підготувала:

студентка 4 курсу

юридичного факультету

групи ЮР-31

Біляєнко Т.В.

Перевірила:

Гаращенко Л.П.

Київ-2004

План

Вступ

Розділ 1. Поняття відпустки

Розділ 2 Види відпусток

    1. . Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із

шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за

особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені

законодовством

2.2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

2.3. Творчі відпустки

2.4.Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного

віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

2.5.Відпустки без збереження заробітної плати

Розділ 3 Міжнародно-правове регулювання відпусток

Висновки

Література

Вступ

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття "відпустка" і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі.

При визначенні поняття "відпустка", її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття "відпустка" та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.

У законодавстві 20-30-х років РРФСР та УСРР закріплювалось поняття "чергова відпустка", проте не визначалась сама дефінітивна норма. У наукових дослідженнях у другій половині 20-х років були спроби визначити поняття чергової відпустки. Його розуміли як надання робітникам і службовцям одночасного тривалого відпочинку від роботи протягом календарного року. Це поняття виключало відпустки у зв'язку з хворобою, вагітністю, доглядом за хворим членом сім'ї. Чергові відпустки виступали як засіб збереження робочої сили у зв'язку з встановленням обов'язкової перерви в роботі працівника. Для чергової відпустки характерним було те, що вона надавалась всім робітникам і службовцям, за винятком сезонних та тимчасових працівників.

Деякі дослідники поняття "відпустка" тісно пов'язують з виникненням права на відпустку. Л.Я.Гінцбург та В.Ф.Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, — як право суб'єктивно-трудове. Конституційне право на відпустку випливає з ст.119 Конституції СРСР. З точки зору конституційної норми це право означало можливість відпочити, якою могли скористатися всі громадяни СРСР. У такому розумінні право на відпустку було елементом правового статусу громадян СРСР і входило до змісту трудової правоздатності та рівне для всіх громадян. Таке право на відпустку виявлялося і реалізовувалося тільки через трудові правовідносини.

Отже, конституційне право є основою для можливого виникнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

В юридичній літературі радянської доби існували різні визначення поняття "відпустка", які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я.Островський визначає поняття "відпустка" в широкому розумінні як звільнення від роботи з передбачених законодавством підстав на певну кількість днів із збереженням місця роботи або посади, тобто звільнення від виконання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г.Александров і А.Є.Пашерстник визначали відпустку як звільнення працівника від роботи для відпочинку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: "відпочинок", "збереження заробітної плати"; у 1954 р. — "безперервність". Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення працівників на деякий час від виконання основних трудових обов'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж кожен вид відпусток має свої певні особливості.

Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпусток, які були врегульовані радянським законодавством, є різними за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визначення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.

Після здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою УКраїни був прийнятий Закон України "Про відпустки", але і він не дає нам точного визначення поняття "відпустка".

Розділ І. Поняття відпустки

Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка – це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи і заробітної плати (крім відпусток без збереження заробітної плати).

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України "Про відпустки", Кодексом законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами України.

За законодавством України право на відпустку мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

За статею 4 Закону України "Про відпустки" відпустки поділяються на:

1.Щорічні відпустки:

  • основна відпустка;

  • додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

  • додаткова відпустка за особливий характер праці;

  • інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3. Творча відпустка;

4. Соціальні відпустки:

  • відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

  • відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

  • додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5. Відпустка без збереження заробітної плати;

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Розділ 2. Види відпусток

    1. Щорічні відпустки

Основна відпустка

Державні гарантії права на відпустку, умови та порядок їх надання працівникам встановлюються Конституцією України (ст. 45), Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року, Кодексом законів про про працю України(КЗпПУ), іншими законними та підзаконними актами.

За статею 74 КЗпП, громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незамежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна, додаткова) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Правом на відпустку користуються також працівники, з якими укладено контракт (ч.3 ст. 21 КЗпП України), позаштатні, сезонні, тимчасові працівники та сумісники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях на умовах трудового договору чи контракту.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Вона надається для відновлення працездатності, відпочинку, задоволення життєво важливих потреб та інтересів для працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та галузевої належності. Для деяких категорій працівників встановлені подовжені щорічні основні відпустки, тобто понад 24 календарні дні. Їх тривалість залежить від особливих умов праці (напруженості, складності, особливих кліматичних умов тощо), віку працівника або стану здоров'я.

Loading...

 
 

Цікаве