WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення - Курсова робота

Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи а також окремі її обмеження містяться також у главі 8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.

Відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який мас такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має юридичну силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови недостатності таких коштів до субсидіарної відповідальності притягується власник установи.

Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як її здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу [68, 201]. Однак правильним здається тлумачити її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки в цьому випадку йдеться не тільки про реалізацію, але і про порядок захисту її цивільних прав. Власне, така позиція відображена і у ст. 80 ЦК [70].

Класифікація юридичних осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар може проводитися за різними підставами на загальних засадах визначених в законодавстві України (Додаток).

Зокрема, юридичні особи поділяють:

1) Залежно від виду права власності на:

а) державні і комунальні юридичні особи – ті, що засновані на державній або комунальній формах власності. До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст. 324, 326 ЦК)[70]. Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК)[70]. Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи – ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК)[70];

в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК)[70].

2) Залежно від мети створення і діяльності – на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета с основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування – на:

а) госпрозрахункові юридичні особи;

б) бюджетні юридичні особи.

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.

Бюджетні – отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від відношення засновників до майна – на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (права вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

5) За типом правосуб'єктності та функціями – на:

а) юридичні особи публічного права – створені для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права – створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.

6) Залежно від організаційно-правової форми – на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна – поділ юридичних осіб на особи приватного права і особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення юридичних осіб. Зокрема, ч. 2 ст. 81 встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права[70].

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Критерієм для класифікації, насамперед, слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, яка передбачена законом. Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб, як товариства та установи.

Крім того, у цій нормі йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, "встановлених законом".

Враховуючи особливості методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст. 83 ЦК, очевидно, слід тлумачити у тому сенсі, що йдеться не лише про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, але й узагалі – про будь-яку форму юридичної особи, котра прямо не заборонена законом.

Товариство – це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у ньому.

За своєю суттю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності статутного фонду товариства, поділеного на частки учасників пропорційно їхнім внескам.

Разом з тим, товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника [66, 187]. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

Loading...

 
 

Цікаве